8.Розвиток писемності,освіти та літератури Київської Русі.

На етапі завершення формування державності Київської Русі її культура збагатилася новими елементами. Найважливішим серед них стала писемність, поширення якої в східнослов'янському світі передувало офіційному введенню на Русі християнства. Археологічні джерела дають можливість віднести час оволодіння неупорядкованим письмом до IX ст. Пізніше слов'яни отримали дві азбуки — глаголицю і кирилицю, одна з яких винайдена слов'янськими просвітителями Кирилом і Мефодієм. Кирилиця, як вважали І.І. Срезневський і С. Георгієв, виникла на базі грецького уставу VI — VIII ст., доповненого слов'янськими буквами. На користь порівняно раннього знайомства Русі з писемністю свідчить, очевидно, і літописне повідомлення про знахідку Кирилом у Корсуні (Херсонесі) Євангелія і Псалтиря, написаних «руськими письмены».Підтвердженням реальності «руських письмен» можуть бути договори Русі з греками, один із екземплярів яких призначався для Русі і був написаний слов'янською мовою. В ряду доказів раннього існування писемності на Русі може бути і знахідка в одному з гньоздовських курганів корчаги другої чверті X ст. з написом «гороухща» або «горо ушна». Особливий інтерес становить так звана «Софійська азбука», виявлена С.О. Висоцьким на стіні Михайлівського вівтаря Софійського собору в Києві. Вона складалась із 27 літер: 23 — грецьких і 4 — слов'янських: Б, Ж, Ш, Щ. Після введення візантійського православ'я, яке стало «культурою» новонавернених, на Русі остаточно утверджується кирилична система письма. Кирилицею написані всі відомі нам твори XI і наступних століть: «Остромирове Євангеліє», «Ізборники» 1073 і 1076 рр., «Слово про закон і благодать», «Мстиславове Євангеліє», «Повість минулих літ» та ін.

Піклування про освіту з часу введення християнства взяли на себе держава і церква. За князювання Володимира Святославича в Києві вже існує державна школа, в якій вчились або, як пише літопис, «постигали учение книжное» діти «нарочитой чади» — найближчого оточення князя. «Учение книжное» — не просто грамотність, а навчання тодішнім наукам. Школа для підготовки освіченого духовенства була відкрита Ярославом Володимировичем у Новгороді. У 1086 р., згідно з повідомленням літопису В.М. Татищева, дочка Всеволода Ярославича Янка заснувала при Андріївському монастирі школу для дівчат. Крім державних і церковних шкіл існувало і приватне навчання. Так, Феодосій Печерський одержав освіту в невеличкому місті Курську, де він учився в «єдиного учителя» і, за словами літописця Нестора, досить швидко осягнув усі «граматикия».Про існування школи грамоти в Софійському соборі Києва свідчать численні графіті, нанесені в різних частинах будівлі її учнями. Новгородський хлопчик Онфім лишив для нащадків свої школярські вправи на бересті. Для продовження і поглиблення освіти служили бібліотеки, що створювалися при монастирях і церквах.Ярослав Мудрий заснував бібліотеку Софії Київської; його син Святослав наповнив книгами кліті своїх палат; князь Миколай Святоша витратив на книги всю свою казну і подарував їх Печерському монастирю. Великим книжником літописи називають волинського князя XIII ст. Володимира Васильковича. На Русі було багато бібліотек, але перша і найбільш значна знаходилась у Софії Київській. Заснування її в 1037 р. стало видатною подією в культурному житті Київської Русі. Найбільша книгописна майстерня, де трудилась велика кількість переписувачів, подібних печерському Іларіону, знаходилась при Софії Київській. Тут працювали писці як духовного звання, так і миряни. М.М. Розов, досліджуючи книги бібліотеки Софії Новгородської, встановив, що із понад 100 переписувачів, які лишили свої автографи на книгах, близько половини були писцями-ремісниками. За підрахунками вчених, книжковий фонд Київської Русі становив щонайменше 130 — 140 тис. томів. Крім Києва центрами переписування книг були Новгород, Галич, Чернігів, Володимир-Волинський, Переяслав, Ростов, інші міста. Виникнення і розквіт літератури Київської Русі тісно пов'язані з соціально-економічним розвитком країни, поширенням писемності та усною народною творчістю — фольклором. Головним спрямуванням фольклору, що відбивав народну ідеологію, було звеличення простої людини. Ще задовго до виникнення писемності у східних слов'ян існувала багата усна творчість: обрядові пісні, легенди, загадки, приказки, заговори, заклинання, епічні та ліричні пісні. Пізніше особливо поширилися епічні пісні — билини, які присвячувалися важливим подіям у житті народу, боротьбі Київської Русі з ворогами, різним соціально-побутовим явищам.Серед них найраннішими вважаються билини про богатиря Святогора. Улюбленими героями билин київського циклу, що належать за змістом до часів Володимира Святославича, були воїни-богатирі Ілля Муромець, Добриня Микитич та Альоша Попович. Найбільш популярний герой серед них — Ілля Муромець — селянський син, узагальнений образ руського воїна-патріота, безкорисливого захисника Руської землі, «удов і сиріт».Популярний герой народного епосу — селянин-орач Микула Селянинович, в образі якого оспівувалася велич селянської праці. До найбільш відомих і поширених билин належали: «Ілля Муромець і Соловей-розбійник», «Ілля Муромець та Ідолище», «Добриня і Змій», «Добриня і Василь Казимирович», «Альоша Попович і Тугарін Змієвич», «Добриня Микитич і Альоша Попович», «Ілля Муромець і Калін-цар» та ін. Написання першого літописного зводу на Русі за останніми дослідженнями датується 996—997 pp. Це був історичний твір, в якому підбивалися підсумки діянням Володимира Святославича та його попередників. У 1037—1039 pp. при Софійському соборі у Києві написано літопис, який дослідниками умовно названий Найдавнішим Київським зводом. Його автором, можливо, був з письменник та політичний діяч Іларіон. 1113 р. написана «Повість временних літ» — найбільш видатний історичний твір Русі. Її автором був чернець Києво-Печерського монастиря Нестор. Виникають нові літописні центри у Чернігові, Переяславі, Холмі, Володимирі-Волинському, Переяславі-Залісському, Владимирі на Клязьмі, продовжується літописання у Новгороді та інших містах. З'являються нові оригінальні форми історичних творів: сімейні та родові князівські літописи, життєписи князів, повісті про княжі злочини. Оригінальних літературних пам'яток XI та XII ст. збереглося порівняно небагато. Це поодинокі твори, що випадково вціліли від вогню пожеж, ворожих погромів та плину часу. Деякі з них, дуже поширені в свій час, дійшли до наших днів в окремих, часто пошкоджених примірниках, до того ж у складі пізніших, багато разів переписаних творів. Найбільш визначні серед них «Слово о законі і благодаті...» Іларіона, «Повчання» дітям Володимира Мономаха, «Слово о полку Ігоревім», «Ходіння Даниїла» та ін. Видатною пам'яткою юридичної літератури є «Руська правда» — збірник законів, складений у XI—XII ст. на основі звичаєвого права східних слов'ян. У «Руській правді» знайшли відображення розвиток феодальних відносин на Русі, загострення класової боротьби. Багато статей в ній присвячено захисту феодальної власності. «Руська правда» — важлива пам'ятка феодального права давньої Русі. Справжнім шедевром художньої літератури Київської Русі XII ст. є «Слово о полку Ігоревім». «Слово» написане у тяжкий час, позначений посиленням нападів на Русь кочовиків. У ньому розповідається про один з трагічних епізодів боротьби з кочовиками — невдалий похід проти половців новгород-сіверського князя Ігоря Святославича у 1185 р.