1763 Року між Пруссією з одного боку і Австрією і Саксо­нією - з іншої. Договір підтвердив прусське володіння Сілезією і графством Глау.

Семилітня війна не змінила політичну карту Європи, але суттєво вплинула на співвідношення сил у тих угрупованнях, що брали участь у війні. Велика Британія значно розширила свої ко­лоніальні володіння за рахунок Франції та Іспанії і перетворила­ся на найсильнішу морську державу. Змінила своє становище Пруссія, а Франція вийшла з війни значно ослабленою; політичне виснаження її посилило внутрішню кризу і призвело до Великої Французької революції. Ослаблена Австрія перейшла на бік Росії у боротьбі проти Туреччини. Росія продемонструвала в цій війні силу свого військового мистецтва, втратила загиблими 120 тисяч чоловік, територіально нічого не придбала, окрім ідей про аграрні нововведення, раціоналізацію сільського господарства та тарганів.

1762-1796 Правління Катерини II.

Катерина II Олексіївна (24 квітня 1729 - 6 листопада 1796) -імператриця, дружина імператора Петра III; після перевороту 1762 р. правила одноосібно і самодержавно.

За її царювання зміцнилася абсолютна монархія, яка була схожа на Освічений абсолютизм.

Освічений абсолютизм став характерним для Австрії, Данії, Іспанії, Португалії, Швеції, певною мірою Пруссії та Росії. Тут було скасовано деякі станові привілеї, поліпшено державне управління, проведено земельну, церковну, судову та шкільні реформи, пом'якшено цензуру тощо.

Катерина II намагалася поєднати ідеали французьких просвітителів з російською дійсністю. Про це свідчать її «Наказ» 1766 р., в якому запозичено ідеї французьких мислителів, а також діяльність Комісії для складання проекту Нового Уложення, ліберальна політика у сфері книговидання (указ про вільні друкарні, заохочення приватних видань та ін.), переклад і видання французької «Енциклопедії, або Тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел», творів просвітителів.

За правління Катерини II сформувалися станові привілеї дво­рянства, посилилось пригноблення селянських мас (повстання Пугачова 1773—1775 рр.), здійснювалась активна зовнішня політика. Вона була спрямована на забезпечення безпеки Росії від турецько-кримської агресії і перманентної загрози Швеції на Балтиці, в спробі нейтралізувати Австрію і Пруссію за рахунок вимушеної поступки у вирішені питання про Польщу, в активній протидії Англії і у відвертій підтримці Американської революції і нової держави - США. В результаті російсько-турецьких воєн (1768-74, 1787-91) та трьох поділів Речі Посполитої(1772, 1793, 1795) Російська імперія захопила більшу частину українських зе­мель (крім Галичини, Буковини та Закарпаття).

Катерина II проводила політику, спрямовану на остаточну ліквідацію автономії України: у 1764 р. було скасоване гетьман­ство, у 1765 р. розформовано козацькі полки на Слобожанщині, у 1775 р. остаточно зруйновано Запорізьку Січ, у 1782 р. у Гетьман­щині ліквідовано полкову та сотенну адміністрацію і запровад­жено поділ на 3 намісництва, у 1783 р. розформовані козацькі пол­ки на Лівобережжі і юридично запроваджено кріпосне право. У 1785 р., видавши «Жалувану грамоту дворянству», Катерина II законодавчо оформила права і привілеї російського дворянства і прирівняла до нього українську козацьку старшину, закріпивши за нею земельні володіння. У внутрішній політиці спостерігався інтенсивний розвиток економіки (промисловості, торгівлі), у га­лузі культури та освіти правління Катерини II позначилося даль­шою русифікацією України.

1762, 18 лютого Петро III підписує Маніфест про вільність дворянства, за яким останні звільнялися від обов'язкової державної служби.

1762, 21 березня Указ Петра III про секуляризацію церковних володінь.

1764, 26 лютого Маніфест Катерини II про секуляризацію церковних володінь в Центральній Росії.

Секуляризація - (від лат. saecularis — світський) - і) звіль­нення від церковного впливу (в громадській та інтелектуальній діяльності, в художній творчості); 2) вилучення чогось від цер­ковного відання і передача його громадському чи суспільному, на­приклад, шкільного викладання; 3) перетворення церковної та мо­настирської власності у державну. Цей термін, як встановив М. Хеккель, вперше було вжито для визначення подібних про­цесів у 1646 р. французьким посланцем в Мюнстері Лонгевіллем. З того часу він став загальноприйнятний в західноєвропейській (особливо англомовній) історіографії. Російські історики вжива­ли цей термін лише стосовно західноєвропейського досвіду і сек­вестрування монастирського землеволодіння в 1764 р. на терені Центральної Росії. Українські історики також використовують термін «секуляризація», коли мова йде про церковні реформи на Лівобережній та Правобережній Україні в кінці XVIII- першій половині XIX ст.

Секуляризація конфесійної власності в Європі була однією із суттєвих ознак кризи феодальних відносин, вона сприяла пе­ретворенню церкви у просте і слухняне знаряддя держави.

1764 Заснування Катериною II колекції Імператорського Ерміта­жу.

1764, 10 листопада Скасування гетьманства в Україні, а в 1775 р. і ліквідація Запорізької Січі. Кінець ук­раїнської автономії.

1766 Приєднання до Росії Алеутських островів.

1767, 30 липня - 1768, 8 грудня Робота Комісії для складання Проекту Нового Уложення.

Комісія для складання проекту Нового Уложення (Катерининська комісія) - дорадче зібрання, скликане для створення нового зводу законів - Нового Уложення замість застарілого Соборного Уложення 1649 р.

14(25) грудня 1766 р. Катерина II видала маніфест, яким проголошувалося утворення названої Комісії. Мета - зміцнення самодержавства та дворянської диктатури.

Комісія була утворена шляхом обрання до її складу пред­ставників від державних установ, дворян, найманих солдатів, козацтва, державних селян, осілих народів (за винятком духівництва і кріпаків). Всього до Комісії було обрано 564 де­путати. Структурно вона складалася з так званої Великої комісії та 19 приватних комісій.

Діяльність Комісії почалась у Москві 30 липня (10 серпня) 1767 р., а в лютому 1768 р. її перевели до Санкт-Петербурга. Катерина II видала спеціальний «Наказ» - сукупність правил, які визначали розпорядок і діловодство в Комісії, тобто статут Комісії. «Наказ» складався з 24 глав, 655 статей, вступу та 2 до­повнень. У ньому найкращою формою правління для Росії проголошувалося самодержавство. «Наказ» неодноразово скорочувався. З нього були вилучені статті про поліпшення становища селян і про обмеження кріпацтва. Депутатам надавалися пільги: призначалася платня, вони звільнялися від смертної кари, тортур, конфіскації майна тощо.

Одним із нововведень у діяльності Комісії стали накази депутатам від виборців з викладом пропозицій, проблем і потреб. Найбільше наказів було подано від селян з пропозиціями щодо зменшення податків, з вимогами справедливого суду, права на вільну торгівлю тощо. Представники купецтва вимагали встановлення монополії на торгівлю, суду нарівні з дворянами, а також приписання до купецького стану найзаможніших селян, що займалися торгівлею. Дворяни висловлювалися за розширення своїх привілеїв, а також створення станових судів.

Накази, що передавалися виборцями депутатам з України, містили, крім станових питань, пропозиції щодо відновлення посади гетьмана, який би обирався шляхом загальних виборів, обмеження сваволі російських чиновників, розширення прав українських губерній у питаннях внутрішнього управління.

Кодифікаційні роботи почалися лише на восьмому засідан­ні - з розгляду наказів від селян. Протягом 14 засідань було прочитано та обговорено 12 наказів від селян. Наступними були: законопроекти про права дворянства (11 засідань), купецтва (46 засідань), про ліфляндські та естляндські привілеї (10 засі­дань), про юстицію (70 засідань).

Катерина II припинила діяльність Комісії 8(19) грудня 1768 р. під приводом початку війни з Туреччиною. Після закінчення цієї війни (1774) Комісія не скликалась, хоч продовжувала існувати до 90-х рр. XVIII ст. Вона не розробила до кінця жодної пропозиції і не ухвалила жодного закону.

Діяльність Комісії була першою в історії Росії спробою розглянути потреби всіх верств населення з погляду надання їм певних прав і свобод, а не в аспекті станових пільг та привілеїв. Комісія залишила великий законодавчий матеріал, який було використано в пізнішій законодавчій діяльності (при підготовці Жалуваної грамоти дворянству, Жалуваної грамоти містам, Установлення про губернії тощо).