Тема 3. Основи антимонопольної діяльності

 

Визначення пріоритетних напрямів антимонопольної діяльності, ступеня залучення суспільства та втручання держави у процеси формування і регулювання конкурентних відносин на товарних ринках вимагає розуміння економічних факторів взаємодії протилежних за своєю суттю та характеристикою моделей ринку – монополії та конкуренції, з використанням законодавчо-нормативних регуляторів як засобів впливу на діяльність монопольних утворень і суб’єктів господарювання, що здійснюють монопольну практику. Антимонопольна діяльність трактується як діяльність держави, і вважається, що антимонопольну діяльність можуть здійснювати не тільки органи влади, як представники держави, але суб’єкти господарювання, і загалом суспільство.

До основних об’єктів відносяться ринкова влада, ринкове становище, суб’єкти господарювання та органи державної влади як ймовірні порушники конкуренційного законодавства. Суб’єктами антимонопольної діяльності можуть бути окремі суб’єкти господарювання чи органи державної влади, або ж представники громадянського суспільства.

Якщо розглядати ринкову владу як об’єкт антимонопольної діяльності, то кожен повинен прагнути впорядкованості, не захоплюючи більше влади, ніж це корисно для спільної справи. Відповідно до цього монополії, як могутні підприємства зі значною ринковою владою, повинні дотримуватись принципу раціоналізації – не захоплювати більшу частку ринку, якщо це нанесе шкоду конкуренції, стане причиною втрат суспільного добробуту. Необхідність обмеження ринкової влади монополії продиктована сутністю ринкової влади, наслідком якої може бути зловживання, особливо у разі відсутності регуляторних механізмів. До найбільш поширених порушень у цій категорії було віднесено зловживання цінового характеру; дії чи бездіяльність суб’єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб’єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку; часткову або повну відмову від реалізації товару за відсутності альтернативних джерел придбання.

Уникнення державного впливу на господарські відносини при формуванні конкуренції не завжди доцільне, оскільки, ще як зазначав Е. Чемберлін (1899-1967 р.р.), створювати конкурентне середовище у монополізованій системі зацікавлені не окремі підприємства, групи підприємств, фінансистів, найманих працівників, а лише держава, якщо вона є носієм суспільних інтересів. Гарантією виконання такою державою своїх функцій є демократичний контроль з боку суспільства, якщо члени такого суспільства керуються не тільки своїми безпосередніми, поточними, але і базовими, довготерміновими інтересами. При цьому слід враховувати постулат щодо абсолютності влади і не допускати виникнення умов, за яких держава, окремий суб’єкт чи член суспільства володітиме такою владою.

-    Важливість участі у еволюції антимонопольного захисту суспільства кожної із вказаних вище складових залежатиме від ефективності їх функціонування. Якщо на певному етапі розвитку застосування державно-правового механізму є неефективне, то для антимонопольного захисту ринкових відносин посилюватиметься значення суспільства і окремих громадян через самозахист та активність.

            До засобів державного впливу як регулювання конкурентних відносин деякі науковці відносять законодавство про правила створення, функціонування й припинення діяльності підприємств і регулярний вибірковий контроль з боку виконавчої влади, в тому числі через аудиторську систему.

            Ефективність залучення громадян як представників громадянського суспільства, суб’єктів антимонопольної діяльності до механізму антимонопольного захисту залежатиме від: моральної діяльності людини, яка може бути такою тоді, коли людина керується правильно зрозумілими інтересами індивіда, які не суперечать інтересам загалу, а, навпаки, служать примноженню загального добра і щастя; конкурентної культури, рівень якої залежатиме від того, наскільки громадяни і окремі суб’єкти господарювання мають уяву про конкуренцію, її переваги, свої права та обов’язки як суб’єкти антимонопольної діяльності.

Функціонування державно-правового механізму та активність громадян залежатиме від ступеня та видів відповідальності, санкцій, що застосовуються до порушників конкуренційного законодавства у разі визнання їх дій незаконними. Закон має бути однаково суворим для всіх, хто порушив його вимоги і однаково нагороджувати тих, хто його ретельно виконує. Так, якщо особа повідомляє антимонопольні органи про факт змови, антиконкурентні дії, надає відповідну інформацію чи відмовляється від участі у змові, узгоджених діях, то на таку особу розповсюджується програма послаблення санкцій.

Однак, для дієвості механізму покарання за незаконні дії повинен дотримуватись принцип неминучості покарання. Як зазначає Ч. Беккаріа (1738-1794 рр), впевненість у неминучості, хоча б і поміркованого, покарання, завжди вражає сильніше, ніж страх перед іншим, більш жорстоким, але супроводжуваним надією на безкарність.

У антимонопольній діяльності необхідно керуватись принципом презумпції легальності і нелегальності ринкової практики. У відповідності до принципу презумпції легальності і нелегальності позивач повинен довести невідповідність ринкової частки пороговому значенню, тобто нелегальність дій відповідача, а останній – застосувати аргументацію захисту на основі ефективності й таким чином довести легальність своїх дій.

Деякі фахівці виокремлюють такі принципи антимонопольної діяльності, як пріоритет макроекономічної стабілізації, відкритість ринків, визнання приватної власності, свобода укладення договорів, відповідальність за результати господарської діяльності, стабільність економічної політики.

Визначення засадничих понять антимонопольної діяльності дає змогу сформулювати підходи до розуміння антимонополізму як окремої наукової течії, а саме: поєднання макро-, мезо- та мікрорівнів антимонопольної діяльності; розширення кола суб’єктів антимонопольної діяльності і тим самим аналізування антимонопольної діяльності на рівні держави та на рівні споживача чи окремого суб’єкта господарювання.