- •1. Поняття приватного права, Право приватне та публічне. Співвідношення понять привтного та цивільного права.
- •10. Зміст цивільного правовідношення. Поняття суб’єктивного цивільного права і цивільного обов’язку
- •2. Європейські системи приватного права
- •5. Поняття цивільного законодавства України. Акти цивільного законодавства.
- •3. Цивільне право як галузь права. Предмет, метод та функції цивільного права
- •6. Загальна характеристика Цивільного кодексу України
- •4. Цивільне право як наука (цивілістика) і навчальна дисципліна
- •7. Дія цивільних законів в часі, просторі та за колом осіб
- •8. Застосування цивільного законодавства по аналогії. Тлумачення цивільно-правових норм
- •9. Поняття та особливості цивільного правовідношення
- •13. Виникнення, зміна та припинення цивільних правовідносин
- •11. Види цивільних правовідносин
- •12. Поняття юридичних фактів. Юридичний склад. Види юридичних фактів
- •13. Визначення, характерні риси та зміст цивільної правоздатності. Правоздатність та суб’єктивне право.
- •15. Обмеження дієздатності фізичної особи. Визнання фізичної особи недієздатною
- •16. Поняття та значення місця проживання
- •20. Поняття та ознаки юридичної особи
- •17. Визнання громадянина безвісно відсутнім. Оголошення громадянина померлим
- •21. Види юридичних осіб
- •23. Органи юридичної особи
- •22. Правосуб’єктність юридичних осіб
- •25. Філії та представництва юридичних осіб
- •24. Види та зміст установчих документів юридичних осіб
- •27. Припинення юридичних осіб
- •28. Визнання юридичної особи банкрутом. Процедура банкрутства
- •29. Юридичні особи приватного та публічного права
- •31. Поняття та види кооперативів
- •32. Поняття держави як суб’єкта цивільного права
- •37. Правовий статус релігійних організацій
- •32. Загальні принципи участі держави, арк, територіальних громад у цивільних правовідносинах
- •40. Причини правосуб’єктності держави Україна. Державний імунітет: внутрішній та зовнішній
- •33. Форми участі держави у цивільних правовідносинах
- •34. Види цивільних правовідносин, в яких держава виступає суб’єктом
- •35. Поняття об’єктів цивільних прав (правовідносин). Загальні положення про об’єкти цивільних прав (правовідносин)
- •36. Поняття та класифікація рече. Майно. Єдиний майновий комплекс
- •37. Гроші та цінні папери як об’єкти цивільних прав
- •38. Дії та результати дій як об’єкт цивільних прав
- •39. Продукти творчої діяльності як об’єкт цивільних прав
- •42. Види правочинів
- •40. Поняття і ознаки правочинів. Умови дійсності правочинів.
- •41. Зміст правочинів. Тлумачення змісту правочину
- •56. Умовні правочини. Строки в правочинах
- •44. Форма правочинів. Юридичні наслідки порушення форми правочинів.
- •5. Правочин, вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
- •47. Поняття представництва, його значення та зміст.
- •45. Поняття та види недійсних правочинів
- •46. Наслідки визнання правочинів недійсними
- •48. Суб’єкти представництва. Повноваження представника
- •50. Представництво без повноважень або з перевищенням повноважень
- •51. Довіреність та її види. Форми довіреності. Передоручення
- •52. Припинення довіреності. Наслідки припинення довіреності. Скасування довіреності.
- •53. Поняття та значення строків і термінів у цивільному праві
- •54. Класифікація строків (термінів) у цивільному праві.
- •55. Порядок числення строку. Початковий і кінцевий момент його течії
- •56. Поняття позовної давності і її значення. Застосування позовної давності
- •57. Види строків позовної давності
- •58. Наслідки спливу позовної давності
- •59. Вимоги на які позовна давність не поширюється
6. Загальна характеристика Цивільного кодексу України
Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України, прийнятий 16 січня 2003 року і який набрав чинності з 1 січня 2004 року. ЦК України є однією з форм кодифікації цивільного законодавства і являє собою єдиний законодавчий акт, в якому систематизовано цивільно-правові норми. Він складається з шести книг, що охоплюють 90 глав, 1308 статей.
У книзі першій "Загальні положення" викладено основні положення щодо цивільного законодавства України, підстав виникнення прав, обов'язків та умов їх здійснення і захисту. Нормами цієї книги висвітлено також загальні положення про фізичну та юридичну особу, об'єкти цивільних прав (речі, майно, цінні папери, нематеріальні блага). Окремі розділи присвячено участі держави, Автономної Республіки Крим та територіальних громад у цивільних відносинах, а також правочинам, представництву, строкам та термінам.
Книга друга "Особисті немайнові права фізичної особи" регулює особисті немайнові права фізичної особи. Конституційні особисті права людини повністю перенесено до книги другої, зміст яких розширено і конкретизовано.
Нормами книги третьої "Право власності та інші речові права" врегульовано право власності та інші речові права, такі як право володіння та користування чужим майном, право користування чужою земельною діляг-кою для сільськогосподарських потреб, право користування чужою земельною ділянкою для забудови тощо.
Нормами книги четвертої "Право інтелектуальної власності" закріплені загальні положення про право інтелектуальної власності та відносини, пов'язані з правом інтелектуальної власності на конкретні об'єкти.
Книга п'ята "Зобов'язальне право" регулює відносини майнового обігу, зобов'язання його сторін, основних принципів виконання, припинення та забезпечення виконання зобов'язань, висвітлено загальні положення про договір. Найбільша частина книги присвячена окремим видам зобов'язань - договірним (купівля-продаж, рента, найом, підряд, комісія тощо) та не договірним (публічна обіцянка винагороди, вчинення дій у майнових інтересах особи без її доручення тощо).
Книга шоста "Спадкове право" охоплює законодавче врегулювання відносин пов'язаних зі спадковим правом (спадкування за законом та за заповітом, виконання заповіту, спадковий договір тощо).
4. Цивільне право як наука (цивілістика) і навчальна дисципліна
Цивільне право як наука і навчальна дисципліна
Як ми вже зазначали, цивільне право — поняття багатозначне. І окрім того, що цивільне право виступає як галузь права та галузь законодавства, його також слід розглядати і як науку та навчальну дисципліну. Цивільне право як науку ще називають цивілістикою, що означає систему знань, положень та висновків про цивільно-правові явища.
Предметом цивільно-правової науки є чинне законодавство, практика його застосування, історія розвитку, досвід цивільно-правового розвитку в зарубіжних країнах. Окрім того, цивілістика вивчає також поняття цивільного права, його місце в правовій системі, його походження та закономірності розвитку, систему та зміст цивільно-правових норм, інститутів та підгалузей, їх роль у правовому оформленні життя суспільства та ефективність їх застосування.
Зміст цивілістичної науки становить сукупність знань про цивільно-правові явища, що стосується, насамперед, розроблених основних наукових положень, правових категорій та конструкцій, які дозволяють пояснити та аналізувати цивільно-правові явища, а певною мірою і прогнозувати їх розвиток та отримувати обґрунтовані знання про нові явища в цій сфері. Цивілістичні знання самі по собі не наділені загальнообов'язковістю, проте є підґрунтям для правотворчої діяльності.
З огляду на це, наука цивільного права — це систематизована сукупність знань про цивільно-правове регулювання суспільних відносин, властивості та закономірності його функціонування та розвитку, способи досягнення його ефективності, засоби отримання нових знань, необхідних для подальшого вдосконалення цивільного права.
Однак, як і будь-яка наука, цивілістика має свої методи наукового дослідження, тобто прийоми та способи, які використовуються в науці для аналізу та пізнання її предмета та отримання необхідного наукового результату. До цих методів слід відносити як загальнонаукові методи дослідження, що притаманні всім суспільним наукам (дедукція, індукція, аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення тощо), так і спеціальні методи наукового дослідження, тобто прийоми та способи вирішення наукових завдань, які притаманні конкретній науці чи групі наук. У цивілістиці до спеціальних наукових методів відносять:
• метод порівняльного правознавства (компаративний метод) — полягає у вивченні та використанні правового регулювання схожих правовідносин у різних правопорядках та правових системах з урахуванням не лише юридичного змісту того чи іншого правового інституту, а й причини його появи в конкретній національній правовій системі та форми історичного розвитку. Це дозволяє визначити універсальні та специфічні закономірності розвитку цивільно-правових явищ;
• метод комплексного аналізу — грунтується на одночасному використанні для вирішення конкретного завдання наукового інструментарію, що використовується декількома різними науками, наприклад, юриспруденції та економіки;
• метод системного аналізу — ґрунтується на розгляді конкретного явища як певної системи, в якій складові частини (елементи) функціонують з певною метою. Сутність полягає у виявленні елементів та взаємозв'язків між ними з метою подальшого аналізу їх взаємодії;
• метод конкретних соціологічних досліджень — полягає у використанні аналізу статистичних даних, у тому числі й даних судової, правозахисної та правозастосовчої статистики, методу експертних оцінок тощо;
• історичний метод — ґрунтується на вивченні історії становлення та розвитку того чи іншого правового інституту, поняття, категорії тощо.
У тісному зв'язку з наукою цивільного права перебуває і цивільне право як навчальна дисципліна.
Предметом вивчення цивільного права як навчальної дисципліни є цивільно-правова наука, цивільне право як правова галузь та цивільне право як галузь законодавства. Предмет курсу цивільного права не обмежується вивченням чинного законодавства. До нього входять також і положення, що не мають законодавчого закріплення, а також положення законодавства, що втратили чинність.
Система цивільного права як правової галузі має бути вибудувана таким чином, щоб її найбільш повно та ефективно було засвоєно в процесі навчання студентами.
Традиційно система курсу цивільного права складається з двох частин та розрахована на вивчення курсу впродовж двох років. Перша частина містить вивчення загальних положень цивільного права, а також системи особистих немайнових прав фізичної особи, права власності та речових прав на чуже майно та право інтелектуальної власності. Друга частина передбачає вивчення зобов'язального права та спадкового права.