§3. Форми організації корпоративних підприємств

Основною організаційною формою акціонерного капіталу є корпорація.

Сучасна корпорація – основна ланка управління господарством, центр прийняття стратегічних рішень, одиниця господарської самостійності і юридичної відповідальності.

Корпорації нині демонструють високий динамізм, гнучкість, здатність збільшувати виробництво до величезних розмірів, впроваджувати новітню техніку і технологію, бути конкурентоспроможною на ринку. Саме тому корпорації зайняли панівне положення в економіці розвинутих країн. Так, у США 80-х років нараховувалося 15 млн. підприємств, серед яких корпорацій було 3 млн. (20%), на них припадало 90% валового доходу країни. При цьому 16% корпорацій зосередили 92% валових доходів всіх корпорацій.

На основі перехресного або ланцюгового володіння акціями, корпорації групуються у великі економічні об’єднання із гнучкою організаційно-економічною системою зв’язків, які забезпечують можливість різноманітних варіантів інтеграції, комбінування і диверсифікації виробництва та обміну.

В перші десятиріччя XX ст. переважала централізація капіталів на основі горизонтальної інтеграції в межах однієї галузі. Основними формами галузевої інтеграції капіталів, виробництва і обміну виступали картелі, синдикати і трести.

Картель – угода між самостійними фірмами однієї галузі про обсяг виробництва, ціни на товари, умови найму робочої сили, обмін патентами, розмежування ринків збуту, квоту кожного учасника в загальному обсязі виробництва чи збуту продукту.

Картель є нижчою формою галузевої інтеграції і монополізації капіталу та виробничо-комерційної діяльності.

Синдикат – більш висока ступінь галузевої інтеграції переважно комерційної діяльності. Він є формою об’єднання підприємств однієї галузі, мета якого – усунення конкуренції між учасниками в сфері збуту і закупівлі сировини шляхом встановлення контролю над ринком однорідної масової продукції.

Основна відмінність синдикату від картеля – концентрація збуту продукції. В синдикаті реалізація всіх товарів і закупівля сировини здійснюється через єдиний орган – контору з продажу. Вона концентрує всі замовлення і розподіляє їх у відповідності із обумовленими квотами між учасниками домовленості, які здають свою продукцію конторі за фіксованою ціною. Члени синдикату зберігають юридичну і виробничу самостійність, але втрачають комерційну самостійність. У сучасних умовах синдикати практично втратили своє значення.

Трест – вища форма галузевої виробничо-комерційної інтеграції. Він є формою об’єднання підприємств, в результаті якої вони втрачають юридичну, виробничу і комерційну самостійність.

Тут повністю об’єднуються виробництво, збут і фінанси підприємств. Трест – це єдине гігантське акціонерне товариство, яке панує в даній галузі. Трестом управляє довірча рада, яка складається із засновників об’єднання. Вона проводить єдину технічну та економічну політику. Прибуток розподіляється відповідно до пайової участі окремих, раніше незалежних підприємств, що перешкоджає створенню загального фонду капітальних вкладень.

Картелі, синдикати і трести – це організаційні форми корпорацій, які можуть здобути монопольну владу, тоді їх діяльність порушує функціонування ринкового механізму і конкуренції. Тому їх функціонування регламентується державним антимонопольним законодавством. В багатьох країнах діяльність трестів заборонена законом, в інших – їх реорганізовували у концерни.

З 20-х років у США, а потім і інших економічно розвинутих країнах, переважною формою стала вертикальна інтеграція або комбінування.

Вертикальна інтеграція – це об’єднання в рамках однієї корпорації послідовних, взаємопов’язаних виробників різних галузей. Це організація виробництва в рамках єдиного технологічного процесу (від добування сировини до випуску готової продукції і післяпродажного обслуговування споживачів).

Ця форма інтеграції практично охоплює всі галузі сучасного виробництва. Нині в ринкових країнах серед лідерів промисловості майже не залишилось одногалузевих корпорацій. Сучасні корпорації володіють великою кількістю підприємств у різних галузях виробництва, торгівлі, наданні послуг, кредитній сфері тощо. Наприклад, у США кожна корпорація, що входить у число 200 найбільших, має у своєму складі підприємства як мінімум 20 галузей, в тому числі 9 корпорацій мають підприємства 50-ти галузей виробництва [11, 35].

Вертикальна інтеграція є частиною більш загального процесу диверсифікації.

Диверсифікація – це проникнення капіталу даної корпорації в галузі, які безпосередньо не пов’язані з основною сферою її діяльності.

Охоплюючи спочатку суміжні або близькі за технологією галузі, корпорація виходить згодом далеко за їх межі. Диверсифікація створює сприятливі умови для переливу капіталу із малорентабельних галузей у більш рентабельні, підвищує стабільність корпорацій в період економічних криз. Вона може здійснюватись як на основі концентрації, так і на основі централізації. В першому випадку корпорація створює в іншій галузі нове виробництво за рахунок власного нагромадження, в другому – купує акції уже існуючого там підприємства.

На базі диверсифікації створюються багатогалузеві корпорації у формі концернів, конгломератів та консорціумів.

Концерн – велика корпорація, яка об’єднує багато підприємств різних галузей економіки шляхом встановлення єдиного фінансового контролю над ними через скупівлю їх акцій.

Важливо підкреслити, що концерни створюються не шляхом підписання угоди між підприємствами, а шляхом так званої “системи участі”. Потужні фінансові групи скуповують контрольні пакети акцій інших підприємств, створюють систему дочірніх підприємств, діяльність яких контролюють.

Керівним органом концерну часто виступає холдингова компанія, яка володіє контрольним пакетом акцій різних компаній, що входять до концерну. Наприклад, головний холдинг італійської державної корпорації по вуглеводах – ЕНІ, контролює 350 компаній і фірм, в тому числі 180 з них діють за кордоном. Структура інтересів концерну: енергетика – 77%; хімія – 13,1%; інжиніринг – 3,8 %; кольорова металургія – 2,1% тощо. При цьому усі підприємства формально працюють самостійно, однак стратегічне планування і контроль за їх діяльністю здійснюється головним холдингом.

Концерни стали провідною формою організації сучасного промислового виробництва в ринкових країнах. Диверсифікація зміцнює виробничі позиції концернів і підвищує ступінь їх контролю над ринком, дозволяє їм перерозподіляти і ефективніше використовувати ресурси (виробничі потужності, науково-технічний потенціал, робочу силу, витрати на рекламу і т.д.).

З 60-х років XX століття в економіці розвинутих ринкових країн важливе місце стали займати конгломерати.

Конгломерат – диверсифікаційний концерн, що об’єднує широке коло фірм, шляхом їх поглинання, між якими відсутній виробничий або функціональний зв’язок.

Для конгломератів характерна також висока децентралізація управління. Конгломерати створюються, як правило, шляхом поглинання потужними концернами інших фірм в різних галузях економіки.

У 80–90-ті роки XX ст. на початку XXI ст. диверсифікаційні процеси зумовили глибоку структурну перебудову економіки розвинутих країн на основі сучасного науково-технічного прогресу. На перший план вийшла централізація капіталів шляхом злиття і поглинання в рамках корпорацій-гігантів, в результаті яких відбувається широкомасштабна реорганізація структури концернів і конгломератів. З допомогою злиття і поглинання здійснюється перелив капіталів концернів у науковомісткі і перспективні галузі. Наприклад, автомобільний концерн “Дженерал моторс” придбав велику корпорацію з обслуговування автоматизованих і інформаційно-лічильних систем “Електронік дейта системс” та одну із провідних корпорацій з виробництва електронного устаткування і засобів зв’язку “Х’юз ейркрафт” (загальна вартість 7,5 млрд.дол.). Концерн “Дженерал електрик” у 80-ті роки продав 190 власних виробництв вартістю 6 млрд. дол., і, в той же час, поглинув 70 нових, вартістю 10 млрд. дол.

У листопаді 1998 року злились два автомобільні гіганти – німецький “Даймлер – Бенц” і американський “Крайслер”, – в один міжнародний концерн “Даймлер – Крайслер” із загальним спільним капіталом 132 млрд. доларів.

У січні 2000 р. найбільша американська компанія, що забезпечує доступ підпищиків до інтернету “Америкен онлайн” і безумовний лідер в шоу-бізнесі “Тайм Корнер” злились у конгломерат із сукупним капіталом 360 млрд. доларів, що стало рекордом в історії світового бізнесу.

Диверсифікаційна політика злиття і поглинання концернів призводить до зміцнення позицій корпорацій у науковомістких галузях – автомобільній, космічній, авіаційній, інформатики, мікроелектроніки, медичного обладнання, технічних пластмас, напівпровідників та багатьох інших.

Таким чином, в результаті диверсифікації відбувається реорганізація галузевого поділу національного господарства. Нині галузевий поділ в розвинутих країнах носить здебільшого статистичний характер. Зараз жодна корпорація не може бути штабом галузі, а самі галузі – гнучкі і рухливі структури.

Консорціум – тимчасова домовленість між кількома промисловими або фінансовими корпораціями про спільну реалізацію великомасштабного фінансового або промислового проекту.

Партнери по консорціуму повністю зберігають свою самостійність, але в тій частині діяльності, яка торкається цілей консорціуму, вони підпорядковуються спільно обраному керівництву. Найчастіше консорціуми носять міжнародний характер. Сьогодні широко відомі англо-французькі консорціуми, які були створені з метою розробки і виробництва авіалайнера “Конкорд”, будівництва тунелю під Ла-Маншем, англо-німецький консорціум з виробництва військового літака “Торнадо” тощо.