Особливе місце в країнах з ринковою економікою займають небанківські спеціалізовані кредитно-фінансові (парабанківські) установи. Їм належить близько 40% світових фінансових активів.

Небанківська (парабанківська) система – це сукупність небанківських кредитно-фінансових установ, які мають право обслуговувати певні типи клієнтів, або здійснювати окремі (один-два види) банківські операції, зазвичай, спеціального характеру.

Парабанківська система складається з двох підсистем:

• спеціалізовані кредитні організації;

• поштово-ощадні установи, які через поштові відділення залучають вклади населення, здійснюють прийом і видачу грошових коштів.

Серед спеціалізованих кредитних установ вирізняють організації, що спеціалізуються на одному виді кредиту (ломбарди, лізингові компанії, факторингові компанії, пункти прокату тощо) і організації, що виконують роль фінансових посередників (страхові компанії, інвестиційні фонди і компанії, пенсійні фонди, довірчі товариства, кредитні спілки тощо).

Небанківські кредитні організації, з одного боку, мають подібні з банком риси, а з іншого, мають деякі особливості, що й слугує підставою для віднесення їх до особливої групи.

Проблема формування ефективної кредитно-банківської системи є однією із ключових в українській економіці. Без розвитку і постійного удосконалення відносин всередині банківської системи неможливо досягнути будь-якого економічного зростання.

Сучасна кредитно-банківська система України поки що має багато невирішених проблем і не відповідає вимогам економічного зростання, не сприяє розвитку інвестиційно-інноваційної діяльності. Приведення її у відповідність з потребами реальної економіки вимагає удосконалення взаємовідносин у самій банківській системі, насамперед, у стосунках між головним банком країни та комерційними банками, створення нормального ліберального механізму регулювання ринкових відносин між банками; подальшого зниження рівня ризику та зростання обсягів активів, зобов’язань і капіталу банків; збільшення обсягів кредитів у економіку, зокрема, довготермінових, що мають позитивно вплинути на динаміку економічного зростання; поліпшення якості кредитного портфеля, зокрема, зменшення частки проблемних кредитів; підвищення рівня прибутку, рентабельності активів і капіталу; зміцнення довіри населення до банків.

Оздоровити банківську сферу і зробити її ефективнішою можна на засадах розширення прав комерційних банків і обмеження повноважень центрального. Для цього необхідно привести діючу систему регулювання діяльності банків у відповідність з прийнятими у міжнародній практиці підходами, перш за все, Базельськими принципами ефективного банківського нагляду (1997 р.).

§6. Ринок капіталу у формі ринку цінних паперів

Систему кредиту на фінансовому ринку доповнює ринок цінних паперів. На відміну від кредитних установ, які можуть надавати гроші у кредит на один або кілька років, ринок цінних паперів забезпечує їх одержання на кілька десятків років або навіть безстроково. З усіх винайдених способів залучення фінансових ресурсів ринок цінних паперів є найефективнішим.

Перші торги цінними паперами почалися біля 400 років тому, на межі XVI – XVII ст., у нідерландському порту Амстердам. Виникнення торгів цінними паперами є закономірним явищем і пов’язане зі зростанням потреби в нових, додаткових кредитних ресурсах. Необхідність в них була зумовлена розвитком міжнародної торгівлі, ускладненням і розширенням комерційної і виробничої діяльності. З їх виникненням стає можливим купувати або продавати права на власність, що утілені в цінних паперах, і отримувати дохід з цієї власності.

Ринок цінних паперів – це сфера обігу цінних паперів (фінансових активів), частина ринку позичкових капіталів, де об'єктом купівлі-продажу виступають цінні папери (документи), які виражають майнові права і надають право на одержання певного доходу.

Зазвичай ринок цінних паперів складається з фондового ринку та ринку короткострокових фінансових активів (цінних паперів), в якому здійснюється обіг короткотермінових цінних паперів (див. рис. 13.7).

Фондовий ринок – частина ринку цінних паперів, де здійснюється купівля-продаж переважно довготермінових цінних паперів, передусім акцій, облігацій та їх похідних.

Рис. 13.7. Структура ринку цінних паперів

В структурі ринку цінних паперів фондовий ринок є найважливішим сегментом функціонування та розвитку ринкової економіки. Його головне призначення – залучення інвестицій, що зумовлюють тривале економічне зростання. На цьому ринку здійснюється емісія, купівля та продаж цінних паперів, формується ринкова ціна на них, урівноважуються попит і пропозиція.

В системі суспільного відтворення фондовий ринок виступає своєрідним барометром ступеня розвитку ринкових відносин в країні. Вивчаючи масштаби фондового ринку, зміни, які відбуваються на ньому, можна дізнатися про те, в якому стані знаходиться економіка даної країни. Наприклад, показники співвідношення зміни ринкової вартості акцій, які продаються на фондовому ринку, до зміни валового внутрішнього продукту (ВВП), або співвідношення сукупного прибутку індивідуальних інвесторів до ВВП, щорічний коефіцієнт зростання цін на акції і т.п., є важливими показниками стану і розвитку ринкової економіки. Окрім того, коефіцієнт зростання цін на акції є найбільш безпосереднім показником для визначення розвитку не тільки економіки країни в цілому, але і конкретного підприємства (акціонерного товариства).

Фондовий ринок в ринковій економіці виконує багато функцій. Основними є: регулююча, мобілізаційна, інформаційна (див. рис. 13.8).

Рис. 13.8. Основні функції фондового ринку

Регулююча функція проявляється в тому, що за допомогою фондових цінних паперів відбувається регулювання загального стану економіки, економічних процесів в суспільстві. Відбиваючи дію законів попиту і пропозиції, а також динаміки норми прибутку в різних галузях виробництва, ринок цінних паперів забезпечує залучення капіталів до одних галузей і відтік капіталів з інших. Розподіл капіталів відбувається у відповідності з ринковими принципами. Цінні папери корпорацій надійних, перспективних, прибуткових галузей, як правило, користуються попитом, чого не можна сказати про цінні папери відкритих акціонерних товариств стагнуючих, занепадаючих галузей.

Мобілізаційна функція полягає в акумуляції грошових засобів інвесторів з метою реорганізації і розширення виробництва. В розвинених країнах із стабільною економікою значна частина вільного капіталу вкладається безпосередньо в придбання фондових цінних паперів.

Інформаційна функція полягає в наданні особам, що купують фондові цінні папери (інвесторам) та особам, що випускають цінні папери (емітентам) інформацію про стан економіки, економічну кон’юнктуру в країні, об’єктивні орієнтири для вкладання грошей в конкретні компанії та галузі. Неухильне зниження цін на цінні папери або ж масове падіння їх курсу є ознакою погіршення економічної кон’юнктури. І навпаки, стабільні ціни (курс) або їх підвищення, як правило, свідчать про задовільний економічний стан в країні, галузі, корпорації.

Ефективність функціонування фондового ринку забезпечується дотриманням державою й фірмами відповідних принципів. Основними є: соціальна справедливість, надійність захисту інвесторів, регульованість, контрольованість, ефективність, правова упорядкованість, прозорість, відкритість, конкурентність.

Соціальна справедливість – це забезпечення створення рівних можливостей та спрощення умов доступу інвесторів та позичальників на ринок фінансових ресурсів, недопущення монопольних проявів дискримінації прав і свобод суб’єктів ринку цінних паперів.

Надійність захисту інвесторів – створення необхідних умов (соціально-політичних, економічних, правових) для реалізації інтересів суб’єктів фондового ринку та забезпечення захисту їх майнових прав.

Регульованість – створення гнучкої і ефективної системи регулювання фондового ринку.

Контрольованість – створення надійно діючого механізму обліку і контролю, запобігання і профілактики зловживань та злочинності на ринку цінних паперів.

Ефективність – максимальна реалізація потенційних можливостей фондового ринку щодо мобілізації та розміщення фінансових ресурсів у перспективні сфери національної економіки, що сприяє розвитку та зростанню матеріального добробуту людей.

Правова упорядкованість – створення розвиненої правової інфраструктури забезпечення діяльності фондового ринку, яка чітко регламентує правила поведінки і взаємовідносин його суб’єктів.

Прозорість, відкритість – забезпечення надання інвесторам повної і доступної інформації, що стосується умов випуску та обігу на ринку цінних паперів, гласності фінансово-господарської діяльності емітентів, усунення проявів дискримінації суб’єктів фондового ринку.

Конкурентність – забезпечення необхідної свободи підприємницької діяльності інвесторів, емітентів і ринкових посередників, створення умов для чесного змагання за найбільш вигідне залучення вільних фінансових ресурсів та встановлення немонопольних цін на послуги фінансових посередників за умов контролю дотримання правил добросовісної конкуренції учасниками фондового ринку.

З появою цінних паперів, відбулося ніби розгалуження (роздвоєння) позичкового інвестиційного капіталу. Поруч з ринком капіталу у формі ринку кредитних (довготермінових грошових) ресурсів почав функціонувати ринок капіталу у формі ринку цінних паперів. Поряд з реальним фізичним (утіленим у виробничі фонди) і грошовим капіталом на ринку ресурсів почав існувати і розвиватися фіктивний капітал.

З появою цінних паперів на ринку інвестиційних ресурсів відбувся фактично поділ фінансового капіталу на реальний і фіктивний капітал. Реальний капітал – це капітал у формі довготермінових грошових ресурсів, вкладених на приріст матеріальних і нематеріальних активів.

Фіктивний капітал (від лат. fiction – вигадка) – це капітал, вкладений в цінні папери. На відміну від реального, цей капітал не є матеріально-речовою або духовною цінністю, а на відміну від позичкового, він не є грошовим капіталом у повному розумінні.

Фіктивний капітал не функціонує безпосередньо у процесі виробництва. На відміну від реального капіталу, який змінює свої функціональні форми (здійснює метаморфози, тобто перевтілення), послідовно перетворюючись із грошового у виробничий, з виробничого – у товарний, а з товарного – знову у грошовий капітал, – фіктивний капітал ніколи своєї форми не змінює.

Назва “фіктивний” обумовлена тим, що такий капітал сам по собі не створює дохід, прибуток, а лише сприяє перерозподілу доходів. На фінансовому ринку фіктивний капітал представлений звичайно цінними паперами, які виступають у вигляді грошових документів, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів, або процентів, а також можливість передачі грошово-майнових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Фіктивний капітал виступає лише як титул власності. Виникнувши в результаті передачі частки грошового капіталу в позику, цінні папери отримують форму певного кредитного документу (титулу власності), у відповідності з яким її власник зберігає за собою право власності на відданий (наданий) в позику капітал і, окрім цього, набуває на нього право на певний регулярний дохід у вигляді відсотка або дивіденда.

Величина фіктивного капіталу може змінюватись не тільки під впливом функціонування реального капіталу, але й в залежності від інших чинників (економічних, політичних і т. д.). Вартість цінних паперів може коливатись в той чи інший бік стосовно реального капіталу фірми, – перевищуючи або зменшуючи його.

Різниця між фіктивним (тобто сумою грошових засобів, отриманих від реалізації випущених цінних паперів) та реальним капіталом (тобто вартістю капіталу, який реально вкладений в підприємство) складає засновницький прибуток.