51. Нац..Культ.Відродж.В укр. У серед 80-90 р.20ст.

В умовах, коли Україна стала незалежною державою, набирає сил її національно-культурне відродження. Закон визначив школу як основу духовного та соціально-економічного розвитку держави і передбачив карди-нальні зміни в її роботі. Освітня система стає більш гнучкою та різно-манітною. Поглибленому розвитку здібностей учнів і студентів сприяла поява мережі альтернативних навчальних закладів – ліцеїв, коледжів, гімназій. Однак низький рівень фінансування створює великі труднощі в розвитку науки. Не маючи необхідної матеріальної, інформаційної та моральної підтримки, вчені починають займатися примітивною комерцією або виїжджають за межі України в пошуках кращої долі. В умовах національного відродження зростає роль художньої творчості. В літературно-мистецькому процесі дедалі активніше ут-верджується плюралізм. Він передбачає відмову від притаманного тоталітарній системі однотипного художнього відтворення суспіль-них явищ і процесів. У цьому плані принциповою є відмова від соціа-лістичного реалізму як єдиного, що має право на існування. Процеси оновлення широко охопили українську літературу. Опубліковано твори ще донедавна заборонених письменників – В.Винниченка, Є.Плужника, О.Олеся, Б.Грінченка, Б.Лепкого, М.Зе-рова, О.Теліги та інших. В літературній творчості розширюється те-матичний діапазон прозових, поетичних і драматичних творів, уріз-номанітнюються їх стильові форми. В літературний процес вступила значна група молодих майстрів. «Паростками нового» назвав Олесь Гончар появу на літературному просторі України часопису «Тер-нопіль», журналів «Борисфен» на Дніпропетровщині, «Степ» на Кіро-воградщині, «Холодний Яр» у Черкасах, «Хортиця» у Запоріжжі. Плюралізм, багатогранне художнє відтворення світу неможливі без визнання новаторських форм, зокрема тих, що дістали назву «авангард». Нарешті стало доступним людям те нетрадиційне, що запроваджувалося в художній творчості ще на початку XX ст. і від чо-го через догматичну ідеологію тоталітарної системи вони були відсто-ронені вподовж значного часу. Одним із зачинателів нового напряму в монументальному живо-писі під назвою «українська національна колористична школа» став художник Г.Синиця. Він залишився вірним ідеям школи М. Бойчука, ідеям відродження українського монументального живопису на основі традицій мистецтва Київської Русі, її фресок, настінного живопису. Досить активно новаторський стиль утверджується також в му-зичному мистецтві. Цьому сприяє те, що українська національна му-зична школа має традиції, пов’язані з іменами таких композиторів-новаторів, як Б.Лятошинський, а також його послідовників – Г.Таранова, І.Белзи та інших, які свого часу за модернізм у музиці зазнали не тільки жорстокої критики, а й переслідувань з боку офі-ційних інституцій. У концертних залах, театрах, на радіо й телеба-ченні все частіше звучать музичні твори різних жанрів і стилів – від рок і поп-музики до класичної. В Україні започатковано велику кількість фестивалів та конкурсів – оперного мистецтва, органної та фортепіанної музики, піаністів та скрипачів. Крім згадуваної вже «Червоної рути», популярність здобу-ли такі фестивалі, як «Пісенний вернісаж», «Зірки світового балету», «Чумацький шлях», «Всі ми діти твої, Україно». З новими піснями виступають О.Білозір, М.Гнатюк, П.Дворський, Т.Петриненко, Н.Мат-вієнко, І.Білик, Т.Повалій, В.Шпортько, С.Ротару, В.Зінкевич, А.Куд-лай, В.Білоножко, П.Зібров, інші майстри естрадного мистецтва. Поступово відроджується українське кіно. Однак на екранах Ук-раїни сьогодні на 90 відсотків – американські стрічки. Українські фільми становлять 0,3 відсотка і займають вони всього один відсоток кіновідеотелеекранного часу. Пропаганда жорстокості та насильства, еротичних сцен та низькопробних фільмів західного виробництва не-гативно впливає на психіку людей, деформує їх свідомість та шкалу моральних цінностей, сприяє розвитку агресивності в суспільстві. Стрімко розвивається телебачення. В 1992 р. вийшла в ефір пер-ша передача Житомирського телецентру. Обнадійливі процеси відбуваються в театрі. Про його попу-лярність в Україні свідчить те, що на приблизно 40 тисячах щоріч-них вистав буває майже 20 мільйонів глядачів. Світове визнання і славу здобув своєю творчістю театральний режисер-новатор Р.Віктюк, який, по суті, визначає театральну естетику XX століття. Важливим чинником національного відродження, основним носієм національної культури виступає рідна мова. Втрачаючи мову, людина втрачає частину своєї національної суті. Великий І.Франко говорив: «...Лише той народ має право на незалежність, який знає і поважає свою історію та мову». Мова – основа збереження та відтво-рення національної культури. Тільки той народ може вважати себе здоровим, тільки той народ може впевнено дивитися в свою будучи-ну, всі сфери діяльності якого перейняті його мовою та культурою. В сучасній Україні існує близько 105 церков, конфесій, течій та напрямків, 96,7 відсотків з них є християнськими. 23 квітня 1991 р. Верховна Рада УРСР прийняла Закон про свободу совісті та релігійні організації. Заборони й активна боротьба з релігією та церквою, ха-рактерні для радянського суспільства, відійшли в минуле. Відкрива-ються нові церкви. Збільшується кількість парафій. 52 відсотки віру-ючих в Україні православні. Відновилися раніше заборонені Українська автокефальна православна церква (УАПЦ) і Українська греко-католицька церква (УГКЦ). Проблемою залишається розкол українського православ’я на три церкви: Українську православну церкву Московського патріархату, Українську православну церкву Київського патріархату і Українську автокефальну православну цер-кву. Найбільшою серед них є перша. На січень 2001 р. вона мала 9047 парафій, 122 монастирів 39 єпископів, 36 анархій, 7 духовних семінарій, одну духовну академію, 29 церковних училищ, 20 ре-гентських училищ, 5000 церковно-приходських шкіл.