Афганістан і сша

Відносини з США були встановлені в 1936 р. У 1942 р. в Кабулі була відкрита американська дипломатична місія, незабаром пре-утворена в посольство. Торговельні зв'язки між двома країнами почали розвиватися в період другої світової війни, і до початку 50-х років частка США у зовнішній торгівлі зросла до 45%.

З початку 50-х років американці робили невдалі спроби втягнути Афганістан у військовий блок за участю Ірану і Пакистану. Це означало б послаблення суверенітету і проводилася країною політики нейтралітету і неприєднання. Економічна і технічна допомога США Афганістану здійснювалася як на основі двосторонніх міжурядових угод, так і за угодами та контрактами між окремими американськими і афганськими організаціями і компаніями. Асигнування за програмою американської технічної допомоги до 1962 р. становили 25 млн. дол Загальна сума позик, наданих в якості економічної допомоги, до 1963 р. склала близько 60 млн. дол Велика частина цих кредитів була виділена Експортно-імпортним банком США на будівництво іригаційних споруд в долинах річок Гільменд і Аргандаб, розпочате ще в 1946 р. американською фірмою «Моррісон-Надсен». У загальній складності американцями було побудовано більше 250 км магістральних каналів, кілька гребель і ГЕС, а також ряд інших економічних об'єктів. Аж до середини 70-х років в Афганістані працювали численні американські радники, консультанти, викладачі, співробітники «Корпусу миру» і т.п.

Із встановленням режиму НДПА уряд США деякий час продовжувало співпрацю з ДРА, однак після вбивства навесні 1979 р. в Кабулі американського посла А.Даббса та вторгнення радянських військ воно припинило надання Афганістану економічної допомоги і відкликало своїх радників, хоча формально продовжувало підтримувати дипломатичні відносини з Кабулом . Адміністрація США в рамках реалізації глобальної рейганівської «політики стримування комунізму» взяла на себе всіляку підтримку афганської збройної опозиції в особі семіпартійного альянсу муджахедов. Протягом 80-х років розміри щорічної фінансової допомоги муджахедов становили від 400 до 600 млн. дол США.

Після падіння режиму НДПА США визнали уряд ИГА на чолі з Б.Раббані. На початковому етапі Вашингтон підтримав рух талібів в надії на швидку нормалізацію обстановки в країні. Проте затягування внутріафганского конфлікту, масове порушення прав людини, заохочення наркобізнесу, тероризму та особливо приховування саудівського терориста У. бен Ладена помітно остудили і навіть загострили взаємини США з талібами.

Афганістан і Пакистан

Центральне місце у зовнішньополітичних пріоритетах Афганістану завжди займали взаємини з Пакистаном, серцевиною яких протягом всього часу після Другої світової війни була проблема Пуштуністана.

При розділі Індії в 1947 р. північно-західні райони колишньої Британської Індії, населені пуштунськими племенами, були при-з'єднані до Пакистану. Надалі пакистанська влада за підтримки США неодноразово відхиляли всі пропозиції Афганістану про надання закордонним пуштунів права вільного волевиявлення щодо державного устрою, що періодично призводило до загострення афгано-пакистанських відносин. У травні 1955 р. Пакистан розірвав політичні і торгові відносини з Афганістаном, піддав його економічну блокаду (тоді Кабулу допоміг СРСР, який уклав у червні 1955 р. з Афганістаном угоду по транзитних питань). У вересні 1955 р. Пакистан відновив відносини з Афганістаном, скасував обмеження на транзит афганскіх.трузов через свою територію і на двосторонню торгівлю.

У 1956 р. на надзвичайній сесії Ради СЕАТО в Карачі було прийнято рішення про визнання «лінії Дюранда» в якості кордону між Пакистаном і Афганістаном і про включення районів Пуштуністана в зону дії цього військового блоку, що викликало протест уряду Афганістану. Кабульського влади продовжували наполягати на наданні проживають в Пакистані пуштунським племенам права на самовизначення. Починаючи з 50-х років в Афганістані регулярно відзначався «День Пуштуністана».

У 1957 р. між Пакистаном і Афганістаном був підписаний договір про розвиток транспортних зв'язків шляхом продовження пакистанської залізничної гілки від Чама до афганського прикордонний Спінбулдак, а також укладено угоду про регулярне повітряне сполучення між Кабулом і Карачі. У 1958 р. під час візиту короля М.Захір-шаха в Пакистан було укладено міжурядову угоду, згідно з яким усі афганські транзитні вантажі звільнялися від пакистанського митного огляду та обкладання митом, встановлювався пільговий порядок перевезення афганських транзитних вантажів.

У 1961-1963 рр.. афгано-пакистанські політичні і торгові відносини були розірвані через відмови Пакистану йти назустріч вимогам Кабула в пуштунських питанні. У 1963 р. слідом за відновленням дипломатичних відносин настав етап активізації двосторонніх зв'язків. У 1966 р. Кабул з офіційним візитом відвідав президент Пакистану М.Айюб-хан. У 1976 р. між керівником Афганістану М.Даудом і прем'єр-міністром Пакистану З.А.Бхутто була досягнута домовленість утримуватися від ворожої пропаганди і підкреслено обопільне прагнення до досягнення «почесного врегулювання» проблеми Пуштуністана.

З приходом до влади в Афганістані НДПА і початком громадянської війни в цій країні відносини Кабула з Ісламабадом різко погіршилися. Що знайшли притулок на території Пакистану афганські Муджахеди, що сформували семіпартійний альянс з основних військово-політичних угруповань ісламського опору, при активній і всебічній підтримці пакистанської влади розгорнули мережу таборів з підготовки бойовиків з числа афганських біженців і по суті вели широкомасштабну війну проти прорадянського режиму аж до його повалення навесні 1992 р.

Пакистан відразу ж визнав уряд муджахедов, однак виявився не в змозі запобігти, а потім і покласти край разраставшейся міжусобній боротьбі муджахедскіх угруповань. Виходом з положення, Пакистан, підтриманий США, порахував формування нової військово-політичної сили в особі руху талібів, за допомогою якого Ісламабад розраховував не тільки стабілізувати ситуацію в Афганістані, але і забезпечити там свої стратегічні інтереси. Однак таліби, як до цього і Муджахеди, незважаючи на масовану військову допомогу Ісламабаду і його широку політико-дипломатичну підтримку, не виправдали надій Пакистану. Так, у пуштунських питанні уряд муджахедов взяло на озброєння формулювання С.Муджаддіді, який, визнаючи де-факто нині існуючу кордон між Афганістаном і Пакистаном, підкреслював її «відкритість і умовність завдяки близькості двох братніх мусульманських народів». Керівництво руху талібів, в свою чергу, ухилилася від підтвердження «лінії Дюранда» в якості кордону між двома країнами.