Виносні елементи.

Коли на основному зображенні неможливо показати дрібні елементи предмета з усіма подробицями, застосовують виносні елементи. Виносним елементом називають додаткове, окреме, як правило, збільшене зображення частини предмета для з'ясування його форми, розмірів, шорсткості поверхні та інших даних.

 

Перерізи.

Перерізом називають ортогональну проекцію фігури, здобуту в одній або кількох січних площинах чи поверхнях при уявному розсіченні предмета, що проекціюється, площинами. У перерізі показують лише те, що знаходиться безпосередньо в самій січній площині. Частину предмета, яка знаходиться за цією площиною, в перерізі не зображають. Січні площини вибирають так, щоб дістати нормальний поперечний переріз. Поверхню розсіченого матеріалу виділяють відповідним штрихуванням.

Залежно від розташування на кресленні перерізи, що не входять до складу розрізу, поділяють на два види: винесені та накладені.

Контур винесеного перерізу, а також перерізу, що входить до складу розрізу, зображають суцільними основними лініями, а контур накладеного перерізу — суцільними тонкими лініями, причому контур зображення в місці розташування накладеного перерізу не переривають.

 

Умовності та спрощення.

Під час виконання креслень слід ураховувати умовності та спрощення.

Якщо вигляд, розріз або переріз є симетричними фігурами, то допускається креслити половину зображення або трохи більше половини зображення з проведенням в останньому випадку лінії обриву.

Якщо предмет має кілька однакових, рівномірно розташованих елементів, то на зображенні цього предмета повністю показують один-два таких елементи (наприклад, один-два отвори), а решту елементів показують спрощено або умовно.

На виглядах і розрізах допускається спрощено зображати проекції ліній перетину поверхонь, якщо не потрібна точна їх побудова.

Плавний перехід від однієї поверхні до іншої показують або зовсім не показують.

Такі елементи, як гвинти, заклепки, шпонки, непорожнисті вали та шпинделі, шатуни, рукоятки, при поздовжньому розрізі показують нерозсіченими.

Такі елементи, як спиці маховиків, шківів, зубчастих коліс, тонкі стінки типу ребер жорсткості, показують незаштрихованими, якщо січна площина спрямована вздовж осі або вздовж довгої сторони такого елемента. Якщо ж у подібних елементах деталі є місцеве свердління, заглиблення, то роблять місцевий розріз.

Пластини, а також елементи деталей (отвори, фаски, пази, заглиблення тощо) розміром (або різницею в розмірах) на кресленні 2 мм і менше зображають з порушенням масштабу, прийнятого для всього зображення, в бік збільшення.

Довгі предмети або елементи, що мають постійний чи закономірно змінний поперечний переріз (вали, ланцюги, прутки, фасонний прокат, шатуни та ін.), допускається зображати з розривами; при цьому проставляється дійсна довжина предмета.

На кресленнях предметів із суцільною сіткою, плетивом, орнаментом, рельєфом, рифленням, насічкою допускається зображати ці елементи частково, з можливим спрощенням.

Виготовлення креслень

Деталлю називають виріб, виготовлений з однорідного по найменуванню і марці металу, без застосування складальних операцій. Прикладами деталей можуть бути вал, виготовлений з одного шматка металу, болт, шпонка і т.п.

Для виготовлення кожної деталі потрібне її робоче креслення. Робочим кресленням деталі називається документ, що містить зображення деталі, розміри і інші дані, необхідні для виготовлення, ремонту і контролю деталі. Цей документ містить дані про матеріал, шорсткості поверхонь, технічні вимоги і ін. Таким чином, робоче креслення включає як графічну, так і текстову частину.

При виконанні робочого креслення деталі визначають вигляд, що дає найбільше уявлення про її пристрій (головний вигляд), і необхідну кількість інших видів і зображень.

Вибирають необхідний формат паперу і встановлюють прийнятний масштаб зображень. Далі виконують компоновку креслення, тобто приступають до раціонального розміщення зображень на листі. Намічають рамку креслення і основного напису. Якщо зображаються деталі, що вимагають нанесення таблиць параметрів, для них передбачають місце в правій верхній частині формату. Для інших деталей справа залишають місце для запису технічних вимог до них, що включає зведення про твердість металу відхиленнях осі співісної, радіуси тих, що округляють і ін. Далі намічають прямокутники за розмірами, відповідними габаритними розмірами зображень; при цьому залишають необхідний запас площі для нанесення розмірів біля кожного зображення. У правому верхньому кутку залишають місце для нанесення знаків шорсткості.

ЕСКД. 2.105. Єдина система конструкторської документації.

Написи на кресленнях в технічних вимогах і таблицях виконуються відповідно до ДСТУ 2.106—96. Текстову частину, написи і таблиці включають в креслення, коли що містяться в них дані неможливо виразити графічно або умовними позначеннями. Текст напису повинен бути точним, коротким і розташовуватися паралельно основному напису креслення. Заголовок «Технічні вимоги» пишуть. Пункти технічних вимог повинні мати крізну нумерацію і групуватися по своєму характеру.

Написи, що відносяться до зображення, можуть містити не більше двох рядків, що розташовуються над полицею лінії-винесення і під нею (мал. 3.1.1, а). Лінію-винесення закінчують або крапкою на зображенні, або стрілкою (мал. 3.1.1, б).

Основний напис виконується відповідно до ДСТУ 2.106—96 «Основні вимоги до робочих креслень». Найменування деталей записують в називному відмінку в однині в найменуваннях, що складаються з декількох слів, на першому місці поміщають іменник, наприклад: «Колесо зубчате».

Рис. 1

На робочих кресленнях деталей поміщають необхідні дані, що характеризують властивості матеріалу готової деталі і матеріалу, з якого деталь повинна бути виготовлена.

У основному написі креслення деталі указують вигляд, найменування і марку матеріалу відповідно до стандарту або інших нормативних документів.

Вуглецеву сталь звичайної якості позначають: Ст, Ст. 1, Ст. 2, Ст. 3, Ст. 4, Ст. 5, Ст. 6. У графі 3 основні написи записують, наприклад: Ст. 3 ГОСТ 380—88.

У позначення вуглецевої якісної конструкційної сталі входять двозначні числа, що показують вміст вуглецю в сотих долях відсотка: 0,5 кп (кипляча), 0,8 кп, 0,8,10 кп, 10,15 кп, 15, 201 20,26,30,35,40 і т.д. В основному написі записують, наприклад: «Сталь У25 ГОСТ 1050—88».

Вуглецеву інструментальну сталь позначають буквою «У» з вказівкою змісту вуглецю, наприклад У8 ГОСТ 1435—90.

Леговані машинобудівні сталі мають позначення легуючих елементів: Г — марганець, З — кремній, X — хром, Н — нікель, М — молибен і т.д. і процентний зміст цих елементів, наприклад хромоникелевая сталь мазкі 20 ХН: «Сталь 20ХН ГОСТУ 4543—71».

Мідь (М) виготовляється марок МО, Ml, М2, МЗ, М4. У основному написі записують, наприклад: «М4 ГОСТ 859—78».

Латунь — мідно-цинковий сплав, що обробляється тиском, виготовляється марок Л96, Л90, Л70, Л А Н. У основному написі записують, наприклад: «Л70 ГОСТ 15527—70».

Алюмінієві сплави ЯСКРАВО-ЧЕРВОНИЙ, АК, Д1, Д6, Д7 записуються в основному написі за типом: «ЯСКРАВО-ЧЕРВОНИЙ 4 ГОСТ 2685—75; АК 2 ГОСТ 4784—74; Д6 ГОСТ 13722—68».

Всі метали мають єдине умовне графічне позначення (штрихування) на зображеннях в розрізах і перетинах. Якщо деталь виготовляється з матеріалу (листа, прутка, проволікай, профілю і т. д.) сортаменту, то позначають не тільки матеріал, але і сортамент з його розмірами і номером стандарту на цей сортамент, наприклад:

З широко використовуваних неметалічних матеріалів можна виділити наступні: гума листова технічна по ГОСТ 7338-90; вініпласт листовий по ГОСТ 9639-71; поліетилен по ГОСТ 16338-85; фторопласт по ГОСТ 14906-77.

Всі перераховані неметалічні матеріали мають єдине умовне графічне зображення на кресленнях (штрихування «в клітку»).