7. Нічна атака в Чесменській бухті 26 червня 1770 р. Авангарду російських кораблів під командуванням контр-адмірала с. К. Грейга проти турецького флоту під командуванням капудан-паші Хасан-бея.

Після бою в Хіоській протоці турецький флот ховався в Чесменській бухті. На військовій нараді російської ескадри (О. Г. Орлов, Г. А. Спірідов, І. А. Ганнібал, С. К. Грейг) було вирішено атакувати турок в бухті і запалити їх флот за допомогою брандерів. Вночі в бухту увійшли російські кораблі під коман­дуванням Грейга. Вони відкрили вогонь по турецькому флоту запалювальними снарядами і підпалили ряд суден.

Опівночі росіяни спустили на воду чотири брандери для підпалу інших кораблів. Перші три брандери, що ввійшли в бухту, спіткала невдача. Останньою, четвертою керував лейтенант Д. С Ільїн. Саме йому належала головна заслуга в знищенні ту­рецького флоту. Вибравши великий корабель, Ільїн найкоротшим шляхом досяг його борта, швидко прикріпив до нього свою брандеру і запалив ґньоти до вибухівки. Пожежа, що виникла після вибуху, перекинулася і на інші судна. Турецький флот зго­рів весь, за винятком 1 лінійного корабля і 5 галер, які стали здо­биччю російської ескадри. Турки втратили в Чесменському бою 10 тис. чол. Російські - 11 чол. убитими. З часів знаменитої бит­ви при Лепанто турецький флот не терпів такої страшенної поразки.

Після Чесми російський флот зайняв пануюче становище в Егейському морі. Він блокував Дарданелли і чинив диверсії на турецькому узбережжі.

8. Битва біля р. Кагул (Молдавія) 21 липня 1770 р. між 1-ю російською армією під командуванням генерала П. Рум'янцева (30 тис. чол.) і турецькою армією під командуванням великого візира Халіль-паші (до 150 тис. чол.). Незважаючи на перевагу турок, Рум'янцев вирішив завдати удар першим, щоб захопити ініціативу і не допустити фатального для росіян з'єднання турецького війська з кримською кіннотою Каплан-Гірея, яка знаходилася в тилу рум'янцевської армії.

21 липня 1770 р. о п'ятій годині ранку невелика армія Рум'янцева сміливо атакувала турецький табір, виділивши при цьому загін для прикриття тилу від можливого удару кримської кінноти. Рум'янцев знову застосував в бою дивізійні каре, чіткі дії яких були налагоджені в двох попередніх битвах. Мобільні дивізії півколом охопили турецький табір і завдали по ньому ударів з виходом в тил.

Крім величезної чисельності свого війська, турецьке коман­дування нічого не могло протиставити маневреній, атакуючій тактиці Рум'янцева. Крім того, порізана хребтами місцевість ізолювала окремі частини турецького війська, заважаючи їх взаємодії.

Після відбиття росіянами контратак яничар турецьке військо вже не могло завдати енергійного опору концентричним ударам рум'янцевських каре. Турки, як правило, не дуже звертали увагу на втрати і могли наполегливо оборонятися в укріпленнях, але були чутливі до несподіванок і виявлялися нездібними витримати напруження ситуації, що швидко змінювалося. Зіткнувшись з новою непередбаченою тактикою росіян, турецькі солдати розгубилися, а їх командири діяли вроздріб. У плутанині, що виникла спалахнула масова паніка. Гігантське османське війсь­ко остаточно втратило контроль керівництва і почало тікати. Турки втратили в цій битві біля 20 тис. чол. Втрата росіян -1,5 тис. чол.

23 липня рум'янцевський авангард під командуванням генерала Бауера наздогнав військо Халіль-паші, що відступило до переправи через Дунай і завдав йому остаточної поразки. За Дунаєм Халіль-паша зміг зібрати під свої прапори не більше 10 тис. чол. Інші розбіглися. Турецька армія була загнана за Дунай і не змогла звідти вибратися протягом всієї російсько-турецької війни (1768-1774).

Кагульська перемога - одна з самих славетних в історії російсько-турецьких воєн. У ній Рум'янцев, мабуть, першим серед російських полководців застосував в генеральній битві проти перевершуючих сил противника виключно наступальну тактику, яка дозволила йому відразу оволодіти ініціативою. За перемогу при Кагулі Рум'янцев отримав чин генерала-фельдмаршала. Для учасників битви була випущена спеціальна медаль з написом: «Кагул июля 21 дня 1770 года». У історії воєн Кагульська баталія стала однією з найбільших перемог європейської армії над турками.

9. Облога і взяття турецької фортеці Бендери в Молдавії 2-ю російською армією під командуванням графа П. І. Паніна (33 тис. чол.) в липні-вересні 1770р. Цей могутній опорний пункт Османської імперії на Дністрі захищав 18-тисячний турецький гарнізон. Облога Бендер почалася 15 липня і тривала два місяці. У ніч з 15 на 16 вересня Панін зважився на штурм. Після артиле­рійського обстрілу полки пішли на приступ.

Запеклий бій в полум'ї пожежі, що виникла від гарматного вогню, тривав всю ніч. Ранком захисники фортеці, які залишилися в живих поклали зброю. Турок було вбито 5 тис. чол., 11 тис. чол. взято в полон, 2 тис. чол. розбіглися. Росіяни втратили під час приступу понад 6 тис. чол. Це була найкривавіша битва за всю війну. Після падіння Бендер простір між Дністром і Прутом перейшов під контроль російських військ. За взяття Бендер Панін отримав орден Св. Георгія 1-го ступеня.

10. Облога і взяття Браїлова (нині румунське місто Бреїла) російськими військами 1-ї російської армії під командуванням генерал-фельдмаршала П. О. Румянцева 26 вересня - 9 листопада 1770 р. Цю могутню турецьку фортецю на лівому березі Дунаю захищав 5-тисячний гарнізон. Першим оточив Браїлов загін під командуванням генерала Глєбова. Після місячної облоги Глебов, не дочекавшись прибуття достатньої кількості облогових гармат, пішов 24 жовтня на приступ. За дві години лютої битви росіяни втратили біля 2 тис. чол. Глебов злякався таких великих втрат. Він велів припинити штурм і відступити. Незважаючи на цю не­вдачу, Рум'янцев не відмовився від захоплення фортеці і почав підтягувати туди додаткові сили. Тоді гарнізон Браїлова вирішив не чекати зимової облоги і покинув фортецю 9 листопада, кинув­ши там артилерію і боєприпаси (74 гармати і 4 тис. пудів пороху).

11. Облога десантом ескадри графа О. Г. Орлова турецької фортеці на острові Лемнос (Егейське море) у вересні-жовтні 1770 р.

Після розгрому турецького флоту в Чесменському бою Орлов вирішив блокувати протоку Дарданелли. Для цього загін кораблів під командуванням контр-адмірала Д. Ельфінстона ізолював протоки навколо острова Тенедос (біля входу в Дарданелли). Сам же Орлов очолив облогу фортеці Лемноса. Володіючи цим найбільшим в 70 км від Дарданелл островом, росіяни отримали там зручну базу для флоту і контроль над зоною проток.

Після 60 днів облоги турецький гарнізон був на грані капітуляції, коли до нього зумів прорватися на кораблях з Стамбулу 4-тисячний загін адмірала Хасана Алжирського. Висадившись непомітно на сході острова, турецький десант несподівано атакував росіян і змусив їх відступити. Причиною успіху турок стало самовільне припинення блокади Дарданелл контр-адміралом Ельфінстоном, який за це був відправлений у відставку. Після невдалої облоги Лемноса російська ескадра покинула район Дарданелл і відійшла на зимівлю значно південніше, до острова Парос.

12. Бойові дії в районі дунайської фортеці Журжа (нині румунське місто Джурджу) між турецькими військами і частинами 1-ї російської армії під командуванням П. О. Ру-м'янцева в лютому — жовтні 1771 р.

У лютому до цієї фортеці на лівому березі Дунаю, яку захищав 10-тисячний гарнізон, підійшов загін під командуванням генерала П. Оліца. 21 лютого він рішуче атакував Журжу і оволодів нею після трьохгодинного бою. Турки відступили в центральну цитадель, розташовану на острові. Росіяни втратили біля 1 тис, турки - до 8 тис. чол.

24 лютого росіяни почали інтенсивний обстріл цитаделі, внаслідок якого їм вдалося висадити в повітря пороховий склад. Після цього залишки турецького гарнізону капітулювали. Оліц залишив в Журжі гарнізон під командуванням майора Гензеля чисельністю всього в 600 чол., а сам із загоном повернувся в Бухарест.

Скориставшись відходом основних російських сил, турки зробили спробу повернути Журжу. 25 травня 1771 р. до неї з Рущука подався 14-тисячний турецький загін. Він блокував фортецю і без великих зусиль відбив вилазку нечисленного гарнізону. Бачачи перевагу турок (більш ніж 20-кратну), Гензель вступив з ними в переговори. 29 травня він здав фортецю. За здачу Журжі командний склад поніс жорстоке покарання - Гензель і два капітани були засуджені до довічної каторги, а інші офіцери розжалувані в рядові.

На початку серпня 1771 р. Рум'янцев зробив спробу відбити Журжу, однак штурм фортеці загоном генерала Ессена в ніч з б на 7 серпня закінчився невдачею. Втративши від інтенсивного вогню турок понад 2,3 тис. чол., росіяни були змушені відступити до Бухареста. Це була найжорстокіша поразка росіян в кампанії 1771 р.

Підбадьорене своїм успіхом, турецьке командування зосередило на плацдармі у Журжі великі сили - 37-тисячну армію під командуванням сераскера Емір-Махмета для наступу на Бухарест. Воно відбулося в жовтні і закінчилося невдачею для турок. 19 жовтня у містечка Вокарешти війська Емір-Махмета були розгромлені утроє меншим за чисельністю загоном Ессена. Переслідувати турків, що відступали, був посланий авангард, який 24 жовтня оволодів Журжею після нетривалого бою з її деморалізованим гарнізоном. Взяття Журжі дозволило очистити від турецьких військ лівий берег Дунаю.

13. Взяття Перекопу 14 червня 1771 р. 2-ою російською армією під командуванням генерала В. Долгорукова (35 тис. чол.). Перекопські укріплення захищало кримсько-турецьке військо під командуванням хана Гірея (57 тис. чол.). У ході штурму російські солдати захопили вал в декількох місцях, а потім проробили в ньому прохід, по якому в Крим рушила 2-я армія. Одночасно кіннота під командуванням генерала О. Прозоровс­кого обійшла перекопські укріплення по мілині озера Сиваш. Після цього хан втік, і центральна фортеця, яка ще знаходилася в руках турок, здалася.

Росіяни оволоділи перекопськими укріпленнями майже без втрат. Захопивши Перекоп, Долгоруков зайняв далі весь Крим. За підкорення Криму князь Долгоруков отримав орден Св. Георгія 1-го ступеня і почесний додаток до свого прізвища - Кримський.

14. Битва між турецькою армією під командуванням Емір-Махмета (37 тис. чол.) і російським загоном під командуванням генерала Ессена (12 тис. чол.) в районі Вокарешті (під Буха­рестом) 19 жовтня 1771 р.

Відбивши російський наступ на Журжу, турецьке команду­вання зробило спробу оволодіти Бухарестом, направивши туди армію Емір-Махмета (понад 80% чисельності складала кіннота).

Біля містечка Вокарешті шлях турецькій армії перегородив загін Ессена. Незважаючи на трикратну перевагу турок, російський командуючий прийняв бій. Ессен вишикував свою піхоту в чотири каре, між якими розташував кінноту. У ході битви росіяни не тільки відбивали натиск турецької кавалерії, але і контратакували. Чашу ваги на користь Ессена схилила флангова атака двох кавалерійських полків, посланих генерал-фельд­маршалом П. О. Рум'янцевим з Бухаресту на допомогу Ессену. Не витримавши натиску свіжих сил кінноти, турецька піхота почала відхід.

Однак Емір-Махмет зробив контрманевр, здійснивши фланговий рейд кінноти на залишений майже без прикриття Бухарест. Обійшовши позиції Ессена, турецька кавалерія переправилася на лівий берег ріки Димбовіца і спрямувалася до Бухареста. Цей маневр був своєчасно помічений. Навперейми турецькій кінноті рушив загін під командуванням підполковника Кантеміра. Трохи пізніше йому на допомогу підійшов, побудований в каре загін генерала І. Гудовича з артилерією, який зупинив залпами картечі атаки турецької кінноти, а потім загнав її в ріку.

Тим часом загін Ессена довершив розгром військ Емір-Махмета. Росіяни втратили в цій битві 254 чол., турки - понад 2 тис. чол. Поразка під Вокарешті не дозволила турецькому командуванню перехопити ініціативу в кампанії 17 71 р. і оволодіти Бухарестом. Переслідуючи турок, росіяни 24 жовтня захопили Журжу, очистивши від турецьких військ лівий берег Дунаю.

15. Задунайські рейди російських загонів з армії генерал-фельдмаршала П. О. Рум'янцева на правий берег Дунаю в березні-жовтні 1771 р. Велися на просторі ріки від Туртукая (нині болгарське місто Тутракан) до Ізмаїла. У ході рейдів на правий берег були взяті турецькі фортеці Тулча, Ісакчи, Мачин, Гірсово.

Особливо відзначилися солдати загону генерала Вейсмана, які оволоділи Тулчею і двічі брали Ісакчи. Значення цього успішного рейду, під час якого були захоплені дві турецькі фортеці, Рум'янцев оцінював вище власної перемоги при Кагулі.

Подібна оцінка не випадкова. Досить сказати, що росіяни вперше форсували Дунай з часів походів київського князя Святослава. Задунайські рейди 1771 р. підготували базу для подальших наступальних дій російських військ на правому березі Дунаю. За форсування Дунаю Рум'янцев отримав до свого прізвища почесну приставку - Задунайський.

16. Десантна операція російської ескадри під командуванням контр-адмірала С. К. Грейга проти турецької фортеці Мітіліні на острові Лесбос (Егейське море) 2-3 листопада 1771 р.

Висадившись на берег при підтримці вогню своїх кораблів, 2 загони російських моряків відтіснили турок у фортецю і оволоділи адміралтейством. Десантники спалили два і захопили 20 турецьких кораблів, що стояли в бухті. У ніч на 4 листопада росіяни евакуювалися з Мітіліні.

17. Морський бій 26-28 жовтня 1772 р. в Патраській (Патраїкоській) затоці (Греція) між загоном російських кораблів під командуванням капітана 1-го рангу М. Т. Коняєва з турецькою флотилією, якою командував Мустафа-паша. Прибулий до ескадри О. Орлова з Балтійського в Середземне море загін Коняєва спочатку блокував турецькі кораблі в Патраській затоці, потім атакував їх і відкрив вогонь з ближньої дистанції. Турецька флотилія потерпіла поразку, втративши 9 фрегатів і 8 допо­міжних суден. Перемога Коняєва зруйнувала план турецького командування знищити російський флот в порту Аува.

18. Взяття турецької фортеці Туртукай на правому березі Дунаю (нині болгарське місто Тутракан). У травні 1773 р. коман­дуючий Дунайською армією генерал-фельдмаршал П. О. Ру­м'янцев послав загін під командуванням генерала О. В. Суворова (700 чол.) з метою зробити розвідувальний рейд на Туртукай. 10 травня 1773 р. росіяни непомітно переправилися через ріку і стрімко атакували фортецю, яку захищав 4-тисячний гарнізон під командуванням Сари-лаші. Незважаючи на отриману в бою за Туртукай контузію, Суворов довів атаку до кінця. Донесення Рум'янцеву він відправив у віршах: «Слава Богу, слава Вам; Тур­тукай взятий, і я там». Втрати росіян становили 200 чол., турок -1500 чол. Після взяття Туртукай фортеця була частково зруйнована, і росіяни переправилися на лівий берег Дунаю. Ця битва знаменна тим, що в ній Суворов (уперше після дій Рум'янцева під Кольбергом) застосував колони в поєднанні з розсипним строєм.

Повторно Туртукай був взятий загоном під командуванням Суворова (2,5 тис. чол.) в ніч з 17на 18 червня 1773 р.

19. Битва між російським загоном під командуванням генерала В. Вейсмана (5 тис. чол.) і турецькою армією під коман­дуванням Нуман-паші (20 тис. чол.) біля болгарського селища Кайнарджі 22 червня 1773 р.

Турецька армія рухалася на допомогу гарнізону фортеці Силістрія (30 тис. чол.), яку оточила російська армія під команду­ванням П. О. Рум'янцева (20 тис. чол.). Дізнавшись про це, Рум'янцев відвів свої основні сили за Дунай. На правому березі залишився рум'янцевський авангард на чолі з Вейсманом, який, незважаючи на значну чисельну перевагу турецької армії, сміливо атакував її і завдав поразки. На початку бою Вейсман встав у перший ряд свого каре і особистим прикладом повів солдат в атаку. Під час битви відважний генерал був уражений кулею в серце. Останні його слова були: «Не говоріть людям». Турки, не витримавши російського натиску, відступили. Втрати росіян становили 165 чол. Загибель Вейсмана глибоко засмутила всю армію. О. В. Суворов, який товаришував з Вейсманом і поважав його військові таланти, писав: «Вейсмана не стало, я залишився один».

20. Морський бій поблизу Балаклави 23 червня 1773 р, між двома російськими кораблями «Корон» і «Таганрог» під команду­ванням капітана І. Кінгсбергена і турецькою ескадрою з 4 кораблів. Турки намагалися висадити десант в Криму, поблизу Балаклави, але були рішуче атаковані російськими кораблями, що несли патрульну службу біля кримських берегів. У ході упорного бою, який тривав 6 годин, турецькі кораблі зазнали серйозних пошкоджень від вогню російської артилерії. Вони були вимушені відступити. Балаклавський бій - перша перемога російського флоту на Чорному морі.

21. Битва біля турецькій фортеці Суджук-Кале 23 серпня 1773 р. між російською ескадрою під командуванням капітана І. Кінгсбергена і турецькою ескадрою. Скориставшись чисельною перевагою, турки рішуче атакували російську ескадру. Однак останні не спасували. Після жорстокого бою турки, вимушені були відійти під захист фортеці Суджук-Кале. Битва при Суджук-Кале стала однією з перших перемог російського флоту на Чорному морі.

22. Облога та взяття Бейрута російським загоном кораблів під командуванням капітана 2-го рангу М. І. Кожухова в серпні-жовтні 1773 р.

Цю турецьку фортецю на узбережжі Лівану (Ближній Схід) захищав гарнізон на чолі з губернатором Чезар-беєм. Загін Кожухова був посланий до Бейрута командуючим російською ескадрою в Середземномор'ї адміралом Г. А. Спірідовим для підтримки антитурецького повстання місцевого арабського населення (друзів).

Облога фортеці почалася 5 серпня 1773 р. Кожухів вишикував фрегати в лінію і відкрив з моря вогонь по фортеці. Одночасно під прикриттям артилерійського вогню на берег з галер був висаджений десант. Він закріпився на узбережжі і обладнав там батарею, яка почала бомбардування фортеці. Після десятиден­ного обстрілу в стінах були пробиті проломи. Спроби турецького гарнізону скинути десант в море були відбиті. Під час облоги росіян підтримували повстанські війська друзів на чолі з Даєр-Омером.

Облога затягнулася багато в чому через небажання загонів місцевих повстанців штурмувати фортецю в період збирання урожаю. Нарешті, після двомісячної блокади турецький гарнізон капітулював. З падінням бейрутської фортеці турки позбавилися свого головного опорного пункту на території Лівану. Кожухов передав владу в місті місцевому населенню. За передачу Бейрута друзям росіяни отримали від своїх союзників 250 тис. піастрів. 15 січня 1774 р. загін Кожухова залишив Бейрут і приєднався до російської ескадри в Середземномор'ї.

23. Битва між російським загоном під командуванням генерала О. В. Суворова (4 тис. чол.) і 10-тисячним турецьким військом в районі турецької фортеці Гірсово на правому березі Дунаю (нині румунське місто Хиршова) 3 вересня 1773 р.

Турки вирішили повністю очистити правий берег Дунаю від російських військ, де на останньому плацдармі, в районі Гірсово залишався загін О. Суворова. Він зустрів турок сильним вогнем артилерії і контратакою піхоти і кінноти з флангів. Втративши біля 1 тис. чол., турки відступили. Втрати росіян становили 187 чол. Відбивши цей натиск, Суворов залишився зимувати зі своїми солдатами на правому березі, зберігши плацдарм для наступу за Дунай в наступному році.

24. Битва в Керченській протоці 9—10 червня 1774 р. між російською ескадрою під командуванням контр-адмірала В. Я.Чичагова і турецькою ескадрою. Турецький флот намагався прорватися в Керченську протоку. Тоді Чичагов розмістив свою флотилію в самому вузькому місці протоки, завдяки чому турки не змогли реалізувати чисельну перевагу, що була у них. Після «лінивої баталії», яка звелася до неінтенсивної перестрілці, турецький флот віддалився, так і не виконавши поставленого завдання.

25. Битва біля села Козлуджа (Болгарія) двох російських загонів під командуванням генералів О. В. Суворова і М. Ф. Ка-менського (25 тис. чол.) і турецького війська під командуванням Абдул-Резака (40 тис. чол.) 9 червня 1774 р.

На початку бою туркам вдалося потіснити російський козачий авангард і створити загрозу оточення піхоти на лівому фланзі корпусу Каменського. Однак спроби турок охопити з флангів і оточити корпус Каменського були відбиті.

Тим часом суворовський авангард (8 тис. чол.) атакував головні сили турецької армії. Поєднуючи батальйонне каре з розсипним строєм єгерів, Суворов відкинув передовий турецький загін. Полководець очолив атаку кавалерійської частини, захопив висоту в тилу турецького табору, а потім при підтримці піхоти корпусу Каменського розгромив все військо Абдул-Резака. Втрати росіян - 209 чол. Турки втратили 1,2 тис. чол.

Битва при Козлуджи вирішила долю кампанії 1774 р. Демо­ралізовані турецькі війська більше не бажали воювати і стали розходитися по домівках. Через місяць між Росією і Туреччиною був укладений Кючук-Кайнарджійський мир.

Кючук-Кайнарджийський мирний договір - угода, укладена 10(21) липня 1774 р. між Росією та Туреччиною в с. Кючук-Кайнарджи поблизу м. Силистри (тепер Болгарія). Цей договір завершив російсько-турецьку війну 1768-74 рр.

За договором:

• всі попередні угоди (за винятком конвенції 1699 про кордони Азовського повіту) між Росією і Туреччиною скасовувалися;

• Росія отримувала землі між Дніпром і Бугом, м. Керч, фортеці Єнікале та Кінбурн;

• Кримське ханство визнавалося незалежним;

• Росія одержувала вихід до Чорного моря та право проходу її кораблів через протоки Босфор і Дарданелли;

• Туреччина зобов'язувалася надати захист російським купцям у Тріполі, Алжирі й Тунісі та визнавала свободу російської торгівлі на рівні з англійською і французькою;

• Молдові та Валахії надавалася автономія;

• процедури вирішення проблем, пов'язаних з кордонами, обміном військовополоненими та втікачами мав регламентувати російський імператор;

• згідно з секретним додатком, Туреччина зобов'язувалася сплатити контрибуцію у розмірі 7,5 млн піастрів.

Договір закріпив перемогу Росії у російсько-турецькій війні, забезпечив російські інтереси на Чорноморському узбережжі. Отримання виходу до Чорного моря сприяло не лише підвищенню безпеки південноросійських земель, а й їхньому інтенсивному економічному розвитку.

Внаслідок Кючук-Кайнарджийського мирного договору було послаблено позиції Туреччини в християнських землях у її складі, що згодом призвело до посилення національно-визвольних рухів балканських та Кавказьких народів.

1768, 29 грудня Введення перших російських асигнацій.

1769-1834 Роки життя та діяльності Арак­чеева Олексія Андрійовича - державного діяча при Павлі І та Олександрі І.

1771, 19 вересня Чумний бунт в Москві.

1772, 14 липня Перший поділ Речи Посполитої.

Річ Посполита в другій половині XVIII ст. переживала економічний застій і глибоку політичну кризу. Режим так званої шляхетської демо­кратії привів країну до повної залежності від іноземних держав.

Уряди царської Росії, абсолютистської Пруссії та Австрії розпочали між собою боротьбу за сфери впливу в Польщі.