VI. Стилістична основа мовленнєвих помилок

У мовленні учнів часто трапляються помилки, що грунтуються на відхиленнях від літературної норми. Основою для виявлення мовленнєвих порушень є текст певного стилю, тому мовленнєві помилки і роз­глядаються на текстовому матеріалі. Однак це ком­плексне поняття на практиці вимагає певної диференціації. Оскільки учні засвоюють систему норм україн­ської мови, вони повинні усвідомити, що кожна мовлен­нєва помилка — це порушення відповідної норми, незнання певних правил. Програма з української мови орієнтує вчителя на виділення орфографічних, пунктуаційних і граматичних помилок, а ось чіткої класифікації стилістичних помилок не дає. Під стилі­стичною помилкою слід розуміти порушення функціо­нальної доцільності, яка виражається у використанні мовного засобу, недоречного в даному контексті (хоч, можливо, цілком доцільного в іншому). Стилістични­ми помилками можуть бути названі такі порушення мовлення, які пов'язані з недоречним за функціо­нально-стилістичним чи експресивно-стилістичним за­барвленням будь-якого мовного засобу, чи такі, ще призводять до зниження сили вираження, експресивності та емоційності мовлення.

Виділення стилістичних помилок серед інших мов­них недоліків дає можливість глибше опрацьовувати стилістичні засоби української мови і виробляти в учнів уміння чітко розрізняти той чи інший стиль мови та його особливості. Диференціація стилістичних помилок має лінгвістичну основу, бо вона вимагає від учителів уваги до стилістики як важливого розділу мовознавства і потребує від них ефективних засобів роботи над стилістичними порушеннями, серед яких мають місце недоцільне вживання в тому чи іншому стилі просторічних слів, діалектизмів, штампів і канцеляризмів, слів з переносним значенням, емоційно забарвлених синонімів тощо.

Наведемо приклади таких помилок.

1. Неправильне вживання слів з переносним зна­ченням. При використанні художніх засобів учні ба­жають надати своєму творові виразності, емоційності, використовуючи епітети — Столяр передав школярам свій прекрасний досвід; порівняння — Життя Горпиниу пані стало таким самим, як смерть; метафори — Коли йому було сумно, з ним говорили книги; метоні­мії — Карпенко-Карий дотепно використав куркуля Калитку у п'єсі «Сто тисяч»; гіперболи — Якби Мико­ла Джеря не втік від пана, він би перевернув світ.

Цей недолік викликаний тим, що учні не завжди розуміють функцію слова з переносним значенням у контексті, не мають «чуття міри» у вживанні худож­ніх засобів. Глибокий аналіз мови художніх творів допомагає попереджувати такі порушення і виробляти в учнів «дар мовлення».

2. Недоцільне вживання діалектизмів та інших нелітературних слів. Особливо це відчувається в усно­му мовленні учнів. Іноді чуємо такі слова, як: вуйко (дядько), нафта (гас), файно (гарно), кулеша (мамалига).

Робота над засвоєнням учнями норм літературної мови ускладнюється часто впливом місцевої говірки. Тому знання цієї говірки вчителем дуже важливе, щоб виводити учнів із під її впливу до досконалого літе­ратурного мовлення. Доцільно проводити бесіди про українську літературну мову і місцеві говори, вказую­чи на їх виникнення.

3. Неправильне вживання емоційно забарвлених слів. Якщо слова вживаються без урахування їх стилі­стичних ознак і емоційно-експресивного забарвлення, то виникає стилістична несумісність слів, тобто помилкове сполучення слів різних стилістичних рядів. Невмотивоване використання емоційної лексики при­зводить до порушень стилю висловлювання. Напри­клад, у реченні Роман кожного ранку крокує до школи слово крокує вносить стилістичний дисонанс, бо виражає відтінок урочистості, а все речення є стилі­стично нейтральним. Тому замість нього треба вжити слово іде з нульовою експресивністю. У реченні Екскурсійний оглядали звалища старовинного замку непра­вильно вжите розмовне слово звалища. Його треба замінити словом руїни. Попередження такого недоліку досягається шляхом спостереження над стилістичним забарвленням синонімів, стилістичним експерименту­ванням над словом.

4. Недоцільне використання мовних штампів - проходить червоною ниткою, не можна не вказати, розгорнути підготовку та ін. Наприклад: 1. У поезіях Тичи­ни червоною ниткою проходить тема дружби народів. Подібні вирази учні переймають з мови вчителів, батьків. Учителям-словесникам, які покликані вихо­вувати любов до рідного слова, треба уникати у своїй мові канцеляризмів, штампів, вживання яких учені називають елементарною стилістичною глухотою. Мовний штамп позбавляє індивідуальності і простоти висловлення. Наведене вище речення виправляємо так: 1. Тема дружби народів є провідною в поезіях П. Г. Тичини.

5. Зайві в мовленні беззмістовні слова (слова-паразити): значить, ну, так би мовити, ось, скажімо, словом, отже, виходить, власне кажучи, ну як його, це саме, звичайно та ін.

При невластивому вживанні значення таких слів не враховується, і той, хто говорить, не помічає, що вони не відповідають або навіть протиставляються смислові всього сказаного. Якщо ці слова вводяться у мову без усякої потреби, повторюються на протязі однієї фрази, вони не тільки засмічують мову, а й пере­кручують її зміст. Наприклад: 1. Ні, завтра день у мене, значить, вільний: захочу, значить, почитаю щось, захочу — в сусіднє село поїду. 2. Коли відчуєш, так би мовити, під ногою міцні східці, йдеш, так би мовити, сміло, не озираючись. А коли під ногою, так би мовити, скрип і гнилля, тоді роздумуєш: ступати, так би мовити, чи ні? 3. Перед тим, ну, як підійти, він довго, ну, роздумував. Слова-паразити зустрічаються часті­ше в усному мовленні, в усіх його різновидах — у роз­мові, виступах на зборах, відповідях на уроках тощо.

Головна причина існування слів-паразитів полягає у відсутності навичок чітко і логічно викладати свої думки, швидко орієнтуватись у доборі потрібних слів. Друга причина появи слів-паразитів — бідність, обме­женість словникового запасу.

Постійна увага вчителя до власного мовлення, до мовлення учнів, рецензування і взаєморецензування їх відповідей на уроках, демонстрація зразків усного мовлення допомагають усуненню цього недоліку.

Уміння диференціювати помилки необхідне в про­цесі роботи з стилістики з метою запобігання їх у мові учнів. Виправлення стилістичних помилок пов'язане із застосуванням різних методів та прийомів навчання. В його основі лежить ряд принципів, без урахування яких стає неможливим систематичне попередження помилок. Це, по-перше, своєчасне виявлення недолі­ків, по-друге, ретельність у їх виправленні і, по-третє, забезпечення систематичного повторення тих чи інших відомостей із стилістики з метою вироблення вміння самостійно помічати і аналізувати помилки в своїй та чужій мові.

Способи виправлення помилок можуть бути різ­ними залежно від характеру допущеної помилки та підготовленості учнів.