§2. Поведінка фірми в моделі досконалої конкуренції

Починаючи розгляд цієї моделі ринку, необхідно, перш за все, відзначити відмінності економічного змісту категорії ринкова конкуренція взагалі та досконала конкуренція зокрема.

По-перше, досконала (чиста, вільна) конкуренція є лише окремим випадком ринкової конкуренції. По-друге, ринкова конкуренція є базовою категорією для розуміння решти типів ринкових структур.

Конкуренція взагалі є іманентною формою відносин між усіма суб’єктами ринкової економіки. У перекладі з латинської мови слово “конкуренція” означає “зіткнення”, тому репрезентує своєрідну форму змагання суб’єктів ринкової економіки щодо мінімізації витрат і максимізації прибутків, сфери інвестування і напрямів міграції капіталів, збільшення квот на товарних ринках, урізноманітнення джерел отримання ресурсів, підвищення якості продукції і прискорення процесів впровадження “ноу-хау” і т.д. Отже, конкуренція як спосіб виразу своєрідних стосунків між контрагентами економічної діяльності може бути визначена формою їх боротьби за виживання за умов ринку.

Таблиця 11.1. Характерні риси основних моделей ринку

Характерні риси	Моделі ринку
	Досконала конкуренція	Монополістична конкуренція	Олігополія	Чиста монополія
Кількість фірм	Безліч	Багато (десятки)	Обмежена кількість (кілька)	Одна
Масштаби фірм	Дрібні	Середні	Великі та надвеликі	Гігантські
Тип продукту	Стандартизований	Диференційований	Стандартизований або диференційований	Унікальний, не має близьких замінників
Контроль над ціною	Відсутній	У вузьких межах	Обмежений або значний при змові олігополістів	Звичайний
Умови вступу в галузь	Дуже легкі, без перешкод	Порівняно легкі	Суттєві перешкоди	Блоковані
Нецінова конкуренція	Відсутня	Пануюча	Типова	Присутня
Доступність інформації	Однаковий доступ до усіх видів інформації	Певні складності у доступі до інформації	Певні обмеження	Певні обмеження

Що ж є спонукальним мотивом ринкової конкуренції?

Її об’єктивна необхідність випливає із самого характеру економічних відносин суб’єктів ринкової системи господарювання. Доцільно нагадати, що ринкова (товарна) система господарства обов’язково передбачає двоїстість становища усіх господарських суб’єктів. З одного боку, суб’єкти ринкової системи відносин є спеціалізованими ланками суспільного поділу праці, а з іншого – кожен суб’єкт є економічно незалежною, відособленою ланкою усього економічного організму. Ця внутрішня суперечлива єдність проявляє себе у тому, що відносини між людьми на поверхні явищ еконо­мічного життя отримують форму відносин між речами (продуктами праці і ресурсами виробництва, коли вони набувають товарного виразу). Уречев­лення економічних стосунків, у свою чергу, означає таку форму суспі­льного визнання витрат праці, де кожен суб’єкт ринкової економіки “вижи­ває” лише тоді, коли результати його діяльності будуть відповідати вимо­гам ринку. Це стає можливим за умови, що продукт буде здатним знайти свого споживача, а обсяги продажу (сейлингу) будуть достатніми для по­криття усіх витрат, утворення фонду розширення виробництва, сплати дивідендів і процентів, розрахунків з державою і т. п. Цього можна досягти лише тоді, коли фірма за всіма показниками своєї діяльності (витрати, прибуток, якість тощо) буде утримуватись на рівні вимог ринку. В іншому випадку підприємство ризикує збанкрутувати.

Отже, сама природа ринкової системи господарювання вимагає постійної і невпинної боротьби за економічне виживання, яка і репрезентується усім знайомим терміном – конкуренція.

Досконала конкуренція є окремою моделлю ринкової конкуренції, тому усі риси, притаманні конкуренції взагалі, у випадку досконалої конкуренції набувають особливих форм прояву.

Досконала (необмежена, повна, вільна, чиста) конкуренція відповідає такій моделі ринкових відносин, коли: товар випускається дуже великою кількістю незалежних підприємств, тому частка кожної фірми в загальному обсязі виробництва галузі є вкрай обмеженою; маса капіталу, що застосовується окремим підприємством, є настільки малою, що жодна фірма не має можливості суттєво вплинути на обсяги пропозиції товару, або радикально змінити галузевий рівень витрат на одиницю продукції; конкуруючі фірми випускають стандартизовану продукцію (це означає, що для споживача не існує пріоритету фірми виробника); вільне входження в галузь і вихід з галузі (низька квота кожної фірми зумовлює те, що ринок стандартизованого товару фактично не реагує на появу або зникнення ще одного продавця товару); відсутність будь-якого впливу окремої фірми на рівень ринкової ціни (ця властивість є головною і зумовлюється вона сумарною дією чотирьох попередніх).

Відзначені властивості дозволяють зрозуміти особливості механізму ціноутворення за умов досконалої конкуренції. Зважаючи на те, що ринок необмеженої конкуренції складається з великої кількості конкуруючих продавців, обсяги виробництва і пропозиції з боку окремих виробників становлять гранично малу частку загального випуску. Тому одна фірма не здатна суттєво вплинути на ринкову ціну. Ціна формується об’єктивно, як результат вільної гри попиту і пропозиції. Суб’єкти ринкових стосунків мусять “погоджуватися” з ціною, приймаючи її як заданий параметр.

Для конкретнішого уявлення про особливості конкурентної моделі доцільно з’ясувати характер взаємозв’язку ціни товару з попитом і пропо­зицією і визначити механізм їх впливу на обсяг грошового доходу (вируч­ки) фірми від реалізації товару. Скористуємося наступним графіком (див. рис. 11.1).

По осі абсцис позначено обсяги попиту і пропозиції товару (Q), а по осі ординат – рівень ціни (P). Тут слід підкреслити: те, що для покупця є ціною, для продавця – доходом (виручкою) від продажу одиниці товару. Якщо ринком визначено ціну одного екземпляру товару на рівні P₁, то во­на за умов необмеженої конкуренції буде мати відносно сталий характер. Це випливає із тих особливостей ціноутворення на конкурентному ринку, про які згадувалося вище.

Рис. 11.1. Взаємозалежність ціни (Р), попиту (D), пропозиції (S), граничного (MR) та валового доходу фірми (TR) за умов досконалої конкуренції

Сталість рівня ціни зовсім не означає, що вона мусить “завмерти” на рівні P₁. Навпаки, у конкурентній моделі діє безмежна кількість чинників, які, опосередковуючись своїм впливом на попит і пропозицію, роблять ціну більшою або меншою від P₁. На рівень ціни впливають зміни техноло­гії виробництва товару, умови отримання сировини, надійність каналів реалізації готової продукції, пори року, соціальні та природні катаклізми, примхи моди та багато іншого. Про сталість мова йде у тому розумінні, що рівень ціни в конкурентній моделі ніяк не залежить від дій окремої фірми.

Остання не здатна збільшити ціну, стаючи, наприклад, на шлях маніпуля­ції з обсягами власного виробництва. Окрема фірма не потребує і нижчої ціни, щоб збільшити свій обсяг продажу. Якщо єдиний виробник збільшує або зменшує випуск за незмінних обсягів виробництва на усіх інших кон­куруючих підприємствах, то не впливає на загальний обсяг пропозиції і ринкову ціну.

Якщо ж окрема фірма піде на підвищення ціни одиниці товару (який є, нагадаємо, стандартизованим, тобто не відрізняється від товару інших фірм), то покупці (враховуючи безліч виробників, неузгодженість інвести­ційної політики, можливість вільного входження в галузь і виходу з неї) проігнорують таке підвищення ціни, як, втім, і продукцію даної фірми, адже цей продукт можна купити дешевше у інших виробників. Це змусить фірму повернутися до колишнього рівня ціни P₁, інакше товар не буде проданий і грошовий дохід дорівнюватиме нулю (саме тому похила пряма S починає свій рух з нульової точки).

Але як же буде формуватися валовий дохід фірми (TR), або, що є тим самим – виручка від реалізації продукції на конкурентному ринку? Якщо буде продано один екземпляр товару q₁ за ціною P₁, то даний дохід (виручка) дорівнюватиме граничному доходу фірми (MR), тобто (MR=q₁P₁).

Необхідно підкреслити, що у світовій економіці під граничними доходом (MR) розуміють додатковий дохід, отриманий від продажу додаткової оди­ниці продукції, тому відносно q₁: MR= TR.

Якщо ціна є сталою і дорівнює P₁, то обсяг граничного доходу є однаковим у випадках q₂, q₃, q₄,…, q_n і дорівнюватиме q₁P₁. При цьому попит буде цілком еластичним, адже кількість покупців на конкурентному рин­ку практично безмежна (тому й крива попиту D строго горизонтальна). Обсяг валового доходу фірми буде залежати від кількості проданих оди­ниць товару: за дві одиниці товару (q₂) фірма отримає q₂P₁ валового до­ходу, за три – q₃P₁ валового доходу і т. д. Отже, зміна валового доходу окремої фірми буде залежати лише від зміни випуску продукції, адже ціна є сталою і дорівнює Р₁. Тому TR = q₁P₁, чи q₂P₁, чи q₃P₁,…, чи q₁₀₀ P₁ і т.д. На графіку лінія валового доходу (TR) визначається лінією пропозиції (S).

Звичайно, зростання TR має свою межу, що визначається обсягом приросту пропозиції, але за умов конкурентного ринку це обмеження для окремої фірми має суто теоретичне значення.

Отже, модель досконалої конкуренції функціонує на засадах “невидимої руки” і управляється механізмом цін. Ціна чутливо реагує на зміни попиту і пропозиції, визначаючи тим самим необхідні обсяги виробництва, що дає можливість запобігти надвиробництву.

Відсутність можливостей прямого втручання в механізм ціноутворен­ня примушує фірми (для збільшення доходів) максимально нарощувати обсяги виробництва, що стимулює повне та раціональне використання усіх видів ресурсів.

Логіка бізнесової поведінки підприємства-продуцента за умов абсолютно еластичного попиту в конкурентній моде­лі вимагає від фірми пошуків шляхів зниження витрат виробництва (адже на ринкову ціну фірма вплинути не здатна). Це спонукає її до обов’язкового застосування науково-технічних досягнень, передових форм організації праці та управління. Особливо важливим аспектом бізнесової поведінки фірми, що функціонує в конкретній моделі ринку, є визначення обсягів і динаміки її виробництва. Іншими словами, необхідно знати за якими ж критеріями оптимізуються обсяги і динаміка виробництва підприємствами, що діють в системі досконалої конкуренції?

Ключовим критерієм тут стає визначення і порівняння грошових сум, які кожна додаткова одиниця продукції додаватиме до валового доходу, з одного боку і валових витрат – з іншого. Це означає, що фірма повинна порівнювати граничний дохід (MR) та граничні витрати (MC) кожної наступної одиниці приросту продукції. Здоровий глузд і конкурентна боротьба підказують, що будь-яку одиницю продукції, граничний дохід від якої перевищує її граничні витрати, варто виробляти. Адже, на кожній такій одиниці продукції підприємство отримує більше доходу, ніж додає у витратах. За цих умов зростає чистий дохід (NR), що розраховується як різниця валового доходу (TR) та валових витрат (TC).

Якщо ж нарощення обсягу виробництва товарів супроводжуватиметься перевищенням граничних витрат над граничними доходами (MC > MR), то воно не матиме сенсу для підприємства. Адже, у цьому випадку до витрат додаватиметься більше, ніж до доходу. Прирощення обсягу виробництва не буде окуповуватись. Сенс нарощення обсягів виробництва втрачатиметься.

Таким чином, логіка поведінки фірми щодо обсягів і динаміки виробництва детермінуються критерієм чи правилом рівності граничного доходу та граничних витрат. До тих пір, коли MR > MC, нарощення обсягу виробництва є доцільним. Якщо ж подальший приріст почне супроводжуватись нерівністю MR < MC, то економічний сенс нарощення кількості виробленої продукції буде втрачено.

Зрештою, конкурентний ринковий механізм розв’язує економічні проблеми, не потребуючи втручання бюрократії (державного регулювання).

Усе це означає, що досконала конкуренція є ідеальною моделлю функціонування ринкових відносин. Вона може і буде використовуватися нами як своєрідний критерій оцінки досконалості та ефективності інших типів ринкових структур.