43. Генетичний ряд флювіальних форм рельєфу

Вихідною формою тимчасових водотоків є ерозійна борозна - лінійне поглиблення на схилі, яке виникає при переході площинного змиву в лінійний. Глибина борозни 3-30 см, ширина - 5-50 см, поперечний профіль коритоподібний. Глибина і морфологічна вираженість борозен збільшується вниз по схилу внаслідок збільшення об'єму води, що стікає і еродує. З часом ерозійні бо­розни перетворюються в про­мивини глибиною 1-2 м, ши­риною 2-2,5м з У-подібним поперечним профілем. Проте не кожна борозна перетворю­ється в промивину. Для цього потрібна більша площа водоз­бору, наявність легкорозмивних відкладів, потужніший по­тік. При достатньо великому водозборі частина промивин трансформується в яри глиби­ною 10-20 м і більше, шириною 3-50 м і більше, У-подібним поперечним профілем. Яр - це надзвичайно активна ерозійна форма. Особливо активною є його вершина. Розростаються яри шляхом регресивної ерозії. Їх довжина може сягати навіть кількох кілометрів. Від ярів відрізняються лощини - неглибокі (1-3 м) лінійно витягнуті поглиблення із задернованими пологими схилами. З ростом яру в довжину і виробленням поздовжнього профілю ерозійна сила стікаючої води змен­шується, схили яру виположуються, поростають рос­линністю. Яр перетворюється в балку. Процес переходу яру в балку починається, як прави­ло, з нижньої найдавнішої стани яру, поступово поширюючись вверх. Наступною формою ерозійного рельєфу є річкова долина - ерозійна форма рельєфу з постійним водотоком і комплексом терас, що виникає, коли вріз тальвегу [з нім. - найбільш знижена частина річкової долини] досягає рівня ґрунтових вод, які дають початок річці. Вищенаведена послідовність генетичного ряду ерозійних форм витримується не завжди. Іноді певні стадії випадають, а Іноді спостерігається навіть зворотна послідовність: скажімо, перетворення балки в яр.

44. Пустелі, їх види, поширення

Пустелі – тип ландшафту, що характеризується рівнинною поверхнею, розрідженістю або абсолютною відсутністю флори, а з фауни присутні лише специфічні та притаманні лише їй види. Розрізняють піщані, кам'янисті, глинисті та солончакові пустелі. Пустелі поширені в помірному поясі Північної півкулі, субтропічних і тропічних поясах Північної та Південної півкуль. Характеризуються посушливими (аридними) умовами зволоження (річна сума опадів менше 200 мм, а в екстрааридних районах — менше 50 мм; коефіцієнт зволоження, що відображає співвідношення опадів і випаровування, становить 0—0,15). У рельєфі переважає складне поєднання нагір'їв, дрібносопковика та острівних гір із структурними рівнинами пластів, стародавніми річковими долинами і замкненими озерними западинами. Ерозійний тип рельєфоутворення сильно послаблений, широко поширені еолові форми рельєфу. Класифікація. Субтропічні (Сахара, Арабська, Калахарі, Сірійська, Вікторія тощо), прибережні (Атакама, Наміб), «холодні» передгірські (Гобі, Патагонська, Каракуми, Колорадське плато). Піщані (25-30 % від усіх), кам’янисті (близько 60%), солончакові, глинисті. Формування рельєфу пустель відбувається під впливом вітрової та водної ерозії. Пустелям властивий ряд однотипних природних процесів, які є передумовами їх морфогенезу: ерозія, водна акумуляція, вивітрювання і еолові накопичення піщаних мас. Водотоки в пустелі бувають двох типів: постійні і тимчасові. До постійних відносяться деякі річки, як наприклад Колорадо, Ніл, які беруть свій початок за межами пустелі і будучи повноводними не пересихають повністю. Тимчасові, або епізодичні, водотоки виникають після інтенсивних злив і швидко пересихають. Більшість водотоків несуть мул, пісок, гравій і гальку, і саме ними створені багато частин рельєфу пустельних областей. Під час стікання водотоків з крутих схилів на рівнинну місцевість, відбувається відкладення наносів біля підніжжя схилів і формування конусів виносу - віялоподібних скупчень наносів з вершиною, зверненою вгору по долині водотоку. Вода, що швидко стікає по схилах, розмиває поверхневі відкладення і створює промоїни та яри, часом утворюючи т. зв. бедленди. Такі форми, що утворюються на крутих схилах гір і столових височин, характерні для пустельних областей усього світу. Вітрова ерозія (еолові процеси) створює різноманітні форми рельєфу, найбільш типові саме для пустельних областей. Вітер, захоплюючи частинки пилу, переносить їх як по самій пустелі, так і далеко за її межами. Пісок, який переносить вітром, діє на виступи гірських порід, виявляючи відмінності в їх щільності і твердості. Так виникають химерні форми, що нагадують шпилі, башти, арки та вікна. Часто вітром з поверхні видаляється весь дрібнозем, і залишається лише мозаїка відполірованої, місцями різнобарвної, гальки, т. зв. «пустельна бруківка».

45. Куруми [із тюрк. - кам’яна ріка] - нагромадження на схилах різної крутизни (3-45°) грубоуламкового скельного матеріалу діаметром від десятків сантиметрів до одного метра. Утворюються внаслідок фізичного (морозного - у високогірному кліматі й температурного - в аридних та семиаридних областях) вивітрювання субстрату, представленого скельними породами. У курумах матеріал рухається і вниз по схилу, і по вертикалі розрізу. Лінійно витягнуті куруми - кам’яні ріки - можуть мати довжину до 0,5-І км, ширину - кільканадцять метрів. Площі окремих курумів на схилах у межах плато і плоскогір’їв досягають декількох квадратних кілометрів. Рухаються куруми зі швидкістю від кількох сантиметрів до кількох метрів за рік. Про напрям руху свідчить орієнтація скельних уламків: довга вісь - у напрямку падіння схилу. У гірських районах вони формують суцільні покриви на схилах і вершинах гір та хребтів з абсолютними відмітками понад 900 – 1000 м, проте рідко зустрічаються на рівнинних ділянках з абсолютними відмітками до 700 м. Куруми тяжіють до районів з різко розчленованим рельєфом. Дослідження виявили тісний зв'язок курумів зі складом порід. Вони формуються переважно на стійких до вивітрювання кристалічних породах, піщаниках і гравелітах. В області поширення карбонатної формації куруми практично відсутні. Куруми, які сформувались на слабонахилених поверхнях, виявляють закономірний зв'язок із зонами тектонічної тріщинуватості. Зв'язок курумів з кріогенними умовами складний. Більшість їх розташована на ділянках поширення багаторічномерзлотних порід. У той же час доведено, що формування курумів може відбуватися і при відсутності вічної мерзлоти в межах порід, які глибоко промерзають у зимовий період.

46. Річкові системи, ознаки, класифікація. Річкова система – головна річка з усіма її притоками. Важливим показником, що характеризує будову річкових систем і дозволяє відтворити динаміку їх розвитку, є рисунок долинної сітки. За характером рисунка виділяють такі типи річкових систем: радіальний відцентровий (в вулканічних областях), радіальний доцентровий (ріки впадають в озеро), паралельний (в складчастих областях), деревоподібний (рівнинний тип; відсутня закономірність в напрямку приток), ортогональний решітчастий (гірська система, фалдовий рельєф), пір’ястий (характерний для великих поздовжніх долин гірських областей), кільцеподібний (характерний для районів поширення соляних куполів). Аналіз долинної сітки Руської рівнини дозволив К. Геренчуку (1960) виділити в її межах наступні типи: паралельний (в межах акумулятивних рівнин і плато, де визначну роль відіграють субпаралельні розломи), радіально-концентричний (в межах тектонічних западин і брахіскладок), прямокутний (в межах виходу на поверхню кристалічних порід -Український кристалічний щит), пір’ястий (для долин, які співпадають з осями прогинів). Геологічна будова, таким чином, відіграє ключову роль в рисунку долинної сітки. Але, при втручанні в ерозійно-акумулятивну діяльність ріки такого зовнішнього фактору, як зледеніння (а власне це мало місце на території, на якій ми живемо), також може відбутись суттєва реорганізація рисунку річкової сітки. Адже льодовик здатний не лише частково перекрити долину, ізолюючи її від приток, але і виорати нові долини, а існуючі засипати водно-льодовиковими відкладами і мореною тощо. Тому ні в якому разі не можна нехтувати значенням зовнішнього (екзогенного) фактора в трансформації рисунку долинної сітки. Слід лише пам'ятати про те, що зміни в рисунку долин і їх систем відбуваються лише при таких масштабах акумуляції відкладів, які можна порівняти з об’ємом цих же річкових долин.

47. Антропогенні процеси і створені ними форми рельєфу. Антропогенні процеси – процеси, зумовлені впливом людини та її господарської діяльності на природні компоненти (рельєф, клімат, рослинний і тваринний світ). Розрізняють рельєф, створений безпосереднім впливом людини (переміщення мас гірських порід з певною метою), такий рельєф часто називають техногенним, оскільки переміщення здійснюється за допомогою потужних технічних засобів, і опосередкованим, за участю природних процесів, інтенсивне функціонування яких спричинене діяльністю людини (антропогенно зумовлений рельєф). Генетична класифікація видів впливу антропогенного чинника на рельєф. До сучасних видів господарської діяльності, що спричинюють найбільш відчутні зміни рельєфу та утворення його різних форм, належать: рільництво - формується сільськогосподарський рельєф; гідротехніка і меліорація (відбувається перерозподіл стоку та, власне, меліорація) рельєф районів магістральних зрошувальних або осушувальних каналів; гідроенергетика - рельєф районів споруджування гребель, очищених чаш водосховищ, під’їзних дамб, шлюзів, водоспрямовуючих дамб тощо; будівництво комунікацій - рельєф смуг автомобільних і залізничних шляхів з виїмками, насипами, тунелями тощо; морський і річковий транспорт - рельєф портових бухт, хвилерізів, причалів, судноплавних каналів тощо; цивільне і промислове будівництво - рельєф вирівняних майданчиків міських поселень, промислових об’єктів, упорядкованих відповідним чином промислових зон (намиті земляні маси), спрямлені русла малих річок, значні за площею вирівняні майданчики стадіонів, аеропортів тощо; гірничо-видобувна промисловість - терикони, кар’єри, відвали, яри й балки, засипані пустими породами, лійки просідання та обвалення земної поверхні тощо; військова діяльність - земляні вали й рови, капоніри, траншеї, окопи, кургани радарних станцій тощо.

48. Коразійні форми рельєфу. Коразія (від лат. Corrado – зіскоблюю, здряпую) - процес механічного руйнування гірських порід скель, брил та валунів шляхом їх обточування й шліфування уламковим матеріалом, який переноситься вітром. Це процес механічного виточування вітром борозен, жолобків, ямок на поверхні гірських порід і полірування останніх за допомогою піщинок, що переносяться вітром. Якщо в процесі дефляції матеріал пасивно виноситься за межі материнського залягання, то в процесі еолової коразії (або абразії) цей же матеріал «працює» - здійснює активну еолову обробку корінних порід, з якими стикається в процесі переміщення. Коразія, або процес бомбардування стійких порід частинками, які переносить вітер, має свою власну “зону впливу” - найінтенсивніше цей процес проявляється на висоті до 1-2 м від поверхні. Внаслідок коразії формуються такі форми рельєфу: кам’яні гриби, кам’яні стовпи, еологліптоліти, вітрові гранники. Кам’яні гриби - останцеві форми грибоподібної форми, утворення яких пов’язане з корадуючою діяльністю частинок, що переносяться вітром у приповерхневому шарі. Часто вигляд кам’яних грибів можна пояснити різною коразійною стійкістю порід, з яких складений останець. Так, скажімо, кам’яні гриби на півострові Мангишлак завдячують своєю формою літології: піщаники (породи, які легко піддаються коразії) цементуються зверху пластами стійких фосфоритових конкрецій. Вітрові гранники (вітрові гранчаки) - продукт еолової обробки останців корінних порід. Для вітрових гранників характерна наявність двох або трьох граней (звідси назва) - поверхонь, добре відшліфованих вітром. Бувають різної форми: пірамідальної, клиноподібної тощо і, як правило, невеликих розмірів. Еологліптоліти [з гр. - вирізьблений, вижолоблений] - великі фрагменти пустельної бруківки - кори вивітрювання, пересортованої внаслідок вивіювання дрібнозему.