1768, 6 Жовтня - 1774, 10 липня Російсько-турецька війна.

Одним з найважливіших і невідкладних зовнішньополітичних завдань Росії у другій половині XVIII ст. було розв'язання чорноморської проблеми - здобуття вільного виходу до Чорного й Азовського морів.

Вирішення цієї проблеми вимагали насамперед назрілі потреби економічного розвитку країни та інтереси безпеки її південних і південно-західних кордонів.

Щоб досягти поставленої мети, Росія двічі – у 1768–1774 і 1787-1791 рр. – вела виснажливі війни проти Туреччини, під час яких вона вступала в гострі конфлікти з могутніми державами Європи, які намагалися перешкодити царському урядові в здійсненні його зовнішньополітичних планів на Півдні.

У середині червня 1768 р. гайдамаки, переслідуючи один з загонів конфедератів, порушили турецький кордон у районі Балти.

Пославшись на те, що серед гайдамаків знаходились і запорізькі козаки - піддані Росії, Туреччина пред'явила їй уль­тимативну вимогу - вивести свої війська з Правобережної України і Польщі. Царський уряд, не бажаючи вступати у війну за несприятливих умов, намагався дипломатичним шляхом владнати конфлікт, але 14 жовтня 1768 р. султан оголосив Росії війну.

Створювалися дві великі армії. Перша (командуючий О. М. Голіцин) вважалася головною. Перед нею ставилось завдан­ня - оволодіти Хотином і наступати у південному напрямі з метою визволення Молдавії та Валахії і виходу на Дунай.

Друга армія, яку очолив П. О. Рум'янцев, мала прикривати лівий фланг армії Голіцина, блокувати Крим та оволодіти Північним Приазов'ям. Для дій на Кубані і Кавказі призначався окремий корпус. Передбачалося також надіслати з Балтійського моря у Середземне сильну ескадру з десантом.

Місцем дислокації Першої армії командування визначило район Києва, Другої - територію між Полтавою і Бахмутом.

Основні сили татар на чолі з ханом Гіреєм з району Балти вторглися в Єлисаветградську провінцію і далі на Правобережну Україну.

Це був останній в історії розбійницький напад татар на Україну. їхнє вторгнення не досягло поставленої мети. Вони спустошили відносно невелику територію (Єлисаветградську провінцію, Орельську, Самарську і Протовчанську паланки Запоріжжя, район Бахмута, частину Правобережжя), але не змогли з'єднатися з конфедератами і, основне, їм не вдалося дезорганізувати тил російської армії.

Основні битви:

1. Бойові дії в районі Хотина 1-ї російської армії під командуванням генерала О. М. Голіцина (45 тис. чол.) в квітні — вересні 1769 р. Цю могутню турецьку фортецю на правому березі Дністра захищав 20-тисячний гарнізон під командуванням Мехмет-Емін-паші. 15 квітня військо Голіцина переправилося за Дністер. Але, підійшовши до Хотина, Голіцин не вирішився оточити фортецю через нестачу артилерії і 24 квітня відступив за річку. Тим часом, в Молдавію прибуло 200-тисячне турецьке військо під командуванням Молдаванчи-паши. Спочатку він планував похід на Україну проти армії генерала П.О. Рум'янцева. Проте, зрештою, турки вирішили усунути загрозу їх північному флангу на Дністрі. Для цього було вирішено завдати поразки росіянам у Хотина. Основні турецькі сили залишилися в Бендерах, загрожуючи Рум'янцеву, а 60-тисячне військо під командуванням Молдаванчи-паши відправилося до Хотина.

У Петербурзі відхід Голіцина справив несприятливе враження. Командуючий виправдовувався тим, що не хотів губити людей. У відповідь Катерина II зажадала повернення армії під Хотин. Голицин підкорився і на початку липня знову перейшов Дністер. 22 липня його армія відбила у села Пашкивці напад 40-тисячного війська кримського хана Гірея, а потім блокувала Хотин. Однак при наближенні Молдаванчи-паші, військо якого після з'єднання з силами хана досягло 100 тис. чол., Голіцин не став ризикувати. Маючи у себе за спиною ріку і хотинський гарнізон, командуючий 1 -й армією знову відступив на лівий берег до своїх баз.

Відступивши, Голіцин фактично запрошував Молдаванчи-пашу до активних дій, так як в іншому випадку весь похід турецького воєначальника в бідну продуктами харчування Північну» Молдавію закінчувався нічим. Спійманий на приманку пасивністю Голіцина, Молдаванчи-паша з 80-тисячним авангардом форсував Дністер і рушив до Кам'янця, сподіваючись у разі успіху увійти у взаємодію з польськими конфедератами і зайняти разом з ними Варшаву. Але цей похід закінчився для турок катастрофою.

Заманивши їх військо до Кам'янця, Голіцин 29 серпня атакував Молдаванчи-пашу і завдав йому жорстокої поразки. Турецька армія була відкинута за Дністер. Це був перший велики успіх росіян у війні з турками 1768-1774 рр. Він зруйнував плани турецького керівництва пробитися в Польщу на з’єднання із загонами конфедератів.

5 вересня турки, які зазнавали труднощів з постачанням, зробили! другу спробу форсування Дністра. Однак їх 12-тисячний загін, що переправився на лівий берег, був повністю знищений. Ця невдача, а також нестача продовольства і фуражу змусила Молдаванчи-пашу відступити від Хотина. Разом з ним покинув фортецю й хотинський гарнізон, що не бажав помирати в голодній облозі. 10 вересня російські війська зайняли пустий Хотин.

Таким чином, за рахунок умілого маневру Голіцин зумів розгромити велику турецьку армію і без бою зайняти Хотин. Взяття цієї фортеці дозволило росіянам надалі розвернути наступальні дії в Молдавії і на Дунаї. Однак за виявлену раніше пасивність Голіцин був до того часу вже відсторонений з поста командуючого 1-ї армії. На його місце Катерина II призначила генерала Рум'янцева. 2-у армію очолив генерал П. І. Панін. Треба віддати я належне імператриці - за успішно проведену Хотинську операцію зміщений Голіцин все ж отримав чин генерал-фельдмаршала.

2. Рейд авангардного російського кінного корпусу під командуванням генерала Штофельна (17 тис. чол.) в Молдавію і Валахію (територія нинішньої Румунії) взимку 1769-го-весною 1770 р. Посланий генералом П. Рум'янцевим після відходу турецьких військ з Молдавії і Валахії на зимові квартири за Дунай. Штофельну ставилося завдання підготувати залишений турками район як майбутню операційну базу для російської армії.

Протягом зими 1769-1770 рр. Штофельн здійснив розвідувальний рейд по Молдавії і Валахії. Передусім, він заарештував і змінив вороже Росії місцеве керівництво. На початку 1770 р. Штофельн завдав поразки окремим турецьким загонам у Фокшан, потім відбив їх наступ на Бухарест під Журжей. Маючи в своєму розпорядженні корпус в районі Фокшани-Бухарест Штофельн добився контролю над основними комунікаціями і не дозволив туркам перенести бойові дії на лівий берег Дунаю.

Весною 1770 р. корпус Штофельна був вимушений залишити Молдавію і Валахію через загрозу бути відрізаним від основних сил військами кримського хана Каплан-Гірея, які рушили з Криму до Ясс. Виступ же головних російських армій затри­мувався великим спалахом чуми. Через епідемію гинуло багато й росіян. Від чуми помер сам генерал Штофельн. Командування прийняв генерал М. В. Рєпнін, який із залишками корпусу, що відступив з Молдавії був блокований військами кримського хана на березі ріки Прут, в районі кургану Ряба Могила. Критичне становище корпусу змусило генерала Рум'янцева прискорити виступ 1-ої армії на допомогу своїм товаришам.

3. Битва біля кургану Ряба Могила на західному березі ріки Прут, в районі якого 17 червня 1770 р. відбулася битва між російською армією під командуванням генерала П. Рум'янцева (38 тис. чол.) з турецько-татарським військом, під командуванням хана Каплан-Гірея (до 70 тис. чол.).

У травні 1770 р. Рум'янцев вирушив на допомогу залишкам корпусу генерала М. В. Рєпніна, більшість воїнів якого померла від чуми, що лютувала в Молдавії. Рєпнін відбивав у Рябої Могили атаки кримської кінноти, що оточила його. З'єднавшись, росіяни 17 червня дали бій військам хана. Рум'янцев розділив свої сили на загони, які з кількох сторін одночасно атакували війська Каплан-Гірея. Цей наступ створив загрозу оточення кримсько-турецького табору, що змусило кримського хана залишити свої позиції і відійти на новий рубіж до ріки Ларга. Втрати росіян в ході цього маневру становили всього 46 чол. Кримсько-турецьке військо втратило 400 чол.

Даний успіх поклав початок череді вражаючих перемог Рум'янцева, що прославили ім'я цього видатного полководця. Ця невелика битва увійшла в історію військового мистецтва. У бою у Рябої Могили Рум'янцев застосував нове бойове шикування військ - дивізійне каре. Якщо в минулих походах російські полководці (зокрема, Б. К. Мініх) будували армію в одне величезне каре, то Рум'янцев розчленував його на окремі дивізії. У резуль­таті бойовий порядок російських військ став більш жвавим, маневреним і наступальним. Це дозволило російській піхоті вести більш активні наступальні дії з кількох сторін. Досі наступ здійснювався суцільною масою шикованих в лінію військ. У битві при Рябій Могилі Рум'янцев вперше в європейській військовій історії застосував концентричний наступ дивізійним каре. Успіх цієї тактики, як показала подальша практика, виявився приголомшуючим.

4. Битва біля р. Ларга (притока ріки Прут) 7липня 1770 р. між російською армією під командуванням генерала П. О. Рум'янцева (38 тис. чол.) і кримсько-турецьким військом під командуванням хана Каплан-Гірея (65 тис. чол. кримської кінноти і 15 тис. чол. турецької піхоти). У цій битві Рум'янцев знову застосував нове бойове шикування військ - дивізійне каре. На світанку 7 липня, відбивши натиск кримської кінноти, росіяни завдали їй повної поразки. Війська Каплан-Гірея втратили 1 тис. чол., росіяни -90 чол. Після поразки при Ларзі союзник турецького султана - кримський хан фактично припинив активні дії до кінця кампанії. Після битви Рум'янцев подякував всім солдатам за старанність і хоробрість і велів видати кожному загону по тисячі рублів із захопленої в ході бою ханської казни. За Ларгу Рум'янцев першим серед російських полководців отримав встановлений в 1769 р. орден Св. Георгія 1-го ступеня.

5. Бойові дії російських десантів з ескадри під командуванням графа О. Г. Орлова на грецькому півострові Морея в лютому-червні 1770 р. мали на меті підняти повстання грецького населення і звільнити півострів від турецького панування.

У середині лютого ескадра Орлова, що прийшла в Середземне море підійшла до Морея і висадила там 2 десанти на чолі з капі­таном Барковим і майором П. Долгоруковим (2 тис. чол.). 8 березня загін Баркова, посилений грецькими добровольцями, розбив у Мізітри (Спарта) 3-тисячний турецький загін і оволодів форте­цею. Після цього успіху загін Баркова збільшився до 8 тис. чол. Але в сутичці у Тріполіса Барков потерпів серйозну поразку від регулярного турецького війська. У цьому бою греки розбіглися. Росіяни ж, залишившись в меншості, стійко захищалися, але були всі перебиті. У живих залишилися лише 4 людини, які зуміли винести з поля бою пораненого Баркова з прапором. Тим часом, загін майора Долгорукова оволодів Аркадією і рушив до головної фортеці-порту на півострові - Наварін. Вона була атакована ескадрою Орлова і десантом під командуванням бригадира І. Ган-нібала. Завдяки вогняній підтримці кораблів і умілим діям десанту, Наварін був 10 квітня взятий штурмом. Орлов зробив його головною базою свого флоту. Але подальші спроби росіян затвердитися на півострові не увінчалися успіхом. Надії на місцеве населення не виправдалися. Повстанці, що прагнули лише знищувати турок, не мали ні доброї зброї, ні єдиного командування, ні, навіть, плану спільних дій з росіянами і один з одним.

Турки ж, керовані енергійним губернатором Мореї Мухсинзаде-пашею, придушили розрізнені виступи повстанців і відтіснили росіян до узбережжя. Орлов сподівався відстояти Наварін, але для цього необхідно було оволодіти турецькою фортецею Модон, що знаходилася поблизу. її оточив загін колишнього російського посланника в Чорногорії князя Ю. В. Дол­горукова. Незабаром на допомогу гарнізону прибуло велике турецьке військо. У бою з ним загін Долгорукова зазнав поразки і втратив всю артилерію. Ця невдача змусила Орлова покинути Морейський півострів в червні 1770 р. і перенести військові дії в Егейське море.

6. Морська битва в Хіоській протоці (Егейське море) 24 червня 1770 р. російської ескадри під командуванням графа О. Г. Орлова і адмірала Г. Спірідова з турецьким флотом під командуванням капудан-паші Хасан-бея.

Битва в Хіоській протоці почалася об одинадцятій ранку. Протягом чотирьох годин бою жодна зі сторін не досягла істотної переваги. Перелом наступив, коли російський лінійний корабель «Святий Євстафій» зумів зчепитися з турецьким флагманом «Реал-Мустафа». Російські моряки кинулися на абордаж. Під час лютого рукопашного бою турецький флагман загорівся. Його палаюча грот-щогла впала на російський корабель, обсипавши його хмарою іскор. Частина з них попала на бочки з порохом. Від могутнього вибуху «Святий Євстафій» злетів в повітря. Слідом вибухнув і «Реал-Муста-фа». Втративши свій флагман, турецькі кораблі відступили в Чисменську бухту під захист берегових батарей. Перемога коштувала російському флоту одного корабля і 628 чол. загиблими.