42. Флювіальні процеси: суть, види, механізм розвитку.

Флювіальпі процеси – сукупність геоморфологічних процесів, які здійснюються поверхневими водними потоками. Поверхневі води мають кілька джерел живлення: атмосферні опади, підземні води, води від танення снігу і льодовиків. Атмосферні опади, випадаючи на земну поверхню, частково стікають по схилах, частково просочуються в ґрунт, частково випаровуються. Стікання по схилу відбувається спочатку по всій його площині - у формі площинного змиву. Основну роль в площинному змиві відіграють атмосферні опади зливового характеру. Характерною їх рисою є площинне поширення і короткочасність дії (площинний змив затухає практично зразу ж після припинення дощу). Найбільш сприятливі умови для площинного змиву - на незадернованих схилах. Найсильніше змивається верхня частина схилу, звідки матеріал змиву - делювій зноситься і відкладається в нижній частині схилу, формуючи делювіальний шлейф. З часом на схилі формується сітка струмків, які зливаючись, утворюють тимчасові і постійні руслові потоки - площинний змив переходить в лінійний. Для того, щоб існували руслові потоки достатні такі мінімальні витрати води: 5-6 л/с - в лісостеповій зоні, 6 л/с - у степовій і 50-200 л/с - у пустельній. За характером, водні потоки поділяються на постійні і тимчасові, руслові і неруслові, гірські, рівнинні і т.п. Суть флювіальних процесів полягає в ерозії [від лат. розмивання, роз'їдання] водними потоками земної поверхні в одних місцях, перенесенні і акумуляції [від лат. нагромадження] перенесених продуктів розмиву в інших, завдяки чому в один і той же час утворюються як вироблені ерозійні форми рельєфу (промивини, яри, балки, долини), так і корелятивні їм акумулятивні форми (делювіальні шлейфи, конуси акумуляції, дельти). Флювіальний процес, який включає в себе розмивання наносів. їх перенесення і відкладення, відбувається внаслідок руху води, який, в свою чергу, здійснюється завдяки фізичним силам, ключове значення серед яких відіграють сила тяжіння, сила Коріоліса і відцентрова сила Сила тяжіння. В переміщенні води бере участь складова сили тяжіння Р₂, спрямована паралельно поверхні водного потоку в напрямку його похилу. Р₂ залежить від кута нахилу поверхні потоку α, який як правило, відповідає похилу дна і визначається за формулою: Р₂ = Р sin α, де Р – сила тяжіння. Сила Р₂ як складова сили тяжіння повинна була б викликати в потоках рівномірно прискорений рух. Але вона витрачається не лише на перенесення води, але і на подолання опору води (тертя і транспортування зважених у воді і донних наносів, і на розмивання тому прискорення вона не викликає, І ми, зазвичай, спостерігаємо в рівномірну течію. Сила Коріоліса. Внаслідок обертання Землі і викликаного ним прискорення Коріоліса (Ку), всі водні потоки відхиляються в Північній півкулі вправо, а в Південній півкулі - вліво. Прискорення Коріоліса розраховується за формулою. Ку = 2vw sin φ, де w - кутова швидкість обертання Землі, v - швидкість руху тіла, φ - широта місця. Прискорення, діючи на водну масу. викликає зміну поперечного нахилу ріки α, який можна визначити за формулою співвідношення коріолісового прискорення і прискорення сили тяжіння: tgα=Ky/g. Поперечний нахил викликає перевищення рівня води біля одного з берегів. Таким чином, в Північній півкулі рівень води біля правого берега завжди вищий, ніж біля лівого, а в Південній - навпаки. Перевищення є тим більшим, чим ширший потік, чим більша його швидкість і широта місцевості. Але неозброєним оком цього не видно. Адже перевищення не більше кількох мм-см. В руслі виникає поперечна циркуляція, спрямована в придонних шарах води від правого берега до лівого, завдяки чому правий схил розмивається, а на лівому відкладається алювіальний матеріал. Прискорення Коріоліса дає різний геоморфологічний ефект у ріках з різною водністю, оскільки сила Коріоліса (К), яка розраховується за формулою К = тКу - різна у різнопорядкових рік. Найбільша - у великих, повноводних рік. Тому і асиметрія у великих рік зустрічається частіше, ніж у малих. Відцентрова сила. На поворотах річкового русла на водотік діє відцентрова сила (С), тому русло набуває асиметричної форми, яка міняється на протилежну при кожному згині ріки: C=mv²/R, де т - маса води, v - швидкість течії, R - радіус заокруглення.Під дією цієї сили динамічна вісь потоку і його стрижень [лінія найбільших поверхневих швидкостей, яка проходить через найбільш глибокі частини плес] зміщуються в сторону ввігнутого берега, біля якого поверхня води підвищується і виникає поперечний нахил водної поверхні. Це викликає рух донних струменів від увігнутого берега до випуклого, тобто круговий поперечний рух води, що призводить до поглиблення русла біля ввігнутого берега і акумуляції наносів біля випуклого берега. Утворюються меандри, які формою нагадують синусоїду, але неправильну. Таким чином, водотік завжди відчуває одночасний вплив трьох сил: складової сили тяжіння (Р₂), сили Коріоліса (К) і відцентрової сили (С). Сила Р₂ спрямовує воду в напрямку найбільшого нахилу, сила К відхиляє потік вправо, сила С – діє то вправо, то вліво. На водотік мають вплив і інші сили: сила вітру, яка активізує роботу хвиль; припливи в гирлах; сила внутрішнього і зовнішнього тертя потоку тощо. Проте їх значення і вплив набагато менші. Неабияке значення в розвитку флювіальних процесів відіграють і фактори-умови: кліматичні, геологічні, геоморфологічні тощо.