- •1. Поняття приватного права, Право приватне та публічне. Співвідношення понять привтного та цивільного права.
- •10. Зміст цивільного правовідношення. Поняття суб’єктивного цивільного права і цивільного обов’язку
- •2. Європейські системи приватного права
- •5. Поняття цивільного законодавства України. Акти цивільного законодавства.
- •3. Цивільне право як галузь права. Предмет, метод та функції цивільного права
- •6. Загальна характеристика Цивільного кодексу України
- •4. Цивільне право як наука (цивілістика) і навчальна дисципліна
- •7. Дія цивільних законів в часі, просторі та за колом осіб
- •8. Застосування цивільного законодавства по аналогії. Тлумачення цивільно-правових норм
- •9. Поняття та особливості цивільного правовідношення
- •13. Виникнення, зміна та припинення цивільних правовідносин
- •11. Види цивільних правовідносин
- •12. Поняття юридичних фактів. Юридичний склад. Види юридичних фактів
- •13. Визначення, характерні риси та зміст цивільної правоздатності. Правоздатність та суб’єктивне право.
- •15. Обмеження дієздатності фізичної особи. Визнання фізичної особи недієздатною
- •16. Поняття та значення місця проживання
- •20. Поняття та ознаки юридичної особи
- •17. Визнання громадянина безвісно відсутнім. Оголошення громадянина померлим
- •21. Види юридичних осіб
- •23. Органи юридичної особи
- •22. Правосуб’єктність юридичних осіб
- •25. Філії та представництва юридичних осіб
- •24. Види та зміст установчих документів юридичних осіб
- •27. Припинення юридичних осіб
- •28. Визнання юридичної особи банкрутом. Процедура банкрутства
- •29. Юридичні особи приватного та публічного права
- •31. Поняття та види кооперативів
- •32. Поняття держави як суб’єкта цивільного права
- •37. Правовий статус релігійних організацій
- •32. Загальні принципи участі держави, арк, територіальних громад у цивільних правовідносинах
- •40. Причини правосуб’єктності держави Україна. Державний імунітет: внутрішній та зовнішній
- •33. Форми участі держави у цивільних правовідносинах
- •34. Види цивільних правовідносин, в яких держава виступає суб’єктом
- •35. Поняття об’єктів цивільних прав (правовідносин). Загальні положення про об’єкти цивільних прав (правовідносин)
- •36. Поняття та класифікація рече. Майно. Єдиний майновий комплекс
- •37. Гроші та цінні папери як об’єкти цивільних прав
- •38. Дії та результати дій як об’єкт цивільних прав
- •39. Продукти творчої діяльності як об’єкт цивільних прав
- •42. Види правочинів
- •40. Поняття і ознаки правочинів. Умови дійсності правочинів.
- •41. Зміст правочинів. Тлумачення змісту правочину
- •56. Умовні правочини. Строки в правочинах
- •44. Форма правочинів. Юридичні наслідки порушення форми правочинів.
- •5. Правочин, вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
- •47. Поняття представництва, його значення та зміст.
- •45. Поняття та види недійсних правочинів
- •46. Наслідки визнання правочинів недійсними
- •48. Суб’єкти представництва. Повноваження представника
- •50. Представництво без повноважень або з перевищенням повноважень
- •51. Довіреність та її види. Форми довіреності. Передоручення
- •52. Припинення довіреності. Наслідки припинення довіреності. Скасування довіреності.
- •53. Поняття та значення строків і термінів у цивільному праві
- •54. Класифікація строків (термінів) у цивільному праві.
- •55. Порядок числення строку. Початковий і кінцевий момент його течії
- •56. Поняття позовної давності і її значення. Застосування позовної давності
- •57. Види строків позовної давності
- •58. Наслідки спливу позовної давності
- •59. Вимоги на які позовна давність не поширюється
48. Суб’єкти представництва. Повноваження представника
У відносинах представництва беруть участь три суб'єкти: особа, яку представляють, представник і третя особа.
Особою, яку представляють, може бути будь-який суб'єкт цивільного права - громадянин, юридична особа, незалежно від наявності у них дієздатності.
Представником є громадянин або юридична особа, які мають повноваження на здійснення юридичних дій від імені особи, яку представляють. Представники громадяни, як правило, мають бути повністю дієздатними. Як виняток, представниками можуть бути особи, які досягли трудового повноліття, тобто 16-річного віку (ст. 188 КЗпП України).
Юридичні особи, які мають спеціальну правоздатність, можуть виконувати функції представника, якщо це не суперечить їх статутним завданням, визначеним у законі, статуті або положенні.
Третьою особою, з якою внаслідок дії представника встановлюються, змінюються або припиняються цивільні права та обов'язки, може бути будь-який суб'єкт цивільного права. Разом з тим відповідно до ч. З ст. 62 ЦК України представник не може укладати угоди від імені особи, яку він представляє, ні щодо себе особисто, ні щодо другої особи, представником якої він водночас є.
Повноваження представника
Дії представника створюють, змінюють або припиняють цивільні права і обов'язки особи, яку представляють лише тоді, коли вони відбуваються в межах наданих представнику повноважень. Якщо ж представник перевищує свої повноваження, особа яку представляють, звільнена від будь-яких зобов'язань перед третьою особою, з котрим представник вступив у правові відношення від його імені. Повноваження є міра можливого поводження представника стосовно третіх осіб. Саме в силу наданих йому повноваженнь представник укладає з третіми особами угоди і чинить інші юридичні дії від імені і в інтересах особи, яку представляють. За характером походження та своїм змістом повноваження є суб'єктивним правом, яке делеговано представникові на підставі вказівки закону або волі особи, яку представляють. Цьому праву не протистоїть конкретний обов'язок якої-небудь особи - ні особи, яку представляють, ні третіх осіб. Здійснення повноважень представником є юридичним фактом, який породжує права та обов'язки особи, яку представляють. За ст. 62 ЦК України повноваження можуть грунтуватися на довіреності, законі, адміністративному акті, а також випливати з обстановки, в якій діє представник (продавець, касир тощо).
Наявність у представника повноважень є обов'язковою умовою будь-якого представництва.
Проте, зустрічаються і такі випадки, коли угоди та інші юридичні дії від імені і в інтересах одних осіб відбуваються іншими особами, які не мають на це необхідних повноважень. Частіше, у реальному житті має місце так називане мниме представництво, коли учасники цивільного обороту думають, що діють відповідно до правил про представництво, але в дійсності представник відповідним повноваженням не володіє. Прикладами такого мнимого представництва можуть служити випадки невірного оформлення довіреності, припинення її дії в зв'язку з закінченням терміну дії, скасуванням її особою, яку представляють, і т.п.
В усіх випадках неправомірного офомлення угод або інших юридичних дій, які були зроблені одною особою від імені і в інтересах іншого, не породжують для останнього відповідних прав і обов'язків, але вона може вважатися правомірною тільки в тому випадку коли особа, яку представляють в подальшому, схвалить цю угоду. По своїй юридичній природі наступне схвалення угоди є односторонньою угодою, яке було зроблено на власний розсуд особою, яку представляють. Схвалення угоди може бути виражено як у письмовій формі, наприклад у виді листа, телеграми, факсу і т.п., так і шляхом конклюдентних дій, наприклад прийняттям виконання, виробництвом розрахунків і т.п. . Важливо лише, щоб із дій особи, яку представляють, однозначно випливало пряме схвалення угоди. Схвалення угоди особою, яку представляють, діє з оберненою силою, тобто робить угоду дійсної з моменту її вчинення.
Як свідчить судова та арбітражна практика непоодинокими є випадки, коли представники укладають угоди з перевищенням наданих їм повноважень або взагалі не маючи повноважень. В таких випадках неуповноваженого представника, якщо його дії носили свідомий протиправний і винний характер, він може бути в притягнутий третьою особою до відповідальності за заподіяння шкоди. У роз'ясненні Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" від 12 березня 1999 р. № 02-5/111 зазначається, що у разі коли угода укладена представником юридичної особи або керівником її відокремленого підрозділу без належних повноважень на її укладення або з перевищенням цих повноважень вона має бути визнана недійсною, як така, що не відповідає вимогам закону.
При цьому припущення про те, що сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника юридичної особи або керівника її відокремленого підрозділу повноважень на укладення угоди, грунтується на її обов'язку перевіряти такі повноваження.
Іноді угоди укладаються представником, але в них не згадується ім'я особи, яку представляють (наприклад, коли угоду укладає керівник філії банку від свого імені). Розглядаючи спір, який виникає з приводу такої угоди, арбітражні суди відповідно до зазначеного роз'яснення виходять з такого: якщо керівник відокремленого підрозділу юридичної особи мав відповідні повноваження, але у тексті угоди помилково відсутні вказівки на те, що її укладено від імені юридичної особи, то сама лише ця обставина не може бути підставою для визнання угоди недійсною. У таких випадках угоду слід вважати укладеною від імені юридичної особи.