16. Архітектура епохи Ренесансу.

В архітектурі другої половини XVI - початку XVII ст., особливо у Львові, панував стиль пізнього Ренесансу. Епоха Ренесанс прийшла на зміну Середнім вікам і панувала впродовж 14-16 століття мистецтво відійшло від релігійності, стало більш світським. Для живопису характерне зближення художників із природою, дотримання законів анатомії, перспективи, дії світла. Митці, пишучи ікону, використовували нові художні прийоми – побудову об'ємної композиції, використання пейзажу на задньому плані. З'явився станковий живопис, який виконувався олійними фарбами (С.Ботічеллі «Народження Венери», Тиціан «Магдалина, що кається»).Ренесанс (франц. — Відродження) — архітектурний стиль, для якого характерні урівноваженість композиції, міжповерхові членування, розвинений каркас, наріжні пілястри , обрамлення вікон і дверей тощо. Вплив ренесансного стилю відчутний у багатьох спорудах України. Це, зокрема, кафедральний собор у Жовкві, замкові споруди у Бережанах (1554), Старому селі (середина XVII ст.), Збаражі (1631). Ренесансний стиль був дуже поширений у Львові. В основу плану забудови міста покладена прямокутна мережа вулиць з квадратною площею у центрі та будинком міської управи (ратушею) на ній. Історик Іван Крип'якевич зазначає, що перші згадки про ратушу належать до 1381 р. У цьому стилі у Львові збудовані«Високий замок», будинок Гепнера - «Чорна кам'яниця» (1570), будинок грецького купця й уславленого мецената Корнякта (1580), каплиця Трьох святителів (1578),.вежа Вірменської церкви (1576), вежа Корнякта (дзвіниця Успенської церкви, (1572-1578) братська Успенська церква (1591-1629). Отож, для архітектури ренесансу, як в античності, особливе значення надається симетрії, пропорції, геометрії і порядку складових частин. Наявне впорядковане розташування колон і пілястрів, стали популярними куполи та ніші. Архітекторами та будівельниками були переважно італійці з Венеціанської республіки та Швейцарії: Петро Італієць, Домінічі Римлянин, Петро Барбоні. Але відомі імена й українських митців: Мартин Люшня, Лука Пряшів (відбудував у 1541 р. Луцький замок), Амвросій Прихильний (1582 р. збудував у Львові «Золоту Розу» - синагогу). Великий будівельний рух кінця XVI - початку XVII ст. завдячує своїм розвитком, головним чином, діяльності братств. Про це свідчать православні братські церкви в Замості (1589), Сокалі (кінець XVI ст.), Любліні (1607), Луцьку (1617). З початком XVII ст. будівельна активність братств поширюється також на схід (Київ, Чернігів, Остер, Переяслав, Канів, Новгород-Сіверський). Переважно реставрувалися будови старокнязівської доби, але створювалися також і нові. Окрему групу становлять будови перших років XVII ст. завзятого оборонця української культури князя К. Острозького з характерними високими аттиками (надбудовами з луками і пілястрами) і фронтонами (Острозький замок, Межиріччя, будинок Острозьких в Ярославі, замок у Старому Селі під Львовом тощо).Цілком своєрідним було дерев'яне будівництво XVI-XVIII ст. на західноукраїнських землях, передусім у Карпатах і на Прикарпатті. Дивує розмаїтість форм цієї переважно церковної архітектури при збереженні цілком виразного стилістичного стрижня, що свідчить про тривалу традицію формування. Деякі дослідники навіть припускають дохристиянські витоки цієї форми зодчества. За тогочасними малюнками і гравюрами, які дійшли до нашого часу, знаємо, що значна кількість придніпровських, початково дерев'яних церков і особливо дзвіниць, які почали зводити при церквах з XVI ст., будувалися, вочевидь, західноукраїнськими майстрами. Ці дзвіниці своїм виглядом чимось нагадували китайські пагоди. Однак цікаво, що на відміну від Прикарпаття, на Подніпров'ї від самого початку ці споруди покривалися глиною і вибілювалися. Такими початково були і дерев'яна дзвіниця при Софійському соборі, і дерев'яна дзвіниця при Успенській церкві Києво-Печерської лаври. їх кам'яні наступниці XVIII ст. частково наслідували форму (кількість висотних ярусів) дерев'яних попередниць.