18. Класифікація гравітаційних процесів характерних для зрілих схилів.

Гравітаційні процеси в межах дозрілих схилів В межах дозрілих схилів (2-40°) відбувається рух плаща уламків (кори вивітрювання), який захоплює шар глибиною до 1,5-2 м (іноді більше), та зміщення більших за об'ємом мас, які можуть захоплювати корінні породи. Переміщення на цих схилах також спричинене, в першу чергу, порушенням рівноваги між силами, які утримують матеріал на схилі, і силами, що його відривають. Перебіг і швидкість переміщення різна - від міліметрів на рік (соліфлюкція) до метрів на секунду (катастрофічні зсуви). Проте загалом переважають менші швидкості, ніж у випадку процесів, які відбуваються на молодих, не задернованих схилах. Зсуви. Зсуви - це таке зміщення гірських порід по схилу, при якому переважає сковзання по існуючій або такій, що формується поверхні (системі поверхонь). При цьому сила відривання (зміщення) більша від сили зчеплення порід. Чим зсув відрізняється від обвалу? Перш за все - швидкістю процесу. Обвал відбувається миттєво. Зсуви рухаються повільніше, кілька метрів на добу, хоч бувають і такі, які рухаються зі швидкістю сотень метрів на хвилину, а сам процес триває лічені хвилини Таких зсувів проте набагато менше, і мають вони катастрофічний характер. Масовий рух плаща уламків - основний процес формування схилів, всі інші - осипні, зсувні, делювіальні тощо - додаткові процеси, які виникають в конкретних умовах і накладаються на цей процес. Масовий рух плаща уламків - основний постачальник уламкового матеріалу для інших агентів денудації. Разом з тим, це не один процес, а кілька (соліфлющія, дефлюкція, крип, десерпція тощо), які різняться за характером, особливостями, швидкістю руху. Ґрунти схилових утворень за консистенцією бувають твердими, пластичними і текучими. На консистенцію впливає форма частинок (гострокутні, згладжені), агрегатний стан води (вода, лід), наявність колоїдів у розчинах, кристалізаційні зв'язки. Від консистенції і потужності шару кори вивітрювання, який рухається, залежить швидкість руху. Соліфлюкція. Якщо консистенція рідкотекуча, плащ уламків може рухатись навіть зі швидкістю кількох метрів на рік, але протягом короткого відрізку часу. Такий рух ґрунту вперше описав Андерсон на Шпіцбергені і назвав соліфлюкцією. Це процес, який відбувається в районах поширення вічної мерзлоти. Мерзлі гірські породи здатні концентрувати в собі вологу при замерзанні. В процесі танення підвищена вологість дрібнозему (алевритів, пісків, суглинків) забезпечує рідкотекучу консистенцію ґрунту. Швидка соліфлюкція - відносно швидке сповзання розмерзлого, насиченого водою поверхневого шару ґрунту по замерзлому субстрату в зоні багаторічної мерзлоти. Швидка соліфлюкція відбувається виключно и діяльному (розмерзлому) шарі на схилах крутизною понад 2°-3°, зі швидкість від кількох міліметрів до кількох сантиметрів на секунду. Потужність соліфлюкційиих потоків незначна - 20-60 см. В нижній частині схилу, де рух соліфлюкційного потоку сповільнюється і потужність маси, яка тече, може зрости навіть до 1 м і більше, тому тут формуються натічні соліфлюкційні тераси, язики тощо шириною від кількох до кільканадцяти метрів. При в'язкотекучій консистенції рух матеріалу значно повільніший і практично непомітний неозброєним оком. В помірних широтах "в'язкий рух" відбувається на задернованих, добре зволожених нижніх частинах схилів крутизною понад 3° (повільна або закрита соліфлюкція). Швидкість повільної соліфлюкції - від кількох міліметрів до кількох метрів на рік. В умовах вологих тропіків відбувається тропічна соліфлюкція, обумовлена значними опадами й інтенсивним хімічним вивітрюванням. Це різновид повільної соліфлюкції (в'язкотекуча консистенція грунту). Дефлюкція - це повільне видавлення слабо зволожених мас під грунтово-рослинним покривом. Дефлюкційні схили характеризуються рівною задернованою поверхнею і не мають, на перший погляд, специфічних морфологічних особливостей. Крип. В умовах вічної мерзлотита в високогірних районах інодіважко відокремити процес повільної соліфлюкції від дефлюкції. Тому часто застосовується інший термін - крип, який об'єднує ці два процеси. Виділяють температурний крип - рух, викликаний зміною об'єму ґрунтової маси внаслідок коливання температур; кріогенний крип - рух, викликаний поперемінним замерзанням/розмерзанням ґрунту; гігрогенний крип - рух, викликаний поперемінним набуханням і просіданням ґрунту в процесі зволоження/висихання. Про перебіг процесу свідчить шаруватість у вертикальному розрізі стікаючої маси, напрям щебеневих кіс, загинання по схилу коріння дерев. На поверхні ефектом крилу є нахилені дерева і телеграфічні стовпи, огорожі тощо. Десерпція. В напівпустельних і пустельних районах сухі щебнисто-жорствяні, незакріплені рослинністю маси, рухаються вниз по схилу внаслідок зміни температур. Ґрунт при цьому рухається надзвичайно повільно (кілька міліметрів і долі міліметра на рік). Цей процес називають десерпцією.

19. Селі - грязьокамяний, грязьощебеневий, грязьовий потік, який рухається схилом, руслом гірського потоку, лавинним лотком тощо і в якому вміст твердого матеріалу в 2-5 разів перевищує вміст води. Недаремно селі іноді описують, як щось середнє між рідиною і твердим тілом. Це специфічна форма перенесення продуктів вивітрювання, в якій, крім гравітаційного переміщення, важливу роль відіграє вода. Селі формуються під час зливових дощів або інтенсивного сніготанення на гірських схилах, які активно вивітрюються. Селі - це паводки, які відбуваються на гірських ріках і які, на відміну від класичних річкових паводків, мають надзвичайно великий вміст твердого матеріалу. Селі виникають раптово, в основному влітку, рідше - весною і восени. Тривають від 3 до 8 годин, іноді довше. Раптово починаються і раптово закінчуються. Статистика не виявляє закономірностей в частоті їх прояву. На окремих гірських ріках катастрофічні селі відбуваються раз на кілька років, на інших - щороку. До основних умов, які визначають розвиток селевих процесів, відносять: кліматичні і мікрокліматичні умови району, які обумовлюють інтенсивність стоку поверхневих вод; геоморфологічні умови: крутизну схилів і перевищення водозбірного басейну над базисом ерозії. Геоморфологічні умови визначають енергію рельєфу, яка, в свою чергу, обумовлює гравітаційне переміщення величезних об'ємів грязьокам'яних мас; літологічні особливості порід: селі утворюються в умовах поширення флішових і вулканічних відкладів, кора вивітрювання яких має дрібноуламковий і дрібноземистий характер; тектонічну активність району в минулому (тектонічна тріщинуватість і роздрібненість порід) і тепер (новітні і сучасні тектонічні рухи зберігають контрастність рельєфу; викликають землетруси, в результаті яких формуються обвали, осипи - вихідний матеріал для селів). Натомість основним імпульсом, що викликає сходження селів, є зливові опади й інтенсивне танення снігу. Високо в горах після злив, у заглибленнях на схилах збирається вода, яка розріджує ґрунт і насичує його вологою. Волога, що утворюється під час танення снігу, додатково насичує вивітрені породи. Наступає критичний момент, і долиною з величезною швидкістю (від 3 до 8 м/сек., іноді до 12 м/сек.) розпочинає свій рух вал грязекам'яного місива, який захоплює на своєму шляху все що потрапляє в сферу його впливу, поступово збільшуючи таким чином свій об'єм. Якщо водний потік торує собі шлях, обтікаючи валуни, виступи скель, то сель не визнає обхідних шляхів. Тому гірські ріки стають селенебезпечними лише після того, як їх притоки наситяться грязьокам'яним матеріалом зі схилів. Сель зупиняється там, де змінюється нахил поверхні. Це може бути підніжжя схилу, розширення річкової долини, передгірська рівнина. Тут формуються, як правило, велетенські конуси виносу грязьокам'яного матеріалу, який включає в себе несортовані і перемішані глини, пісок, валуни - все те, що сель захопив на шляху свого руху вздовж схилу і долиною. Такі конуси в плані мають форму витягнутої краплі або лапи з кількома пальцями. Селі приносять значну шкоду. Вони заповнюють долини, пасовища, луки. У наш час причиною селів все частіше стає людина. Антропогенні селі виникають у місцях відвалів гірської породи, які лишаються після розробки на схилах корисних копалин

20 Формування заплави. Заплава -піднесена над меженним рівнем води в ріці частина дна долини, яка покрита рослинністю і затоплюється під час повені. Висота заплави залежить від повеневого рівня води. Виділяють високу і низьку зап­лави (висока заплава затоплю­ється раз на кілька років, низь­ка - щороку). В ситуаціях, коли за гіпсометрією важко визначи­ти межу між заплавою і тера­сою, допомагають ботаніко- ґрунтові особливості: про пере­хід заплави в терасу свідчить поява рослин, які не толерують затоплення водою, скажімо, трави ковили та зникнення лучних ґрунтів.Заплава утворюється прак­тично на всіх ріках і в усіх її стадіях. Відсутня вона лише у долин типу вузьких ущелин і на ділянках порожисто-водоспад­ного типу. Найкраще заплава розвинута в долинах рівнинних річок. Тут вона набагато ширша від русла і може мати навіть кількакілометрову ширину. Заплава формується внаслідок поперечного і поздовжнього зміщення русла потоку, в процесі якого залишений потоком простір заповнюється річковими відкладами. Бічна ерозія, яка полягає в розмиванні крутого берега і намиванні відкладів на пологому березі, відіграє при цьому першочергову роль. При підмиві берегів ширина русла не збільшується, бо розмив компенсується відкладанням наносів. Русло зберігає свою ширину і глибину за умови, що незмінними лишаються витрати води, швидкість течії, ерозійні властивості порід, якими складено дно і береги. В результаті поперечного і поздовжнього (вниз за течією) переміщення меандрів утворюється широка коритоподібна долина, ширина якої дорівнює ширині поясу меандрування ріки*. Більшу частину поверхні в такій долині займає заплава, в межах якої річка формує вільні меандри, їх форма може змінюватись з часом від сегментної до синусоїдальної і омегоподібної; в межах заплави можуть формуватись також стариці, як результат прориву шийок меандрів. Механізм формування заплави такий: донна течія забирає біля крутого берега значну частину піщаного матеріалу (на дні плеса залишається лише крупний матеріал: валуни, галька, щебінь - базальна фація] і відкладає його біля пологого. Особливо інтенсивно це відбувається під час паводка, повені. Після пониження рівня води нагромаджений матеріал виходить з-під рівня води _ утворюється прируслова відмілина. Цей процес повторюється з року в рік і веде до зміщення русла ріки в сторону ввігнутого берега та до розширення прируслової відмілини, піщані відклади якої, рухаючись за відступаючим руслом, поступово перекривають грубоуламковий матеріал, що перед цим відклався в плесах. Процес нарощення прируслової відмілини відбувається циклічно, тому утворюється система паралельних дугоподібних гряд, розділених міжгрядовими пониженнями. Утворена прируслова відмілина затоплюється водою лише під час повені. Це сприяє появі иа відмілині рослинності, яка зменшує швидкість вод, що Щ затоплюють під час повені. В межах відмілини створюються умови для осадження завислих у воді глинистих частинок, а з часом і суглинків та супісків. Таким чином прируслова відмілина перетворюється в заплаву. Такий складний механізм формування заплави призводить до того, що в її будові беруть участь різні типи алювіальних відкладів. В основі на контакті з корінними породами залягає перлювій - базальна фація алювію; представлений грубоуламковим валунним або галечниковим матеріалом, що сформувався внаслідок промивання водою відкладів, якими складений крутий берег. Грубоуламковий матеріал може чергуватись з лінзами мулів, які відкладаються на дні плесів у період межені. Над перлювієм залягає русловий алювій, представлений, в основному, пісками часто з включеннями гальки і гравію з добре вираженою косою шаруватістю. Ще вище залягає заплавний алювій, складений в основному із супісків і суглинків з нечіткою горизонтальною або злегка хвилястою шаруватістю. В процесі "відмирання" меавдр утворюються вищезгадані стариці, в яких формується особливий тип алювіальних відкладів - сторичний алювій (мул і глини з характерною тонкою горизонтальною шаруватістю; іноді зустрічаються піщані лінзи, які свідчать про проходження через старицю повеневих вод). Потужність алювіальних відкладів заплав різних рік різна, але вона не може перевищувати різницю висот між положенням корінного ложа в найглибшому місці ріки і максимальним рівнем паводку. Це так звана нормальна потужність алювію.Заплави гірських рік вужчі,, для них характерна відсутність старичного алювію, мала потужність і обмежене поширення заплавного алювію.

22. Зсуви—це таке зміщення гірських порід по схилу, при якому переважає сковзання по існуючій або такій, що формується поверхні (системі поверхонь). При цьому сила відривання (зміщення) більша від сили зчеплення порід. Процеси зсування, на відміну від масового руху плаща уламків, охоплюють не лише приповерхневі відклади. При зсувах захоплюються гірські породи потужністю декілька десятків і сотень метрів. Навіть при невеликих зсувах зміщуються не лише схилові відклади, а й корінні породи. Зсуви, як правило, активно розвиваються в пухких четвертинних і неогенових породах, але при значній крутизні схилу захоплюють породи, які їх підстеляють. Широко розвинуті зсуви в районах поширення флішу (крейдовий фліш у Карпатах). Південний берег Криму - це майже суцільні зсувні масиви. Зсувним районом є територія м. Одеси і її околиць, правобережжя Дніпра в районі м. Києва. Зсуви виникають там, де грунт або гірські породи на схилі втрачають стійкість. Найчастіше це відбувається тоді, коли на схилі залягають глинисті породи, які відіграють роль своєрідного мастила - поверхні сковзання. Основна умова при цьому - наявність води. Невипадково зсуви, як і обвали, особливо енергійно розвиваються весною або під час літніх дощів, а на берегах морів - після сильних штормів, під час яких хвилі зі здвоєною силою підрізають берег. Проникаючи всередину гірських порід, особливо глинистих, вода заповнює пори між окремими частинками, зменшує зчеплення їх між собою і збільшує масу породи. Таким чином, для виникнення зсувів необхідні:круті схили (більше 15-20°),відповідна літологія,наявність води.На виникнення зсуву має вплив:різка зміна режиму підземних вод;зливи;підрізання основи схилу рікою, морем;сейсмічні поштовхи;зміна стану глинистих порід схилу під впливом вивітрювання і періодичного змочування поверхневими або підземними водами;умови і характер залягання гірських порід (падіння пластів порід в сторону ріки або моря;наявність у тому ж напрямку тектонічних тріщин;ступінь звітрення порід;діяльність людини (штучне підрізання схилів, додаткове техногенне навантаження на схили) тощо. Зсуви - це складний процес, який відбувається під впливом цілого комплексу факторів. Процес зсування представляє собою сковзання маси гірських порід по поверхні. Тому в кожному зсуві завжди можна виділити зсувне тіло, яке переміщується і поверхню зісковзування, як правило ввігнутої форми, по якій відбувається зміщення. Фронтальна частина зсуву зминається в складки, в ній формуються напірні горби і вали, а тильна частина, відірвавшись від схилу, оголює, як правило, вертикальну стінку - стінку відриву. В результаті деформації шарів порід та різної швидкості переміщення окремих блоків, поверхня зсуву має складний мікрорельєф. Іноді утворюються зсувні тераси, які відрізняються від річкових і морських терас нахилом в сторону корінного берега і горбистим рельєфом. Поверхня активних зсувів постійно змінюється. Якщо зсуви утворюються на залісненій території, можна спостерігати явище "п'яного лісу". Поверхня старих зсувів, які припинили сповзання, з часом вирівнюється, виположусться і заростає рослинністю. За особливостями процесу зміщення А. Павлов (1903) виділяє детрузивні зсуви [з лат. сіеігизіо - зіткнення], у випадку яких зміщення відбувається під напором або шляхом штовхання блоками, які відірвались від схилу, блоків, розміщених нижче, і деляпсивні зсуви [з лат. (Іеіарзиз - падіння, сковзання], коли гірські породи зісковзуються під впливом власної ваги зі збереженням у зсувному тілі послідовності залягання шарів, дещо закинутих в сторону непорушеної частини схилу. Прості зсуви, викликані одноразовим сковзанням маси порід, зустрічаються рідко. Найчастіше зсувні маси формуються протягом тривалого часу, а процес сповзання в їх межах відбувається неодноразово. В таких складних (багатоярусних) зсувах, як правило, поєднуються і деляпсивний, і детрузивний типи зміщень. Найбільші за площею зсуви відносяться до складних. Прикладом складних зсувів можуть бути зсуви вдолині Дніпра в районі Києва. Складні зсуви, як правило, мають об'єм у мільйони і мільярди тонн і захоплюють товщу глибиною в 100 м і більше. Досвід вивчення зсувів показує, що в одних випадках відбувається сповзання (зсув) блоку або блоків гірських порід (структурні зсуви), в інших - переміщення мас гірських порід в формі стікання в'язкої рідини (пластичні зсуви). Структурні зсуви - це завжди зсуви сковзання, в яких практично не порушена внутрішня будова. їх можна поділити на асеквентні, консеквентні та інсеквентні зсуви. Асеквентні зсуви [з лат.а - вказує на відсутність риси, хедиепііа - слідування; в нашому випадку - не слідувати якимось поверхням] формуються в однорідних нешаруватих відкладах (глини, мули, леси). Поверхня, по якій відбувся зсув, ввігнута і залежить виключно від внутрішнього тертя порід, якими вона збудована. Консеквентні зсуви [сопхедиепх - послідовний] - це зсуви сковзання зі зміщенням по поверхні нашарування, або зонах тріщинуватості. Формуються в неоднорідних і тріщинуватих породах. Інсеквентні зсуви [з лат. ін - усередині, до; хедиепііа - слідування] утворюються також в неоднорідних, шаруватих породах. Поверхня сповзання січе різні гірські породи, маючи при цьому форму площини або поверхні циліндра, тобто переміщення відбувається впоперек структурних поверхонь. В пластичних зсувах рух мас має турбулентний характер, при якому частинки порід у тілі зсуву, крім основного напрямку руху (вздовж схилу), здійснюють поперечні переміщення. При цьому поверхні і зони сковзання всередині мас, які рухаються, фіксуються на основі різних швидкостей переміщення на різній глибині і в різних ділянках зсувного тіла. Пластичні зсуви завжди консеквентні. Вони мають широке поширення. До них можна віднести і зсуви - спливи, тобто такі, в яких по поверхні корінних порід, внаслідок перезволоження і збільшення маси,обумовленого підрізанням схилу рікою або морськими хвилями, протягом кількох хвилин зміщується товща потужністю 2-3 м. Іноді в окрему групу виділяють зсуви-потоки.Це насичені водою і розпушені вивітрюванням верхні горизонти кори вивітрювання, які в напіврідкому стані повільно переміщуються по схилу. Ґрунтові зсуви - потоки зустрічаються в Криму, у Передкавказзі, на Поволжі. Зсуви-потокн утворюються на схилах крутизною 10-18°. Зсувні маси потоків, як правило, сформовані з вивітрених тонкодисперсних глин, які мають вологість 40-60%. Об'єм таких потоків може сягати навіть мільйона м\ Часто причиною їх виникнення є розломи, по яких піднімаються на поверхню напірні води. Зсуви можуть мати площу в кілька десятків мільйонів кубічних метрів, захоплювати берегову смугу довжиною в 2 км і шириною до 0,5 км, а можуть мати площу кількох квадратних метрів і захоплювати товщу порід від 0,3 до 1,5 м. Невеликих зсувів багато на схилах долин малих рік (1-2 порядків) і ярів. Малі зсуви - основний процес формування схилів у ярах. Швидкість руху зсувів різна. Деякі великі зсувні процеси відбуваються протягом кількох годин і навіть хвилин. Інші - відбуваються зі швидкістю декількох сантиметрів на рік з перервами, які тривають кілька років. Іноді зсуви утворюють перехідні форми до обвалів. А іноді процес відсідання призводить до активізації зсуву.

23. Землетруси - це особливий вид тектонічних рухів, який виражається в раптовому струсі конкретно взятої ділянки земної кори. Землетруси тривають декілька секунд, виникають на певній глибині в обмеженій області земної кори, що називається гіпоцентром. На поверхні Землі над гіпоцентром лежитьепіцентр (на продовженні радіуса Землі, який проходить через гіпоцентр). При тектонічних процесах у гіпоцентрі вивільняється велика кількість енергії, яка переходить з потенціальної форми в кінетичну. Ця енергія, доходячи до поверхні Землі, виконує на ній механічну роботу. Чим більша кількість енергії досягне якоїсь точки на поверхні, тим більшу роботу виконає, тим більшою буде силаземлетрусу. Землетруси відбуваються постійно. Щороку реєструється декілька мільйонів землетрусів, з них понад 100 - руйнівної сили, принаймні один - катастрофічний. Слабкі землетруси відбуваються майже безперервно. Підземні удари-струси відчуваються і на суші, і в океані. Моретруси (епіцентр землетрусу - на дні океану) викликають утворення гігантських морських хвиль цунамі, які мають величезну руйнівну силу. Геоморфологічна роль землетрусів зводиться до утворення у земній корі і на її поверхні різних зрушень: скидів, скидів- зрушень, тріщин, обвалів, зсувів, грязьових потоків тощо. Якщо порівняти карти поширення вулканів і землетрусів з картою новітніх тектонічних рухів, то виявиться, що всі вони знаходяться в одних і тих самих зонах - областях найбільш інтенсивних новітніх тектонічних рухів. Вияснення механізму їх прояву дає нам ключ до розуміння не лише глобальних проблем розвитку земної кори і динаміки рельєфу нашої планети в цілому, але і до зрозуміння механізму утворення окремих груп і форм рельєфу.

25. Фізичне вивітрювання. Фізичне вивітрювання полягає в розпушуванні породи, що розпадається на уламки без істотних змін її складу. Це явище фізичного характеру. Воно відбувається під впливом температури, води, механічної діяльності рослин і тварин тощо. Вплив температури має найбільше значення. При підвищенні температури гірські породи розширюються, при зниженні - стискуються. Таке вивітрювання часто називають термічним. Оскільки порода складається з різних мінералів, які мають неоднаковий коефіцієнт об'ємного і лінійного розширення, то при регулярних змінах температури в порода порушується зв'язок між окремими складовими елементами, і вона розпадається на уламки. Розпадання порід на уламки особливо інтенсивно відбувається за умови значного добового коливання температури. У породах однорідної будови внаслідок швидкого нагрівання вдень і наступного охолодження вночі спостерігається відшаровування лускоподібних уламків, яке називається десквамацією. В результаті цього процесу неправильної форми уламки перетворюються з часом у майже ідеальні кулі, які нагадують гарматні ядра. В Сх. Сибіру в долині ріки Нижня Тунгуска на пластових базальтових інтрузіях можна спостерігати цілі поля, всіяні такими кулями. Темні порода нагріваються швидше й сильніше, ніж світлі, але швидше від останніх і охолоджуються. Темні, але вологі породи, нагріваються повільніше, ніж світлі й сухі, бо хоч і більше поглинають тепла (більш теплоємні), проте й більше витрачають його на випаровування води. Щільні й однорідні породи нагріваються та охолоджуються швидше, ніж крупнозернисті і неоднорідні. Отупінь нагрівання сланцюватая порід залежить від того, як поширюється тепло - по площині сланцюватості, чи перпендикулярно до цих площин. По площинах сланцюватості тепло проходить майже вдвічі швидше. Отже, руйнування породи тим більше, чим складнішу будову вона має, чим нерівномірніше нагрівається і чим швидше відбувається перехід від нагрівання до охолодження. Фізичне руйнування порід особливо активно проявляється в пустинях. Тріщини, які виникають у породах в умовах гарячого і сухого клімату» швидко збільшуються внаслідок викристалізовування солей. Це процес ексудації або соляного вивітрювання. Солі, вбираючи вологу, розчиняються. Розчин во капілярах проникає в середину породи. Там, нагрівшись від сонця, розчин випаровується, а сіль кристалізується і розширяє тріщини, як це бувас внаслідок замерзання води. Так породи руйнуються зсередини. З поверхні вони здаються монолітними і стійкими, а насправді - вивітрені дощенту. Вплив води позначається при морозному вивітрюванні і в процесі зміни пологості. Морозне вивітрювання полягає в тому, що вода, вмерзаючи в тріщинах, розширює їх внаслідок збільшення свого об'єму. пологості відіграє особливо велику роль в процесі звітрювання мулистих порід, які завдяки насиченню водою збільшуються в об'ємі (процес пучення), а після втрати вологи і повернення до попереднього об'єму розтріскуються на окремі полігони (щось на зразок калюжки, яка висохла). Фізичне вивітрювання відбувається також внаслідок діяльності рослин і тварин. Коріння рослин проникає у вузькі щілини й тріщим породи, розширює їх, внаслідок чого порода розпадається. Відмерле коріння, набухаючи після дощів, діє таким само чином. Землеро&в тварини риють нори до 2 м глибини, розпушуючи і механічне роздрібнюючи породу. Існує ще один вид фізичного вивітрювання - вивітрювання, спричинене процесом релаксації. Цей процес спостерігається в породах, які утворились на значних глибинах, а потім потрапили на поверхню. Там, на глибинах, вони були під впливом тнеку порід, що залягали над ними, а потрапивши на поверхню, опинились в зовсім інших фізичних умовах.