3. Корупція: поняття, способи запобігання і протидії корупції в Україні

Згідно ст. 1 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 07.04. 2011 р. корупція – це використання особою, зазначеною в законі, наданих їй службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей.

Законодавство України щодо запобігання і протидії корупції складають Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 07.04. 2011 р., Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо відповідальності за корупційні правопорушення» від 07.04.2011 р., Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 р., Наказ Міністерства юстиції «Про затвердження Методології проведення антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів» від 23.06.2010 р. № 1380/5 та ін.

Суб’єктами, які здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції, є:

• Президент України, ВРУ, органи прокуратури;

• органи державної влади у межах повноважень;

• КМУ спрямовує і координує роботу органів виконавчої влади;

• спеціально уповноважений орган з питань антикорупційної політики, який утворюється Президентом України для реалізації антикорупційної стратегії;

• спеціально уповноважені суб’єкти у сфері протидії корупції, а саме: органи прокуратури, спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю МВС, податкової міліції, по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю СБУ, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. Координацію діяльності правоохоронних органів здійснює Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори.

Чинне законодавство України передбачає заходи, спрямовані на запобігання та протидію корупції, а саме:

• Обмеження щодо використання службового становища з метою отримання неправомірної вигоди або у зв’язку з прийняттям обіцянки/ пропозиції такої вигоди для себе (неправомірно сприяти фізичним або юридичним особам у здійсненні ним господарської діяльності, одержанні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів, пільг, укладанні контрактів; неправомірно сприяти призначенню на посаду; втручатися в діяльність органів державної влади, місцевого самоврядування та посадових осіб).

• Обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності.

Особам, зазначеним у п.1 ст.4 Закону, забороняється займатися іншою оплачуваною або підприємницькою роботою, крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту; входити до складу органу правління та наглядової ради підприємства та організації, що має на меті одержання прибутку, крім окремих випадків.

• Обмеження щодо одержання дарунків (пожертв) від юридичних або фізичних осіб за рішення, дії чи бездіяльність в інтересах дарувальника або якщо особа, яка дарує, перебуває в підпорядкуванні публічному службовцю, зазначеному в законі. Згідно із Законом, публічним службовцям дозволено приймати дарунки, які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, та пожертви, крім вищезазначених випадків, якщо вартість таких дарунків (пожертв) не перевищує 50 відсотків мінімальної заробітної плати, встановленої на день прийняття дарунка (пожертви), одноразово, а сукупна вартість таких дарунків (пожертв), отриманих з одного джерела протягом року, - однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня поточного року (ч.2 ст.8 Закону).

У багатьох країнах Європи на законодавчому рівні запроваджено обов’язкове декларування подарунків особами, що обіймають політичні посади, а в деяких країнах – всіма публічними службовцями. Так, в Польщі обов’язковість декларування подарунків передбачена для осіб, які обіймають політичні посади, а також місцеві виборні посади, в Угорщині – для членів Парламенту, у Великобританії, Іспанії та Німеччині – для членів Уряду та осіб, які обіймають політичні посади, а в Латвії – всіма публічними службовцями. Члени британського парламенту зобов’язані декларувати подарунки, вартість яких перевищує 1% від їхньої заробітної плати, члени Парламенту Німеччини – якщо вартість подарунка перевищує 5 000 євро, члени французького Парламенту – будь-які подарунки незалежно від їхньої вартості.

Як свідчить міжнародний досвід, на практиці розрізнити подарунок та хабар між собою досить важко, тому питання отримання та передачі подарунків публічними службовцями, з метою запобігання виникненню корупційних проявів у їх діяльності, повинно бути обов’язково врегульовано на законодавчому рівні. Доречним у цьому випадку є використання досвіду Сполучених Штатів Америки, де подарунком вважається все, що може бути виражено у грошовому еквіваленті, а саме: гроші, товари, різноманітні послуги (наприклад, такі як подорожі, проживання в готелі, харчування, оплата навчання тощо). Винятки з цього правила чітко визначені на законодавчому рівні. Наприклад, не вважаються подарунками прохолоджувальні напої чи кава, вітальні картки або аналогічні сувеніри незначної вартості.

• Обмеження щодо роботи близьких осіб.

Закон визначає, що близькі особи – це подружжя, діти, батьки, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки, усиновлювачі, усиновлені, а також інші особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом і мають взаємні права та обов'язки із суб'єктом, зазначеним у ч.1 ст. 4 Закону. Вказані особи не можуть мати у безпосередньому підпорядкуванні близьких їм осіб або бути безпосередньо підпорядкованими у зв'язку з виконанням повноважень близьким їм особам, крім народних засідателів і присяжних; близьких осіб, які безпосередньо підпорядковані один одному у зв'язку з перебуванням кожного з них на виборній посаді; осіб, які працюють у сільській місцевості, гірських населених пунктах; осіб, які працюють в галузі освіти, науки, культури, охорони здоров'я, фізичної культури та спорту; інших осіб, визначених законом.

• Обмеження щодо осіб, які звільнилися з посад або припинили діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави, місцевого самоврядування полягають в наступному: забороняється укладати трудові договори (контракти) або вчиняти правочини у сфері підприємницької діяльності з підприємствами, установами чи організаціями незалежно від форми власності, якщо ці особи протягом року до дня припинення виконання функцій держави або місцевого самоврядування здійснювали повноваження з контролю, нагляду або підготовки чи прийняття відповідних рішень щодо діяльності цих підприємств, установ чи організацій; розголошувати або використовувати в інший спосіб у своїх інтересах інформацію, яка стала їм відома у зв'язку з виконанням службових повноважень, крім випадків, установлених законом; представляти інтереси будь-якої особи у справах (у тому числі в тих, що розглядаються в судах), в яких іншою стороною є орган (органи), в якому (яких) вони працювали

Міжнародний досвід свідчить, що у більшості держав діють подібні до встановлених українським законодавством обмеження стосовно осіб, які припинили державну службу. Однак, в кожній державі встановлені ті чи інші особливості дії таких обмежень. До прикладу, у таких державах, як Японія, Нідерланди, Туреччина та Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії подібні обмеження діють упродовж двох років, в той час як у Норвегії – протягом шести місяців. В Канаді такі обмеження діють упродовж одного року для службовців та протягом двох років для міністрів, при цьому для вищих посадових осіб та працівників міністерств встановлено обмеження на здійснення лобістської діяльності упродовж п’яти років з дня припинення служби. У Франції функціонують комітети з етики, які надають консультації державним службовцям щодо сумісності із подальшою діяльністю у приватному секторі. Крім цього французьке законодавство забороняє службовцю протягом п’яти років після припинення служби брати фінансову участь в діяльності приватних підприємств, які мали контакти з органом, в якому працювала особа.

• Спеціальна перевірка щодо осіб, які претендують на зайняття посад, пов’язаних з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування покладається на керівника (заступника керівника) органу державної влади, органу місцевого самоврядування, на зайняття посади в якому претендує особа.

Спеціальній перевірці підлягають такі відомості: притягнення особи до кримінальної відповідальності, в тому числі за корупційні правопорушення, наявності судимості, її зняття, погашення; факту, що особа піддана, піддавалася раніше адміністративним стягненням за корупційні правопорушення; достовірності відомостей, зазначених у декларації про майно, доходи, витрати та зобов’язання фінансового характеру; наявності в особи корпоративних прав; стану здоров'я, освіти, наявності наукового ступеня, вченого звання, підвищення кваліфікації.

• Фінансовий контроль

Особи, визначені в Законі, зобов'язані щорічно до 1 квітня подавати за місцем роботи (служби) декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік за формою, встановленою законом.

• Кодекси поведінки

Вимоги до поведінки осіб, уповноважених на виконання функцій держави, встановлюються законами, іншими нормативно-правовими актами, кодексами поведінки.

• Урегулювання конфлікту інтересів.

У відповідності до ст. 1 Закону конфлікт інтересів – це суперечність між особистими інтересами особи та її службовими повноваженнями, наявність якої може вплинути на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, а також на вчинення чи невчинення дій під час виконання наданих їй службових повноважень. Відповідні особи зобов’язані вживати заходів щодо недопущення будь-якої можливості виникнення конфлікту інтересів та повідомляти невідкладно безпосередньо керівника про наявність конфлікту інтересів.

• Антикорупційна експертиза проектів нормативно-правових актів, яку здійснює Міністерство юстиції України має за мету виявлення норм, що можуть сприяти вчиненню корупційних правопорушень.

• Прозорість інформації.

Публічним службовцям забороняється відмовляти фізичним або юридичним особам в інформації, яка була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень, надання якої передбачено Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 р.; надавати несвоєчасно, недостовірну чи не в повному обсязі інформацію, яка підлягає наданню відповідно до закону. Не може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом інформація про: 1) розміри, види благодійної та іншої допомоги, що надається фізичним та юридичним особам чи одержується від них публічними службовцями (п. 1 ст. 4 Закону); 2) розміри, види оплати праці зазначених осіб, а також одержані цими особами за правочинами, які підлягають обов'язковій державній реєстрації, дарунки (пожертви).

• Заборона на одержання безоплатно послуг і майна органами державної влади та органами місцевого самоврядування від фізичних та юридичних осіб, крім випадків, передбачених законами або чинними міжнародними договорами України.