5. Античні міста Північного Причорномор’я.

Античні міста Північного Причорномор’я. У VІІ-V ст. до н. е. в українському Причорномор’ї з’являються грецькі міста-колонії: Херсонес, Тіра, Ольвія, Пантікапея, Феодосія. Їх жителі — це і місцеве населення і переселенці з Греції. Греки Північного Причорномор’я вирощували зерно, займалися виноградарством. Значну роль відігравали у них скотарство, морське рибальство, рибозасолювальний і соляний промисли, і звичайно ж, була добре розвинута торгівля. Високого рівня досягло ремісниче виробництво: металообробка, ткацтво, вичинка шкіри, виготовлення виробів із скла, різноманітної кераміки – амфор, посуду, покритого лаком, фарбами різних кольорів. У колоніях була розвинута грамотність, а грецька мова залишалася офіційною мовою. Переселенці поклонялися божествам грецького пантеону, але до їх релігійних уявлень також проникають елементи культів скіфських богів Папая. Табіті, Арея, таврської богині Діви..Вражають пам’ятки, які зберігаються в Херсонесі. Херсонес, як і Ольвія, мав власну грошову систему. Тут були бруковані вулиці, водопровід, каналізація. Урядові декрети висікалися на камені. Серед них «Клятва громадянина Херсонеса» (I—II ст. до н. е.). Греки і римляни принесли сюди свої етнічні досягнення, високу майстерність галузях архітектури, ремесел, мистецтв тощо. Завдяки переселенця місцеві жителі знайомилися з передовими для тих часів грецьким та римським культурним надбанням, що сприяло подальшому розвитку власних стародавніх народів Північного Причорномор’я.

6. Язичницька релігія і міфологія давніх слов’ян.

Цікавою була прадавня язичницька віра. Найперші та найдавніші слов’янські релігійні вірування - пов’язані з обожнюваннями сил природи. У кожного племені був свій тотем, тобто священна тварина, якому плем'я поклонялось. Кілька племен своїм предком вважали Вовка. Ім'я цього звіра було священним, його заборонялося вимовляти вголос, тому замість "вовк" говорили лютий, а себе називали "лютічі". Господарем поганського лісу був ведмідь - сильний звір. Він вважався захисником від усякого зла і покровителем родючості - саме з весняним пробудженням ведмедя древні слов'яни пов'язували прихід весни. Аж до ХХ ст. багато селян зберігали вдома ведмежу лапу як талісман-оберіг, який має захищати власника від хвороб, чаклунства і всіляких бід Слов'яни вважали, що ведмідь наділений великою мудрістю, майже всевіданням: ім'ям звіра клялися, а порушив клятву мисливець був приречений на загибель у лісі . З травоїдних тварин у мисливську епоху найбільш шанували Олениха (Лосиця) - найдавніша слов'янська богиня родючості, неба і сонячного світла. На противагу цим оленихам богиня мислилася рогатої, її роги були символом сонячних променів. Тому оленячі роги вважалися потужним оберегом від усякої нічний погані і прикріплювалися або над входом у хату, або всередині житла. Відлунням міфів про небесні Лосиця служать народні назви сузір'їв - Великий і Малої Ведмедиці - Лось і лосеня. З часом людина все більше звільнявся від страху перед світом тварин, і звірячі риси в образах божеств поступово почали поступатися місцем людським. Господар лісу з ведмедя перетворився на кошлатого лісовика з рогами і лапами, але все ж нагадує людину. Дідька, покровителю полювання, залишали на пні перші добуту дичину. Вважалося, що він може вивести з лісу заблукав подорожнього, але якщо його розгнівати, може навпаки завести людину в гущавину та нищити. З прийняттям християнства лісовик, як і інші духи природи, стали сприйматися вороже. В давніх слов’янських язичницьких віруваннях – відношення до змія доволі неоднозначне та суперечливе. В давні часи північні слов’яни поклонялись змію як богу, і навіть приносили останньому жертвоприношення (в тому числі і людські).Однак з часом відношення до Бога-змія почало змінюватись. Знаємо, що в 10-му столітті, за наказом ще тоді молодого князя Володимира, ідол Бога-змія Ящура, який стояв в Новгороді, був зруйнований, а замість нього поставили Перуна. Божествами вологи і родючості у слов'ян були русалки і вила, виливають на поля росу з чарівних рогів. Про них говорили, то як про дівчат лебедів, які прилітають з небес, то як про господарку колодязів і струмків, то як про мавок-утопленницах, то як про полудница, що бігають опівдні за хлібним полях і додає силу колосу. За народними повір'ями, в короткі літні ночі русалки виходять зі своїх підводних притулків, гойдаються на гілках, а якщо зустрінуть чоловіка, можуть залоскотати до смерті або захопити за собою на дно озера. Духи населяли не тільки ліси і води. Відомо чимало домашніх божеств - доброхотів і доброжилов, на чолі яких стіл домовик, жила або в подпечье, або у постолі, повішеному нього на піч. Віра в будинкового тісно перепліталася з вірою в те, що померлі родичі допомагають живим. У слов'ян збереглися відгомони легенд про Велику Матері Землі і Неба, праматері Богів і людей. Ім'я її було Жива. Але про неї відомо не багато, тому що, судячи з легендою, вона відійшла після народження Землі і Неба. Посередині слов'янської Всесвіту, подібно жовтка, розташована сама Земля. Верхня частина "Жовтки" - наш живий світ, світ людей. Нижня "спіднє"сторона - Нижній Світ, Світ Мертвих, Нічний Країна. Коли там день, у наспанує ніч. Як не дивно, але, випадковість це чи ні,давні слов'яни мали уявлення про форму Землі і зміні дня і ночі. Землю тримає Риба-Кит. Уявлення про воду як першооснову Сущого ми знайдемо також і в добре вивченій грецькій міфології.Океан тут є прабатьком богів і тітанів. Зображення тризуба знаходимо у трипільців і зараз він є державним символом України. Навколо Землі, подібно яєчним жовтків і шкаралупі, розташовані дев'ять небес (дев'ять - тричі три - священне число у самих різних народів). Ось чому ми до цих пір говоримо не тільки "небо", а й "небеса". Кожне здев'яти небес слов'янської міфології має своє власне призначення:одне - для Сонця і зірок, інше - для Місяця, ще одне - для хмар і вітрів. Сьоме за рахунком наші предки вважали "твердю", прозорим дном небесного Океану. Слов'яни вважали, що на будь-яке небо можна потрапити, піднявшись по Світовому Древу, яка пов'язує між собою Нижній Світ, Землю і вседев'ять небес. На думку древніх слов'ян, Світ Древо схоже на величезний розлогий дуб. Однак на цьому дубі зріють насіння всіх дерев і трав. Хорс – бог сонячного, жовтого світла.Єдиним вищим богом, «творцем блискавок»- був Перун. Велес – один із найвеличніших богів cтародавнього світу. Саме він привів створений Родом і Сварогом світ у рух – створив зміну пір року, дня і ночі. Чорнобог (Чорний Змій) – повелитель Наві, Пекельного царства. Лада - Аргімпаса - Латона є богинею кохання, весни та життевих сил.