Білет №5

1. Поняття і призначення застосування права. Ідеологія застосування права.

Застосування права - це державно-владна, організуюча діяль­ність, що здійснюється у передбачених законом формах компе­тентними органами та посадовими особами з метою поширення приписів норм права на конкретні життєві випадки та конк­ретних осіб.

Правозастосовна діяльність має на меті реалізацію двох функцій:

а) організацію виконання правових норм;

б) охорону та захист права від правопорушень.

На цій підставі виділяють два види правозастосування: оперативно-виконавче і правоохоронне.

Оперативно-виконавче застосування права — це владна оперативна діяльність уповноважених органів та посадових осіб з реалізації приписів норм права з метою регулювання суспільних відносин.

Правоохоронна діяльність — владна, оперативна діяльність упов­новажених органів та посадових осіб з охорони норм права від право­порушень.

Як особлива форма реалізації права правозастосування має ряд ознак:

1. Правозастосування, на відміну від решти форм реалізації права, може здійснюватися лише уповноваженими органами та посадовими особами, тобто суб'єкти правозастосування наділені спеціальною компетенцією.

2. Застосування норм права здійснюється у встановленому законом порядку. Існує встановлена процедура правозастосовної діяльності судових, слідчих, адміністративних та інших державних органів, їх посадових осіб, а також усіх інших суб'єктів правозастосування.

3. Правозастосовна діяльність здійснюється на основі ряду визначених принципів.

4. Необхідність застосування правових норм обумовлена характером деяких відносин.

5. Правозастосовний процес здійснюється у визначеній послідовності, виділяють стадії застосування.

6. Правозастосовна діяльність завжди пов'язана з прийняттям рішення з конкретної справи та його оформленням у вигляді акту застосування права.

7. У результаті правозастосовної діяльності абстрактні приписи правової норми поширюють свій вплив на конкретну життєву ситуацію у конкретний момент часу.

2. Контрольна влада у сучасні державі та її інститути. Інститут омбудсмена (народного правозахисника) та його особливості.

Контрольна влада згідно з однією з теорій у науці конституційного права - влада, яка посідає самостійне місце в системі розподілу держ.влади поряд з законодавчою, виконавчою і судовою. У більшості держав контрольна влада представлена вищими органами держави особливого роду(конституційні суди, рахункові палати, державні контролери, омбудсмени). На відміну від відомчого, адміністративного контролю, інститути контрольної влади посідають самостійне місце, вони організаційно відокремлені від інших гілок влади.

Специфіка діяльності органів контрольної влади полягає в тому, що вони не встановлюють загальних правил поведінки, як це робить законодавча влада, не займаються державним управлінням, яке притаманне відповідній владі, не розглядають конкретних кримінальних, цивільних, трудових та інших справ, що становить сферу діяльності судової влади. Органи контролю, і зокрема Конституційний Суд України, займаються лише розслідуванням, перевіркою, вивченням стану справ і не мають права втручатися в оперативну діяльність установ і підприємств та призначати покарання (рез.перев.передають в інші орг.влади).

Омбудсман є спеціальною посадовою особою, до компетенції якої належить розгляд звернень громадян, іноземців та осіб без громадянства щодо порушення прав людини з боку державних органів та посадових осіб. Це незалежна посадова особа, що виступає свого роду посередником в адміністративних спорах, здійснює контроль за додержанням прав людини та уповноважена з цією метою проводити розслідування, рекомендувати коригуючі дії та подавати доповіді. Правозахисний інститут омбудсмана, що характеризується такими демократичними рисами, як:

– незалежність в системі державних органів;

– відсутність формалізованих процедур розгляду скарг;

– безоплатне надання допомоги тощо

Заснування в Україні з прийняттям Конституції України 1996 р.

інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини

(далі – Уповноваженого) свідчить про визнання суспільством і державою нагальної потреби у створенні і функціонуванні неформального, незалежного, деполітизованого органу, покликаного захищати права людини і громадянина та здійснювати контрольза їх дотриманням.