33. Комплекс вулканічних форм рельєфу

Ефузивний магматизм] або вулканізм [від імені Вулкана - бога вогню і ковальської справи у стародавніх римлян] і можемо його спостерігати в районах сучасної вулканічної діяльності. При застиганні лави на поверхні Землі утворюються ефузивні магматичні гірські породи. Вулканічні форми рельєфу надзвичайно різноманітні. В'язка і відносно прохолодна магма, виливаючись на поверхню, формує вулканічні конуси, висота яких може сягати кількох кілометрів. Видавлюючись із жерла вулкана, немов паста з тюбика, магма може формувати куполи зі стрімкими схилами або застигати у формі велетенських, подібних до олівця, вулканічних обелісків висотою у кілька сотень метрів. Рідка гаряча магма, розтікаючись по поверхні, утворює рівнини - вулканічні плато, які поширені практично в усіх вулканічних зонах світу. Серед вулканів зустрічаються і гіганти, які сягають висоти 7000 ме'грів (в Пд. Америці), і крихітки - горніто [ісп. назва котім від Нот - піч] вчсотою в кілька метрів, які утворює магма, "вихлюпуючись" по краплині з вузького каналу. Форма одних вулканів вражає своєю досконалістю (священна гора Фудзіяма в Японії), інших - нетиповістю (вулкан Везу вій подібний до матрьошки: із більшого зруйнованого конуса виглядає менший). Зливаючись, вулкани формують вулканічні хребти, які простягаються на сотні кілометрів (Камчатка, Пд. Америка). Вулкани не лише творці, вони і руйнівники. Побудувавши гору, магма, а вірніше гази, які згромадились в ній під високим тиском, здатні практично в одну мить зруйнувати вершину вулкана. "Обезголовлені" конуси, з'їдені провальними і повибуховими лійками - характерна особливість вулканічних ландшафтів. Заглиблення, яке виникає після вибуху вулкана, може мати діаметр у кілька кілометрів. Формою воно нагадує древньогрецьку посудину, звідси й назва - кратер [з гр. кгаїег – велика чаша]. Іноді з надр Землі вивергаються лише гази, Лійки, які при цьому утворюються, - маари - зовні подібні до кратерів, але мілкіші, із плоским дном, та й виглядають як "чужинці"у невулканічних ландшафтах. Вони поширені в Німеччині, в середній течії р. Рейн на її лівому березі, і отримали свою назву від місцевої назви містечка Маар. Частина вулканічної будови може провалитись, просісти на глибину, і тоді на її вершині утворюється кругла або овальна заглибина з крутими схилами - кальдера [з ісп. - великий котел]. Діаметр таких форм може сягати кілька десятків кілометрів, а глибина - кілька сотень метрів. Іноді кальдери й кратери зайняті озерами або затоплені морською водою.

34. Формування річкових долин

Річкова долина - від'ємна лінійна форма рельєфу, вироблена постійним водотоком, основними елементами якої є русло, заплава, тераси і схили. Історія розвитку рельєфу кожної річкової долини зафіксована в її морфології, розмірах, відкладах, що заповнюють дно і будують схили. Найкраще основні риси розвитку рельєфу віддзеркалюються в будові поперечного і поздовжнього профілю долини. В геоморфологічному аналізі для визначення динаміки долин часто використовується їх поперечний профіль. В цій ситуації класифікаційними ознаками служать ширина днища, характер переходу заплави в тераси і схил, будова відкладів, крутиз­на схилів долини. Морфологічні і генети­чні типи річкових долин. Морфологія річкових до­лин визначається геоло­гічними і фізико-геогра­фічними умовами місце­вості, по якій пропливає ріка, історією розвитку.При інтенсивному врізанні, обумовленому під­няттям гірської системи, формуються долини типу тіснини (з крутоспадаючими схилами значної висоти), ущелини (з У-подібним поперечним профілем, часто з випуклими схилами) або каньйону (з V-подібним ступінчастим профілем, зумовленим чергуванням різних за стійкістю пластів гірських порід). Поперечні профілі таких долин переважно симетричні. В пізніші стадії розвитку долини, коли в її формуванні важливу роль починає відігравати бічна ерозія, утворюється ящикоподібний поперечний профіль. Така долина має широке плоске дно, в якому русло займає лише незначну частину. Крім заплави, на схилах ящикоподібної долини розвинуті, як правило, тераси. Це типові долини рівнинних територій. Долини реагують на зміну геологічної структури. Ділянки, складені стійкими породами, "обминаються" річками. Але іноді річковий потік не відхиляється, а перерізає тектонічну структуру, яка піднімається. Так утворюються наскрізні (врізані) долини або їх фрагменти. Є кілька способів їх утворення. За механізмом утворення виділяють 2 основні типи: 1. Антецеденті [з лат. апіесейепз - попередній; той, що був перед чимось] долини утворюються в результаті повільного підняття молодого гірського пасма на шляху старшої від нього за віком річкової долини. Молода гірська система піднімається настільки повільно, що глибинна ерозія встигає виносити матеріал, врізаючись все глибше й глибше в корінні породи 2. Епігенетичні [з гр. ері - після + §епеш - походження; тобто такий, що утворився в результаті якихось вторинних процесів] долини утворюються на складчастих структурах перекритих морськими відкладами (скажімо, в межах платформи). Ріка, врізаючись у товщу осадових порід, поступово досягає похованого під ними метаморфічного ре­льєфу. Маючи визначе­ний раніше напрямок, по­чинає перепилювати вихо­ди стійких порід, які ле­жать на її шляху, незва­жаючи на їх структуру. Це накладені зверху на структуру долини. Внаслідок чергування розширених і звужених ділянок епігенетичні долини в плані мають ланцюжкову форму Епігенетичні долини можуть формуватись і внаслідок зміни фізико-географічних умов, за яких відбувається чергування етапів врізання і заповнення річкових долин акумулятивним матеріалом. Новий вріз може не співпасти або не повністю співпасти з напрямком раніше існуючої долини, а проектуватись на схили або межиріччя похованої долини. Поховані долини не мають відображення в сучасному рельєфі, але мають на нього вплив. Там, де епігенетичні долини співпадають з напрямком похованих, вони мають, як правило, широкі, добре вироблені долини, тому що врізаються в алювіальні відклади; там, де врізаються в схил або вододіл похованої долини, можуть навіть мати каньйоноподібну форму. Поховані долини зустрічаються часто в областях, які зазнали зледеніння До речі, ряд вчених виділяє й інші типи наскрізних долин: структурні (звуження долини в місцях перетину нею стійких порід); успадковані (ріка використовує ви­роблену льодовиком долину, але тече в про­тилежному напрямку до руху льбдовика), ре-гресійні (як наслідок каптажу); несправжні (вкладені в відпрепаро­ваний синклінальний рів) тощо. На морфологію до­лин впливає теж склад і характер залягання гірських порід. В областях з горизонтальним залягання пластів і одноманітним літологі­чним складом морфологія річко­вих долин в найменшій мірі зале­жить від геологічної структури - це нейтральні або атектонічні [а - за­перечна частка-префікс в іншомовних, переважно грецького походження сло­вах, що передає заперечення, або від­сутність якоїсь властивості] долини. В областях з моноклінальним [з гр. топо - один і Шпо - нахиляюсь; форми залягання пластів гірських по­рід, які характеризуються нахилом в одну сторону] заляганням пластів виділяють 3 типи долин: консеквентні [з лат. соп5е^иеп.1 -послідовний] - річкові долини, нап­рям яких узгоджений з нахилом по­верхні і напрямом падіння пластів; обсеквентні [з лат. -- оЬащиет -той, що поступається, уступає] - річко­ві долини, напрям яких протилеж­ний падінню пластів; субсеквентні [з лат. хиЬ^иепх -той, що чогось дотримується] - річкові долини, напрям яких співпадає з на­прямком простягання пластів. Цей термін запропонував англійський вчений Д. Броун для позначення мо~ ноклінальних долин - приток рік, котрі течуть згідно з падінням плас­тів, тобто приток рік, які Девіс наз­вав консеквентними. Термін обсек­вентні долини не прижився в гео­морфологічній науці і застосову­ється надзвичайно рідко. В областях з порушеним заля­ганням пластів одні долини присто­совуються до тектонічних стзуктур (успадковують простягання текто­нічних структур, складок, осей, лі­ній розлому тощо), інші перерізають геологічну структуру під визначеним кутом. У залежності від співвідношення осей геологічних структур і напрямків долин, розрізняють долини поздовжні (успадковують осі простягання складок), поперечні (перетинають осі структурних елементів), діагональні (простягаються по діагоналі до осей структурних елементів). В залежності від типу геологічних структур, в яких закладені поздовжні долини, виділяють долини: синклінальні, антиклінальні, моноклінальні, долини вздовж ліній розлому, долини-грабени Якщо долина сформувалась в осі антикліналі, похованій під оса­довими відкладами, маємо справу з явищем інверсії [з лат. ітегмо -перевертання, перестановка] рельєфу, при якому долина (від'ємна форма) проектується на антиклінальну вісь (додатну форму). Інверсія рельєфу має місце і тоді, коли останцеві височини приурочені до синкліналь­них структур, складених стійкими породами, а річкові долини закла­дені вздовж осі антикліналей, які складені нестійкими породами Асиметрія долин. Поперечний профіль річкових долин часто буває асиметричним. Причини, що викликають асиметрію, можна поділити на 3 групи: тектонічні, планетарні (більшість рік Північ­ної півкулі; внаслідок дії сили Ко-ріоліса мають крутий правий берег); викликані діяльністю екзогенних, в першу чергу, схилових процесів (внаслідок зсувів; інсоляційна асиметрія на перигляціальних схилах; вплив вологих вітрів).