1.1 Лінгвістичні засади засвоєння стилістики учнями

Для роботи зі стилістики в основній школі важли­вим залишається питання про співвідношення мови і мовлення.

Мова являє собою складне суспільне явище. Це своєрідна система систем (підсистем), що перебуває у постійному взаємозв'язку й розвитку. Мова існує для передачі суспільно значущого процесу мислительної діяльності.

Під час мовлення виявляється механізм мови. Мова і мовлення взаємозв'язані. Мовленнєві акти є узагаль­неними формами передачі інформації, формами спіл­кування вони реально існують у мовленнєвій діяль­ності людини.

Стан мови, таким чином, являє собою різні види мовленнєвої діяльності, що забезпечує процес обмі­ну і передачі інформації. Звідси висновок: мовлен­ня— це діяльність, пов'язана з функціонуванням мови, різні акти реалізації комунікативних потреб суспільства, груп людей і окремих мовців через по­середництво словесних знаків як структурних елемен­тів мовної системи.

С т и л і с т и к а співвідноситься з усіма рівнями мови — фонетикою, лексикою, морфологією і синтак­сисом, оскільки вона розглядає особливості вживання мовних одиниць у тих чи інших мовленнєвих умовах.

Стилістика мови вивчає стилістичні ресурси мови. її називають ще описовою стилістикою. Пред­метом її дослідження є стилістично забарвлені мовні

засоби, виражальні можливості і семантико-функціо­нальні відтінки слів, форм і конструкцій.

Стилістика мовлення досліджує специ­фічні особливості функціональних стилів, жанрові ситуативні та інші різновиди мовлення. Вона вивчає використання стилістичних можливостей мови залеж­но від мети і завдань спілкування, змісту, типу мовлен­ня та різних ситуативних особливостей спілкування в певній соціальній сфері.

Наука про стилі художньої літератури (стилістика художнього мовлення) досліджує взаємодію літературної мови і різних стилів художньої літератури в історичному розвитку. Сюди належить стилістика індивідуального мовлення (стилю) письменника або окремого твору.

Практична стилістика (функціональна стилістика) передбачає доцільність використання мовних засобів залежно від конкретних завдань спілкування, мети, ситуацій, змісту висловлювання, знайомить з норма­ми функціональних стилів і виробляє навички кори­стування багатством виражальних можливостей мови, що є особливо важливим для формування у кож­ного учня високого рівня мовної культури.

Всі частини стилістики пов'язані спільністю таких загальних понять, як мова і мовлення, форми мовлен­ня (усна, писемна); сучасна українська літературна мова; норми літературної мови та ін. Кожний розділ стилістики охоплює коло понять, що мають важливе значення для подальшої роботи над стилями мовлення:

1. Стилістика мови (мовних одиниць) вивчає сти­лістичні ресурси всіх мовних рівнів: лексики, фразео­логії, морфології, синтаксису. Учні засвоюють такі поняття, як синоніми (лексичні, граматичні, морфоло­гічні і синтаксичні), їх стилістичне забарвлення.

2. Стилістика мовлення (функціональна): стилі мовлення — розмовний і книжні (науковий, публіци­стичний, офіційно-діловий, художній); загальні ознаки стилю:

а) функцію висловлювання (спілкування, повідом­лення) ;

б) завдання мовлення, мовленнєву ситуацію, тему і форму висловлювання;

в) стильові риси (образність — відсутність образно­сті, емоційність — нульова емоційність);

г) мовні засоби (фонетичні, лексичні, словотвірні, морфологічні, синтаксичні).

Стилі мовлення (усного і писемного) характери­зуються відбором мовних засобів (лексичних, грама­тичних тощо) з метою спілкування.

3. Стилістика художньої літератури (художнього мовлення) розглядає використання мовних елементів у тексті художнього твору, де вони набувають ідейно-естетичної значущості. Вона вивчає проблеми добору мовних елементів та їх трансформації в контексті художнього твору, виявлення естетичної функції мов­ного матеріалу в конкретній художній системі у його зв'язках з іншими елементами цієї системи, вживання мовних засобів у мові автора, персонажів, діалозі тощо.

У роботі зі стилістики велика увага приділяється синонімії, зокрема синтаксичній. Тому виникає необ­хідність з'ясувати зміст цих понять докладніше.

Проблема синонімії складна і недостатньо дослі­джена в мовознавстві. Досить поширеним є визначення синонімів на основі предметно-понятійної співвідне­сеності слів-синонімів. При цьому враховують їх схо­жість або тотожність, але розмежовують відтінки значень і стилістичне забарвлення. Це стосується лек­сичних синонімів. Граматичні синоніми визначаються за цими ж критеріями. Тому синонімічними вважають такі одиниці (словоформи, словосполучення і речення), які мають спільний реальний зміст або виражають однакові зв'язки між явищами дійсності. Грама­тичні синоніми поділяються на морфологічні і синтак­сичні. Основою для граматичних синонімів є спіль­ність змісту, і це дозволяє зіставляти різні способи висловлення, враховуючи при цьому різницю у семан­тичних відтінках і стилістичному забарвленні.

Для роботи з стилістики важливим є питання про синтаксичні синоніми — варіанти словосполучень і ре­чень: «Синтаксичні синоніми — це різноструктурні кон­струкції, що мають спільне граматичне значення, але відрізняються смисловими відтінками, стилістичними особливостями при тотожному лексичному складі, тобто при наявності в конструкціях однакових лексем, що виконують номінативну функцію»'. Наприклад: температурні зміни — зміни температури; вилучення з обігу - вилучити з обігу.

У шкільному викладанні переважає практична сти­лістика. Вона включає в себе фонетичну, лексичну* граматичну стилістики, основою яких є смислова, екс­пресивна і функціональна синонімія. Ця робота про­водиться на всіх уроках української мови, що і стано­вить функціонально-стилістичний аспект її викладання в школі.

Спостереження над художнім, публіцистичним стилями можна проводити і на уроках української літератури. Розуміння закономірностей стилістиіїного напряму літератури, що виявляється в мовних особ­ливостях, відмінність одного напряму від іншого умін­ня бачити особливості стилю кожного письменника допоможуть учням глибше зрозуміти твір.