42. Правова природа права власності в мпп.

Право власності в МПП розглядаються в двох значеннях:

1. в об’єктивному – сукупність НПА, які регулюють відносини з приводу володіння, користування і розпорядження певною річчю (майном);

2. в суб’єктивному – правомочності володіти, користуватися і розпоряджатися.

В кожній державі центральним правовим інститутом є інститут права власності. Праву власності належить головне місце у системі речових прав. Йому присвячено відповідні розділи цивільних кодексів, спеціальних законів країн.

Речові права характеризуються двома основними ознаками:

1. вони прямо передбачені законодавством. Особа не може за своїм бажанням створювати будь-які різновиди речових прав;

2. належать до прав абсолютних, за яких правочинності носія права відповідає обов’язок всіх інших осіб визнавати їх дію й утримуватися від порушення.

Право власності охоплює такі елементи цього права як володіння, користування та розпорядження річчю.

Право володіння – надане законом право фактичного володіння річчю.

Право користування - заснована на законі можливість використовувати дану річ, добуваючи з неї корисні властивості та ін.

Право розпорядження – надана законом можливість на власний розсуд чинити дії, що визначають юридичну долю майна (продаж, дарування та ін.).

Способи набуття права власності:

1. первинні – виготовлення речі, її перероблення, знахідка, скарб, на

підставі набувальної давності; (лекція – скарб, знахідка, дари природи, наб давність)

2. похідні – на підставі міжнародного договору купівлі-продажу, ін.

міжнародної угоди та в ін. випадках. (лекція – приватизація землі і держ житлового фонду)

Право власності в різних державах може набуватись з різного моменту, зокрема – з моменту нотаріального посвідчення (для України), з моменту передачі майна. В деяких країнах право власності може набуватись з моменту прийняття акцептантом оферти.

Особам не можуть передаватись у власність:

• бойові отруйні речі, речі сльозоточивої дії, бойова

зброя;наркотичні засоби, психотропні речовини;еталони ваги, міри;космічні об’єкти;заповідники, рослини чи тварини занесені до Червоної книги.

Джерела: ЗУ «Про МПП», ЦК,ЗК, ГК, Кодекс торг мореплавства, ЗУ «Про режи іноз інвестування», ЗУ « Про приватизацію держ житл фонду», ЛК, ВК, ЗУ «Про росл і твар світ», Заг декларація прав людини, Пакт про соц., культ права, Європ

к-ія про права і свободи людини, Кишинівська к-ія. Дог про взаємне визнання і рег в-н власності (92р в рамках СНД), К-ія країн або республік СНД 96р

24. Колізійне регулювання правового статусу фізичних осіб в законодавстві України

З лекції:

1)право держ.де ф.о. має місце проживання;

2)пр.д.де ф.о.має місце перебування

3)закон громадянства-пр.д.громадянином якої є ф.о.

4)пр.д.де ф.о.зареєстрована як суб’єкт підприєм.ді-сті.

5)пр.д.де ф.о.-с/г провадить певний вид своєї ді-сті.

6)прив’язка найб.тісного звяз.з прво-на…?

7)привіз.автономії волі(пр-п вибору права) Основні колізійні норми, які існують в законодавстві України, у широкому значенні цього слова, зосереджені у Законі України «Про міжнародне приватне право»

Уже зазначалося, що особистим законом фізичної особи, за вказаним актом, вважається право держави, громадянином якої вона є. Стосовно фізичних осіб, які є громадя­нами двох або більше держав, то їх особистим законом вважається право тієї держави, з якою особа має найбільш тісний зв'язок, зокрема, держави - місця проживання або держави, у якій особа займається основною діяльністю. Зазначалося також, що особис­тим законом особи без громадянства вважається право держави, в якій ця особа має місце проживання, а за його відсутності - місце перебування.

Однією з категорій фізичних осіб, для правового статусу яких створюють колізійні норми, є біженці. У Законі України «Про бі­женців» від 21 червня 2001 р. зазначається, що біженцем може вважатися особа, яка не є громадянином України і внаслідок ціл­ком обґрунтованих побоювань може стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політич­них переконань, перебуває за межами країни свого громадянства та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає корис­туватися цим захистом унаслідок таких побоювань, або не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повер­нутися до неї внаслідок зазначених побоювань. Згідно із Законом України «Про міжнародне приватне право» особистим законом бі­женця вважається право держави, в якій він має місце перебування.

При визначенні особистого закону фізичної особи, якщо вона не­дієздатна і змінила місце свого проживання без згоди свого законно­го представника, до уваги береться правило, відповідно до якого така зміна не спричиняє зміну особистого закону зазначеної особи.

Закон України «Про міжнародне приватне право» вказує, що виникнення і припинення цивільної правоздатності фізичної особи визначається її особистим законом. Іноземці та особи без грома­дянства мають цивільну правоздатність в Україні нарівні з грома­дянами України, крім випадків, передбачених законом або міжна­родними договорами України.

Цивільна дієздатність фізичної особи також визначається її особистим законом. Однак цивільна дієздатність фізичної особи щодо правочинів та зобов'язань, які виникають внаслідок завдання шкоди, може визначатися також правом держави місця вчинення правочинів або виникнення зобов'язань у зв'язку із заподіянням шкоди, якщо інше не передбачено законом.

Закон України «Про міжнародне приватне право» стосовно підстав та правових наслідків визнання фізичної особи недієздатною, а також стосовно обмеження цивільної дієздатності фізичної особи поширює особистий закон цієї особи.

Так, право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності визначається правом держави, в якій фізична особа за­реєстрована як підприємець. За відсутності в державі вимог щодо обов'язкової реєстрації застосовується право держави основного місця здійснення підприємницької діяльності.

До особистого статусу фізичної особи належать визнання її безвісно відсутньою або оголошення її померлою. Згідно із Зако­ном «Про міжнародне приватне право» підстави та правові наслід­ки визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою регулюються останнім з відомих особистих законів цієї особи.

. До особистих немайнових прав застосовується право держави, в якій мала місце дія чи інша обставина, що стала підставою для вимоги про захист таких прав, якщо інше не передбачено законом.

Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює, що реєстрація актів цивільного стану громадян України, які про­живають поза межами України, може здійснюватися в консуль­ській установі або дипломатичному представництві Укр.При цьому застосовується право Укр. Закон встановлює також колізійні норми стосовно опіки та пі­клування. Встановлення і скасування опіки та піклування над мало­літніми, неповнолітніми, недієздатними особами, особами, цивіль­на дієздатність яких обмежена, регулюються особистим законом підопічного. Обов'язок опікуна (піклувальника) прийняти опікун­ство (піклування) визначається особистим законом особи, яка при­значається опікуном (піклувальником). Відносини між опікуном (піклувальником) та особою, яка перебуває під опікою (піклуван­ням), визначаються правом держави, орган якої призначив опікуна (піклувальника). Якщо особа, яка перебуває під опікою (піклуван­ням), проживає в Україні, застосовується право України, якщо во­но є більш сприятливим для цієї особи.