14. Бюджетний процес, напрями його вдосконалення

Бюджетний процес – регламентована нормами права діяльність, пов’язана із складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему України.

Стадіями бюджетного процесу визнаються:

1) складання проектів бюджетів;

2) розгляд та прийняття закону про Державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети;

3) виконання бюджету, в тому числі у разі необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети;

4) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього.

На всіх стадіях бюджетного процесу здійснюються фінансовий контроль і аудит та оцінка ефективності використання бюджетних коштів.

Учасниками бюджетного процесу є органи та посадові особи, які наділені бюджетними повноваженнями. Бюджетними повноваженнями визнаються права і обов’язки учасників бюджетних правовідносин.

Для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів ( міністри, керівники центральних органі влади щодо коштів державного бюджету, керівники місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування) та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня, які в свою чергу поділяються на розпорядників другого ступеня ( керівники які одержують кошти на видатки, установи, а також здійснюють переказ коштів підпорядкованим установам і розпорядники третього ступеня ( керівники які одержують кошти, що безпосередньо витрачаються на потреби установи).

Розпорядники бюджетних коштів це бюджетні установи в особі їх керівників уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов’язань та здійснення видатків з бюджету.

Мінфін подає проект ЗУ Про держбюджет КМУ для розгляду, а також вносить пропозиції щодо термінів і порядку розгляду цього проекту в КМУ. КМУ приймає постанову щодо схвалення проекту закону Про держбюджет та подає його разом з відпов. матеріалами до ВРУ не пізніше 15 вересня року що передує плановому. Необхідно, щоб проект відповідав напрямкам бюджетної політики.

Потім відбувається прийняття до розгляду в комітетах і фракціях ( пропозиції приймаються до 1 жовтня). Далі відбувається підготовка ВРУ Проекту ЗУПро держбюджет до 1-го читання. ( аналізуються пропозиції до 15 жовтня).

Розгляд проекту по 1-му читанню відбувається до 20-го жовтня. Потім йде підготовка до 2-го читання( до 3-го листопада). Розгляд у другому читанні відбувається до 20 листопада. У 3 – му до 25 листопада. Прийняття Закону відбувається до 1-го грудня і затверджується Президентом.

15. Бюджетний дефіцит

Оскільки бюджет є важливим інструментом регулювання соціально-економічних процесів у державі, то його стан визначає фінансовий стан держави і значною мірою рівень суспільного добробуту в цілому. Стан бюджету може характеризуватися трьома показниками: балансом доходів і видатків, перевищенням доходів над видатками (профіцитом) або, навпаки, видатків над його доходами, тобто бюджетним дефіцитом.

Причини появи дефіциту бюджету: спад виробництва; значні інвестиції в розвиток економіки; високий рівень собівартості виробництва товарів; криза в економіці; зниження ефективності господарювання; збільшення видатків бюджету; інфляційні процеси; розбалансування грошового обігу та системи розрахунків; неефективна податкова, бюджетна, кредитна та інвестиційна політика; зменшення надходжень валюти від зовнішньоекономічної торгівлі. Допустимим розміром дефіциту бюджету є 2-3% ВВП. В таких межах дефіцит бюджету не тільки не дає негативних наслідків, а навіть сприяє розвитку економіки та пожвавленню ділової активності. Країна, яка має дефіцит бюджету більш ніж 4% є некредитоспроможною і не може розраховувати на інші фінансові надходження.

Розрізняють поняття стійкий дефіцит бюджету, який існує в довгостроковому періоді, та тимчасовий дефіцит, що викликається касовими розривами у виконанні бюджету або непередбачуваними подіями та обставинами. За критерієм визначення складових частин бюджетного дефіциту виділяють фактичний бюджетний дефіцит, структурний бюджетний дефіцит, циклічний бюджетний дефіцит. Якщо фактичний дефіцит є зовнішнім виявленням розбалансованості дохідної та видаткової частин бюджету, то структурний і циклічний дефіцити є його внутрішніми складовими. Фактичний дефіцит відображає реальні доходи, видатки бюджету і дефіцит за певний період. Структурний дефіцити – це дефіцит за умов повної або високої зайнятості потенційних виробничих ресурсів. Циклічний дефіцит – це результат недонадходження бюджетних доходів внаслідок циклічних коливань в економіці. В загальному вираженні циклічний дефіцит є різницею між фактичним і структурним дефіцитом.За критерієм впливу на економіку бюджетний дефіцит поділяється на активний і пасивний. Активний бюджетний дефіцит є наслідком свідомого збільшення державних видатків, що спричинює неможливість збалансувати бюджет. Відмінність між структурним і активним дефіцитом полягає в тому, що останній виникає в результаті проведення політики дефіцитного фінансування з метою стимулювання досягнення максимальної зайнятості наявних виробничих ресурсів, що спонукає економіку розвиватись відносно незалежно від циклічних коливань. Отже, активний дефіцит своїм імпульсним змістом відрізняється від структурного дефіциту. Пасивний дефіцит бюджету зумовлюється економічною кон’юнктурою як першопричиною накопичення запланованого обсягу бюджетних ресурсів. Таким чином, пасивний дефіцит можна ототожнити з циклічним бюджетним дефіцитом.

Існує три способи фінансування дефіциту державного бюджету: грошово-кредитна емісія (монетизація); внутрішні і зовнішні позики (боргове фінансування); збільшення податкових надходжень до бюджету.

Згідно Бюджетного кодексу України емісійні кошти Національного банку України не можуть бути джерелом фінансування дефіциту Державного бюджету України. Нагромадження сум бюджетного дефіциту формують державний борг.

Державний борг – загальна сума заборгованості держави, яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань держави, включаючи боргові зобов’язання держави, що вступають в дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов’язань, що виникають на підставі законодавства або договору.