27. Інтрузивні тіла і форми рельєфу створені ними.

Інтрузивне тіло - геологічне тіло, яке утворилося внаслідок застигання магми в надрах Землі. В залежності від співвідношення інтрузивних тіл із стратифікацією вмісних товщ розрізняють узгоджені, які проникли вздовж поверхонь нашарованих товщ, а також неузгоджені (січні), розташовані під тим чи іншим кутом до стратиграфічних розділів. За формою серед узгоджених виділяють сілли, лаколіти, факоліти — лінзоподібні інтрузивні тіла в ядрах антиклінальних і синклінальних складок. Серед неузгоджених найбільш поширені дайки, штоки. За формою інтрузивні тіла поділяються на: 1) дайки (жили), 2) сили, 3) лаколіти, 4) лополіти, 5) факоліти 6) штоки, 7) батоліти та ін. Дайки. Морфологія дайок, що розвинені в межах інтрузивних тіл, значною мірою контролюються прототектонікою твердої фази – тріщинними структурами, які виникають при застиганні цих масивів. Сили. Інтрузивні тіла цього типу мають пластоподібну форму, поверхні котрих субпаралельні шаруватості вмісних порід. Розміри таких тіл коливаються від перших десятків до сотень метрів, а простягатися вони можуть на сотні й більше кілометрів. Зокрема, сили трапових формацій у Східному Сибіру досягають потужності 400 м. Лаколіти. До цих інтрузивних утворень належать невеликі (до перших кілометрів у поперечнику) грибоподібні тіла, границі котрих більш-менш згідні з елементами стратифікації вмісних порід. Лополіти. Тіла цього типу мають блюдцеподібну форму. Границі цих тіл також більш-менш узгоджені із заляганням вмісних порід. Тіла даного типу в одних випадках мають відносно невеликі розміри, а в інших можуть досягати десятків та навіть сотень квадратних кілометрів. Зокрема, відомий у Західній Європі Бушвельський гранітний лополіт має довжину близько 300 км. Факоліти. Це невеличкі інтрузивні тіла, які мають серпоподібнуну форму в розрізі, також певною мірою узгоджену із заляганням вмісних порід. Штоки. Великі (площею до 100 км² у поперечнику) крутопадаючі тіла трубоподібної чи більш-менш ізометричної в поперечнику форми. Вони характерні для мезозони складчастих поясів. Батоліти. Дуже великі, площа яких перевищує 100 км², і навіть гігантські інтрузивні тіла, складені гранітоїдами. Один із таких масивів у Кордильєрах Північної Америки простягається майже на 1700 км при ширині 80-100 км. Ще більш великий масив такого типу мають місце в Андах Південної Америки (6000х100 км). До числа відносно невеликих таких масивів належать Коростенський та Уманський на Українському щиті.

28. Геолого-тектонічні типи річкових долин.

Морфологія річкових долин визначається геологічними і фізико-географічними умовами місцевості, по якій пропливає ріка, історією розвитку долини. Долини реагують на зміну геологічної структури. Ділянки, складені стійкими породами, “обминаються” річками. Але іноді річковий потік не відхиляється, а перерізає тектонічну структуру, яка піднімається. Так утворюються наскрізні (врізані) долини або їх фрагменти. Є кілька способів їх утворення. За механізмом утворення виділяють 2 основні типи: 1. Антецеденті долини утворюються в результаті повільного підняття молодого гірського пасма на шляху старшої від нього за віком річкової долини. Молода гірська система піднімається настільки повільно, що глибинна ерозія встигає виносити матеріал, врізаючись все глибше й глибше в корінні породи. 2. Епігенетичні долини утворюються на складчастих структурах перекритих морськими відкладами (скажімо, в межах платформи). Ріка, врізаючись у товщу осадових порід, поступоводосягає похованого під ними метаморфічного рельєфу. Маючи визначений раніше напрямок, починає перепилювати виходи стійких порід, які лежать на її шляху, незважаючи на їх структуру. Це накладені зверху на структуру долини. Внаслідок чергування розширених і звужених ділянок епігенетичні долини в плані мають ланцюжкову форму. Епігенетичні долини можуть формуватись і внаслідок зміни фізико- географічних умов, за яких відбувається чергування етапів врізання і заповнення річкових долин акумулятивним матеріалом. Новий вріз може не співпасти або не повністю співпасти з напрямком раніше існуючої долини, а проектуватись на схили або межиріччя похованої долини. Поховані долини не мають відображення в сучасному рельєфі, але мають на нього вплив. Там, де епігенетичні долини співпадають з напрямком похованих, вони мають, як правило, широкі, добре вироблені долини, тому що врізаються в алювіальні відклади; там, де врізаються в схил або вододіл похованої долини, можуть навіть мати каньйоноподібну форму. Поховані долини зустрічаються часто в областях, які зазнали зледеніння. До речі, ряд вчених виділяє й інші типи наскрізних долин: структурні ( звуження долини в місцях перетину нею стійких порід); успадковані (ріка використовує вироблену льодовиком долину, але тече в протилежному напрямку до руху льодовика), регресійні (як наслідок каптажу), несправжні (накладені відпрепарований синклінальний ріп) тощо. На морфологію доти впливає теж склад і характер залягання гірських порід. В областях з горизонтальним заляганнямпластів і одноманітним літологічним складом морфологія річкових долин в найменшій мірі зале-жить від геологічної структури - це нейтральні або атектонінні долини. В областях з моноклінальним [з гр. mono - один і klino - нахиляюсь; форми залягання пластів гірських порід, які характеризуються нахилом в одну сторону] заляганням пластів виділяють 3 типи долин: консеквентні [з лат. consequent - послідовний] - річкові долини, напрям яких узгоджений з нахилом поверхні і напрямом падіння пластів; обсеквентні [з лат. - obsequens - той, що поступається, уступає] - річкові долини, напрям яких протилежний падінню пластів; субсеквентні [з лаг. subsequens - той, що чогось дотримується] - річкові долини, напрям яких співпадає з напрямком простягання пластів. Цей термін запропонував англійський вчений Д. Броун для позначення моноклінальних долин - приток рік, котрі течуть згідно з падінням пластів, тобто приток рік, які Девіс назвав консеквентними. Термін обсеквентні долини не прижився в геоморфологічній науці і застосовується надзвичайно рідко. В областях з порушеним заляганням пластів одні долини пристосовуються до тектонічних структур (успадковують простягання тектонічних структур, складок, осей, ліній розлому тощо), інші переріза-ють геологічну структуру під визначеним кутом. У залежності від співвідношення осей геологічних структур і напрямків долин, розрізняють долини поздовжні (успадковують осі простягання складок), поперечні (перетинають осі структурних елементів), діагональні (простягаються по діагоналі до осей структурних елементів). В залежності від типу геологічних структур, в яких закладені поздовжні долини, виділяють долини: синклінальні, антиклінальні, моноклінальні, долини вздовж ліній розлому, долини-грабени. Якщо долина сформувалась в осі антикліналі, похованій під осадовими відкладами, маємо справу з явищем інверсії - перевертання, перестановка] рельєфу, при якому долина (від’ємна форма) проектується на антиклінальну вісь (додатну форму). Інверсія рельєфу має місце і тоді, коли останцеві височини приурочені до синклінальних структур, складених стійкими породами, а річкові долини закладені вздовж осі антикліналей, які складені нестійкими породами.