ОПД (відповіді на залік)

1. Історія створення прокуратури та етапи розвитку прокуратури в Україні.

Історичні моменти зародження органів прокуратури

Цезарю багато чого не дозволено саме тому, що йому дозволено все.

Сенека

Зародження прокуратури сягає часів Стародавнього Риму. За правління імператора Августа важливого значення набула діяльність, яким доручався збір податків, управління невеликими провінціями; вони виконували різноманітні господарські функції. Прокуратори призначалися із вершників, а також вільновідпущеників. Із імператорських вільновідпущеників та рабів комплектувалися нижчі чини імператорської бюрократії, яка згодом стала відігравати у державі неабияку роль. Імператор Клавдій розширив компетенцію прокураторів надавати їм право виносити судові рішення.

За глибокої давнини почалося формування правової системи, зокрема на території сучасної України.

На етапі розвитку звичаєвого права (на рівні звичаю) формувалася наглядова функція володарів скіфської держави. Норми права у скіфів захищали життя, майно, привілеї царської сім’ї та родоплемінної знаті. Цар встановлював чіткий порядок використання пасовищ, адже йому належала верховна власність на землю. А коли існувала наглядова функція, то, можна припустити, існували і наглядачі.

У VІ-ІV століттях до н. е. скіфи зустрілися з грецькими поселенцями. У Північному Причорномор’ї елліни заснували свої міста-держави: Ольвію, Пантікапей, Феодосію, Херсонес та ін. Основними джерелами права в них були закони та рішення народних зборів і рад міст, постанови колегій, а також місцеві звичаї.

Законодавча ініціатива належала народним зборам, радам міст, їх головам, колегіям, і своєрідним попередникам сучасних прокурорів (стражам законів), які повинні були стежити за оформленням законів, поведінкою людей та посадових осіб і вимагали від них додержання законодавства. Крім того, існувала колегія юридичних радників, які також виконували наглядові функції.

У Х-ХІ століттях почало формуватися князівське законодавство давньоруської держави Київської Русі. Ще княгиня Ольга, встановивши норми і пункти збору данини, посилила функції нагляду. Вона також прийняла закон, який оберігав життя княжих дружинників.

У «Руській правді» суттєва роль відводилась (у сучасному розумінні) нормам кримінального процесу та права. А оскільки такий процес належало контролювати, то, ймовірно, це було черговим кроком у розвитку наглядової функції.

Прокуратура створювалась як представницький орган влади імператора. Цей орган мав здійснювати від її імені та за її дорученням постійний нагляд і контроль за діями й рішеннями Урядового сенату, інших центральних і місцевих установ.

Прокурор підпорядковувався безпосередньо імператору і зобов'язаний був здійснювати наглядові функції - наглядав за діяльністю сенату та колегій, «щоб не порушувалася воля його величності». Утворення прокуратури в Росії тих часів було історичною закономірністю. Намагання іти європейським шляхом розвитку спонукало монарха приділяти певну увагу законотворчості, насамперед у сфері державного управління. Потрібен був апарат, який слідкував би за виконанням законів і вживав заходів щодо притягнення до відповідальності винних у їх порушенні. З прийняттям відповідних указів прокурорський нагляд почав відігравати помітну роль у державному житті, хоча правові засоби нагляду обмежувалися протестуваннями та нагадуваннями про необхідність виконання посадовими особами законів і своїх обов’язків, а також донесеннями про бездіяльність і беззаконня.

Подальші зміни у правовому регулюванні організації й діяльності прокуратури Росії, а разом і України як складової частини імперії, відбулися в період правління Катерини П та Олександра П.

1764 року у зв’язку з реформою сенату розширюється інститут обер-прокурорів, які одержали право наглядати за законністю рішень п’яти департаментів сенату. Зокрема, нагляд за першим департаментом, що виконував функції уряду, був доручений генерал-прокурору, посада якого була введена ще у 1722 році. Першим генерал - прокурором було призначено П. Ягужинського. На місцях вводилися посади провінційних прокурорів, що мали такі ж повноваження, як і губернські прокурори.

Згідно з указом 1775 року прокурорські посади були введені при судах, а функції провінційних прокурорів почали виконувати повітові прокурори та товариші (помічники) губернських прокурорів.

Істотних змін інститут прокуратури зазнав під час судової реформи 1864 року. Укладачі Судових статутів при вирішенні питання про прокуратуру орієнтувалися на західноєвропейські зразки. Внаслідок цього змінився тип прокуратури: з установи наглядової вона була перетворена на орган кримінального переслідування. Кримінальне переслідування розумілося в той час як уся обвинувальна діяльність прокуратури від порушення кримінальної справи до підтримання обвинувачення в суді. Після реформи збереглася єдина ієрархічна система органів прокуратури, що підпорядковувалися генерал-прокурору (його функції покладалися на міністра юстиції). Прокурори перебували при судах, але жодним чином не були їм підконтрольні. Навпаки, прокурор стежив за дотриманням судами правил їх устрою і діловодства, брав участь у розгляді дисциплінарних справ судових працівників і опротестовував рішення по них, направляв свої характеристики на суддів міністру юстиції.

Закон підпорядковував прокурору поліцейське дізнання, покладав на нього нагляд за провадженням досудового слідства, в якому поєднувалися керівництво діями судового слідчого і нагляд за законністю його дій і рішень.

Прокурор приносив касаційні і апеляційні протести на вироки судів, наглядав за виконанням вироків.

Прокурори наглядали за дотриманням законності в місцях ув’язнення. За ними зберігалося право брати участь у засіданнях губернських органів.

Наступний етап розвитку прокуратури України припадає на Лютневу революцію 1917 року, коли була створена і функціонувала Українська Центральна Рада.

Першим законодавчим актом про прокуратуру України був Закон «Про утворення Генерального Суду». У його складі якого діяли цивільний, кримінальний та адміністративний департаменти та про¬кураторія. У прокурагорії за штатним розписом було передбачено посади старшого прокурора, трьох прокурорів, писаря і помічника писаря. 4 січня 1918 року Центральна Рада прийняла Закон «Про урядження прокураторського нагляду на Україні», на підставі якого прокурагорії створювалися при апеляційних та окружних судах. Прокуратори призначалися Генеральним секретарем судових справ.

З квітня до листопада 1918 року в Україні діє Гетьманат, який розпустив Центральну Раду й уряд і скасував усі її закони. Гетьман України Павло Скоропадський 8 липня 1918 року затвердив ухвалений Радою Міністрів України Закон «Про утворення Державного Сенату», яким регламентувалися питання організації та діяльності прокуратури.

У листопаді 1918 року Директорія відновила діяльність Генерального Суду, який отримав назву Найвищий Суд Української Народної Республіки. До його штату належала і прокураторія. У січні 1919 року Рада Народних Міністрів УНР затвердила штат Надвищого Суду, куди увійшло 7 прокурорів.

Декретом Ради народних комісарів України від 14 лютого 1919 року «Про суд» було ліквідовано прокуратуру разом із судовими установами, які існували на території України до встановлення радянської влади. Після прийняття цього декрету нагляд за законністю зосередженого у Народному комісаріаті юстиції та його місцевих органах - губернських і міських юридичних відділах.

28 червня 1922 року і створено Державну прокуратуру УРСР постановою ВУЦВК, затверджено Положення про прокурорський нагляд. Вона стала прокуратурою «змішаного» типу, поєднавши функції дореформеної і пореформеної прокуратури - нагляд за виконанням законів і кримінальне переслідування, які було пристосовано до нових умов. Державна прокуратура входила до складу Міністерства юстиції. Керівником прокуратури як прокурор республіки був народний комісар юстиції УРСР.

У безпосередньому віданні Прокурора УРСР був відділ прокуратури, що входив до складу Народного комісаріату юстиції УРСР. Помічники Прокурора УРСР затверджувалися і звільнялися Президією ВУЦВК на його подання. Місцевими органами прокуратури УРСР були призначувані Прокурором УРСР прокурори губерній, які мали помічників, що також призначалися і звільнялися Прокурором УРСР.

З утворенням Радянських Соціалістичних Республік 1925 року були внесені зміни до Конституції УРСР 1919 року. Прокурор республіки почав іменуватися Генеральним прокурором республіки. Державна прокуратура, як і раніше, перебувала у складі Нарком’юсту УРСР. Народний комісар юстиції одночасно обіймав посаду Генерального прокурора республіки і входив до складу Ради народних комісарів УРСР. Повноваження Прокуратури УРСР були визначені Положенням про судоустрій УРСР в розділі «Про Державну прокуратуру».

1933 року було створено централізовану прокурорську систему в межах СРСР, куди як складова увійшла і прокуратура УРСР. Відповідно до постанови ЦВК і РНК СРСР. від 10 червня 1933 року «Про органи Прокуратури Союзу РСР» головним завданням прокуратури було укріплення соціалістичної законності і охорона громадської власності від посягань з боку антисоціальних елементів на всій території держави. Прокуратуру очолював прокурор, який призначався Центральним виконавчим комітетом СРСР. Положенням про прокуратуру були визначені основні функції прокурорського нагляду: загальний нагляд; нагляд за законністю і правильністю застосування законів органами ОДНУ і міліцією; нагляд за проведенням попереднього розслідування; нагляд за правильністю застосування законодавчих актів СРСР судовими органами; нагляд за законністю і правильністю дій виправно-трудових установ.

Конституцією СРСР 1936 року було визначено, що вищий нагляд за точним виконанням законів усіма народними комісаріатами та підвідомчими їм установами, окремими посадовими особами, а також громадянами покладено на Прокурора СРСР. Прокурор СРСР призначався Верховною Радою СРСР терміном на сім років, а республіканські, окружні, районні та міські прокурори призначалися Прокурором СРСР на п’ять років і були йому підзвітні. Органи прокуратури здійснювали свої повноваження незалежно від будь-яких місцевих органів і підпорядковувалися тільки Прокурору СРСР. Прокуратура УРСР повністю підпорядковувалась Прокуратурі Союзу РСР.

З прийняттям Конституції Української РСР 1937 року найменування Генеральний прокурор було скасовано. Ця посада отримала назву - Прокурор УРСР. Прокуратура республіки повністю підпорядковувалася Прокуратурі Союзу РСР. Прокурор призначався Генеральним прокурором СРСР і був йому підзвітний. Це положення лишилися незмінним і в Конституції УРСР 1978 року.

На початку 90-х років XX століття розпочалися зміни в політичному та державному житті СРСР, у зв’язку з чим було розширено коло питань, що належали до відання Української РСР. З огляду на це були внесені принципові зміни до глави 19 «Прокуратура» Конституції УРСР. Прокурор знову став іменуватися Генеральним прокурором. Встановлено, що на посаду він призначається Верховною Радою, відповідальний перед нею і тільки їй підзвітний.

Слід зазначити, що специфіка радянського періоду наклала найбільший відбиток на стан сучасної прокуратури. Саме завдячуючи тому періоду ми сьогодні маємо змішаний тип прокуратури, коли функція нагляду за додержанням і правильним застосуванням законів поєднується з функцією кримінального переслідування.

Становлення прокуратури в незалежній Україні

Після проголошення незалежної держави в Україні розпочався новий етап розвитку її прокурорської системи. Прийняття та введення в дію з 1 грудня 1991 року Закону України «Про прокуратуру» та низки інших нормативних актів заклало правову основу організації та діяльності органів прокуратури України.

28 червня 1996 року Верховна Рада України прийняла Конституцію України. Вирішальну роль вона відіграла і у визначенні прокуратури України як єдиної системи, присвятивши їй окремий розділ. Це зумовлено тим, що прокуратура реалізує повноваження, які є самостійним видом державної діяльності.

Конституційні норми VII розділу стосуються:

І основних видів прокурорської діяльності (ст. 121): підтримання державного обвинувачення в суді; представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян;

- порядку призначення та звільнення Генерального прокурора України (ст. 122);

- важливого положення про те, що організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом (ст. 123).

Відповідно до п. 9 розділу XV Конституції України прокуратура виконує функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію попереднього слідства - до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, та до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування.

Слід зазначити, що становлення і розвиток | прокуратури України припали на складний період глобальних перетворень в усіх сферах суспільного життя. Він позначився багатьма негативними явищами: затяжною економічною кризою, політичною нестабільністю, соціальними негараздами, правовим нігілізмом, вибухом злочинності.

Швидко змінювані й неоднозначні процеси в соціально-економічному, політичному, правовому житті країни поставили перед прокуратурою проблеми, яких до цього періоду практично не існувало.

Спалах злочинності початку-середини 90-х років минулого століття, набуття нею небачено жорстоких, корисливих форм, «розквіт» у небувалих масштабах тіньової економіки, корупції, організованої злочинності, вбивства на замовлення, бандитизм, контрабанда зброєю, наркобізнес, інші злочинні прояви та негативні явища невідступно супроводжували наше суспільство на шляху його докорінного реформування.

Політична нестабільність, соціальні проблеми, а відтак постійна напруга в суспільстві вимагали від прокуратури перебудови її діяльності, зміни пріоритетів і нових підходів до вирішення поставлених перед нею завдань.

Пристрасті навколо питання про статус прокуратури, які на той момент перейшли з правової у політичну площину, негативно позначилися на діяльності прокуратури і сприяли тому, що в перші роки її становлення було допущено чимало концептуальних помилок щодо ролі та значення прокуратури у системі державних органів. Почав знижуватися авторитет прокуратури у суспільстві.

Необхідно звернути увагу, що прокуратура була і є одним із традиційних для вітчизняної правової системи інститутів. У складний період суспільних відносин вона має бути стабільною державною структурою, основною метою діяльності якої є забезпечення законності, зміцнення правопорядку та захист прав, свобод людини і громадянина, суспільних і державних інтересів.