39. Розвиток освіти і науки України у 19 ст.

В освіті зміни стали відчутними вже на межі 60-х років. Молода інтелігенція, студенти, що об'єдналися в громади, активно займалися створенням недільних шкіл. У 1862 р. в Україні їх було понад 110. Викладання в багатьох із них велося українською мовою, видані були букварі та підручники, в тому числі "Буквар" Т. Шевченка. Але того ж таки 1862 р. царський уряд вирішив закрити недільні школи, а багато їх організаторів та викладачів було заарештовано. Політика реформ - Валуєвський циркуляр 1863 p., який загальмував розвиток української культури. Нового удару завдав Емський указ Олександра II у 1876 р. У 1865 р. з ініціативи М. Пирогова в Одесі засновано Новоросійський університет. Було відкрито також Ніжинський історико-філологічний інститут, Харківський технологічний, Київський політехнічний, Катеринославський гірничий інститути. Певних здобутків у галузі освіти було досягнуто на Західній Україні: відкрито ряд вузів, у тому числі Чернівецький університет (1875), Львівський політехнічний інститут та Академію ветеринарної медицини, з 1869 р. запроваджувалось обов'язкове навчання дітей віком від 6 до 14 років. Новим явищем було виникнення громадських наукових організацій. На Західній Україні 1873 р. було створене Літературне товариство ім. Т. Шевченка, яке у 1892 р. перетворене у наукове товариство (НТШ). Визначний внесок у товариство зробив М. Грушевський, який очолював його роботу з 1897-го по 1913 pp. Визначний внесок у розвиток магнетизму електротехніки зробив М. Д. Пильчиков, який тривалий час працював у Харківському університеті. М. Бекетов, завідувач кафедри хімії цього університету, вперше в світі став викладати курс фізичної хімії. Талановитий біолог І. Мечников, працюючи в Одеському університеті, створив вчення про фагоцитоз та захисні властивості організму. 1886 р. І. Мечников та М. Гамалія заснували в Одесі першу в Росії і другу в світі бактеріологічну станцію. Широким визнанням користувались праці М. Костомарова, який присвятив низку глибоких досліджень історії України періоду "Руїни" та Гетьманщини. Копітку роботу над дослідженням історичних документів проводив В. Антонович, який саме тоді вивчав історію українського козацтва та гайдамацького руху. У 80-90 роках почалась активна дослідницька діяльність молодого покоління істориків - О. Я. Єфименка, Д. І. Багалія, Д. І. Яворницького, М. С. Грушевського. У галузі дослідження історії української мови, літератури, фольклору плідно працював П. Г. Житецький. Ряд важливих праць з проблем мовознавства належить О. О. Потебні.

40. Розвиток музичного і театрального мистецтва в Україні 20 ст.

Великий творчий вклад у розвиток музики внесли Л. Ревуцький, В. Лятошинський, М. Вериківський, Г. Верьовка, К. Данькевич та ін. У Галичині свою подвижницьку працю продовжував визначний представник української музичної культури XX ст. В. Барвінський. У 1930-х роках він написав увертюру до опери "Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці" ("Маруся"), створив кантату "Наша пісня, наша туга" на слова С. Черкасенка, працював над обробкою народних пісень і наспівів, склав збірку 38 українських народних пісень для фортепіано. Тоді ж виникли фортепіанна збірка колядок і щедрівок, а також популярна збірка з 20 дитячих п'єс. У1937—1939 pp. у Львові видавали журнал "Українська музика", до редколегії якого входив і В. Барвінський. Вдосконалювали майстерність виконавські колективи, серед яких широковідомими були хорова капела "Думка", капела бандуристів та багато ін. Відкрилися у 30-х роках Київської, Харківської та Одеська консерваторії. В українському театрі працювали такі прославлені корифеї сцени, як П. Саксаганський, М. Садовський. їм на зміну прийшла плеяда середніх за віком і молодших майстрів — О. Сердюк, Н. Ужвій, 0. Ватуля. А. Бучма, ІО. Шумський, І. Паторжинський, О. Петрусенко, М. Гришко та багато ін. Становлення й розвиток українського театральною мистецтва нерозривно пов'язані з акторською та режисерською діяльністю Гната Юри. Він один із засновників, а з середини 20-х років — незмінний керівник драматичного театру ім. І. Франка. Видатним діячем українського театру був Лесь Курбас. Лесь Курбас ще у 1922 р. організував унікальний театральний колектив під назвою "Березіль" — своєрідний експериментальний центр, метою якого було оновлення національного театру. Значного розвитку в міжвоєнний період набуває кіно. Зокрема, в 1922 р. в Одесі розпочала діяльність кіностудія, яка випустила фільми "Остап Бандура", "Укразія", "Тарас Шевченко" та ін. У Києві 1928 р. побудовано одну з найбільших на ті часи кіностудій. На екранах з'являються перші фільми геніального режисера Олександра Довженка — "Звенигород", "Арсенал", "Земля", які принесли йому всесвітню славу (у 1968р. Міжнародне журі включило кінокартину "Земля" (1930) у список 12 найкращих фільмів світового кіно).