- •1. Етика як вчення про мораль
- •2. Розвиток етики в античну епоху
- •3. Етика Арістотеля
- •4.Середньовічна етика (5 – 15 ст.)
- •5. Етика Нового часу
- •6. Етика Іммануїла Канта
- •7. Етика кінця 19-20 ст.
- •8. Походження моралі. Соціально-історичні теорії виникнення моралі.
- •11. Християнська моралі.
- •14.Поняття моралі
- •15.Структура моралі.
- •16. Функції моралі
- •17. Моральна норма
- •18. Моральна якість
- •19.Моральный принцип.
- •20. Ціннісна орієнтація
- •21. Ідеал (моральний)
- •22. Мораль і право
- •23.Мораль і звичай
- •24. Мораль і політика
- •25.Поняття добра. Добро і користь
- •26.Поняття зла, його види. Походження зла.
- •27. Моральне зло. Види морального зла.
- •28. Обовьязок
- •29. Відповідальність
- •30. Справедливість
- •31. Вина і розкаяння
- •32. Сором і совість
- •33.Гідність і честь
- •34.Проблема сенсу життя
- •35. Проблема смерті в культурно – історичному аспекті.
- •36.Проблема самогубства. Оцінка цього акту християнською мораллю.
- •37.Проблема евтаназії
- •38. Категорії щастя. Види щастя
- •39. Поняття свободи. Проблема свободного вибору.
- •40.Вчинок як першоелемент моральної діяльності
- •41.Проблема співвідношення цілей і засобів діяльності
- •42.Мотиви і результат дії
- •43. Толерантність
- •44. Повага
- •45. Співчуття та милосердя
- •46. Дружба
- •47. Любов
- •48. Юридична етика, іі зміст і структура
- •49. Особливості професійної етики юристів.
- •55. Етикет, його роль у сучасному суспільстві.
- •56. Загальні принципи і вимоги сучасного етикету
- •57.Види етикету.Судовий етикет
- •58.Правила повидінки в громадських місцях
6. Етика Іммануїла Канта
Вищим принципом етики І. Кант вважав категоричний імператив (загальний обов'язковий моральний закон), який має гранично формальний і всезагальний характер. Категоричним він є тому, що його слід дотримуватися не задля певних цілей, а заради його самого. Він не потребує обґрунтування, оскільки є дедукцією чистого практичного розуму. Кант запропонував кілька формулювань категоричного імперативу: «чини так, щоб ти завжди ставився до людства і у своїй особі, і в особі будь-якого іншого так само, як до цілі, і ніколи не ставився б до нього тільки як до засобу». Будучи наскрізь оригінальною, концепція Канта синтезує в собі раціональні аспекти основних етичних учень Нового часу.
Кант багато роздумував над уточненням предмета етики, специфікою моралі. Її він розглядав як сферу людської свободи, окреслюючи три ступені діяльності суб'єкта:
— техніко-механічний ступінь (така діяльність спрямована на об'єкти. Завдяки їй людство підносить себе над природою);
— прагматичний ступінь (діяльність охоплює економічну, суспільну структуру, тобто спосіб життя з його соціальним змістом. Вона є протилежною природному буттю);
— моральний ступінь (на цьому рівні діяльності людство культивує, цивілізує і вдосконалює себе як рід. Усю етичну проблематику Кант розглядав у контексті взаємозв'язків цих трьох ступенів суспільно-діяльнісної природи людини.
Моральна діяльність відрізняється від усіх інших форм діяльності тим, що її необхідність випливає з максими, яка відповідає моральній заповіді, а не з будь-якого іншого мотиву. Моральною є лише дія, здійснена без участі будь-якої схильності людини, зумовлена моральним переконанням, а не продиктована усвідомленням обов'язку. Не мету дії, не її продуктивність, а лише намір, тобто відповідність категоричному імперативу, визначають як моральний критерій. Тільки повага до морального закону надає моральності вчинкам людини. Інстанцією, здатною виразити таку повагу до морального закону, є воля, тому етику Канта називають «етикою внутрішнього переконання і доброї волі».
З'ясовуючи специфіку моралі, Кант порівнював її з правом, релігією, мистецтвом та іншими сферами людського життя. Рушійні сили соціальної поведінки людини він поділяв на зовнішні (юридичні), які реалізуються завдяки насиллю, і внутрішні (моральні), які з'являються внаслідок усвідомлення людиною внутрішнього обов'язку. Право стосується лише вчинків, а мораль — і переконань. Юридичні дії спрямовані на кінцеву волю індивідів і їх зовнішні, безсердечні зв'язки, моральні — істотно відрізняються від юридичних, оскільки моральною є лише спрямована на все людство і його благополуччя дія, що визначається вищим благом. Тому Кант основною проблемою етики вважав обґрунтування необхідності для індивіда поводити себе як свідомий представник роду людського.
Думки Канта про те, якою є людина за своєю природою (доброю чи злою), яке майбутнє чекає на людську мораль, суперечливі. Попри певний оптимізм у поглядах щодо цієї проблематики, він іноді висловлювався про людину як про тварину, яка потребує господаря, стверджував, що людський рід умисне працює над своїм руйнуванням. Справжня моральна дружба є рідкісною. Мораль обов'язку ніколи не стане іманентною (внутрішньо притаманною) людській діяльності, оскільки завжди перебуватиме в конфлікті зі схильностями, почуттями. Крім того, існує загроза варварства, яка приховується за видимістю цивілізованості, культури, прогресу.
Мораль — це обов'язок, те, що повинно бути, але чого ніколи не було, немає і не буде в такому обсязі. Практичне здійснення морального закону, тотожність доброчесності і щастя можливі лише в мисленні за умови сповідування постулатів Бога.
Отже, Кант першим розмежував сфери дослідження етики і психології; визнав автономію людини як суб'єкта моралі, носія волі, що встановлює всезагальний закон; проголосив особистість самоціллю (людину недопустимо розглядати як засіб реалізації будь-яких завдань, навіть таких, що стосуються загального блага); обґрунтував загальнолюдський характер моралі.