86. Валовий внутрішній продукт, його суть і відтворювальна структура.

Центральне місце в СНР (це узгоджена система збо­ру, опису та ув'язки основних потоків статистичної інформації, ві­дображених у макроекономічних показниках, що характеризують найважливіші результати і пропорції економічного розвитку) займає показник валового внутрішнього продукту (ВВП), який визначають як валову вартість усіх товарів і послуг, створених на території даної країни протягом певного періоду, за виключенням вартості їх проміжного споживання. Інши­ми словами, йдеться про виключення подвійного рахунку при кіль­кісному обчисленні ВВП, про вимогу при розрахунку враховувати тільки кінцеву продукцію і не враховувати проміжну.

Суть ВВП розкривають його загальні риси:

- є найбільш загальним показником кінцевого результату еконо­мічної діяльності в цілому в національній економіці;

- характеризує єдність взаємопов'язаних аспектів економічного процесу: виробництво матеріальних благ і надання послуг, розпо­діл доходів, кінцеве використання матеріальних благ і послуг;

- охоплює результати економічної діяльності всіх господарських одиниць: підприємств, організацій та установ як сфери матеріаль­ного виробництва, так і сфери послуг; особистих підсобних госпо­дарств населення; окремих осіб, зайнятих бізнесом;

- є вартісним, грошовим показником, вимірює ринкову вартість річного виробництва;

• має кількісний, часовий вимір.

Розрізняють номінальний і реальний ВВП.

Номінальний – це обсяг вир-ва обчислений за діючими фактичними цінами. Реальний – це обсяг вир-ва , вартість якого скорегована на величину річного зростання цін.

Якщо всю заново створену продукцію розподілити на проміжну і кінцеву, то ВВП можна визначити як суму доданої вартості проміжної та кінцевої продукції або як валову вартість кінцевої продукції, виробленої на території даної країни.

У процесі вир-ва та нагромадження, що здійснюються в межах національної економіки, використовують не тільки вітчизняні товари, а й імпортні. Тому вартість ВВП можна визначити як суму витрат на споживання, нагромадження та експорт за вирахуванням вартості імпорту:

ВВП = сукупні витрати на споживання + капітальні вкладення + експорто-імпортне сальдо.

87. Чистий національний продукт. Національний дохід. Концепції національного доходу.

Для виміру того обсягу, який суспільство додало в результаті своєї річної економічної діяльності до добробуту, використовують показник чистого національного продукту. ЧНП = ВВП – Амортизаційні відрахування. Цей показник відбиває ринкову оцінку кінцевої продукції та послуг, що йде у споживання після заміни списаного устаткування. Цей показник можна визначити як такий, що показує розмір доходів від власності на землю, робочу силу, капітал, підприємницькі здібності, за допомогою яких був створений ЧНП.

Результатом національного виробництва виступає суспіль­ний продукт. Вартість його складається з двох частий: 1)старої перенесеної артості (С) й 2)нової вартості, створеної в процесі виробництва даного продукту (V+m). Стара перенесена вартість повертається знову до виробництва у вигляді фонду заміщення (на відновлення спожитих засобів виробництва), що забезпечує просте відтворення, а новоутворена вартість, яка отримала назву національного доходу, використовується суспільст­вом на особисте споживання й розвиток виробництва. Отже, націо­нальний доход по суті - це нова, створена суспільством за певний період часу (рік) вартість. Кількісно національний доход - це різниця між сукупним суспільним продуктом і фондом заміщення.

Національний доход має як вартісну, так і натурально-речову форми. За. вартістю він становить сукупність чистого продукту всіх галузей виробництва. За натурально-речовою формою національний доход складається насамперед з усіх вироблених у суспільстві за рік предметів особистого споживання, а також тієї частини виготовлених за цей час .засобів виробництва, яка викори­стовується для розширеного відтворення.

Величина національного доходу - це один з найважливіших макроекономічних показників. Він найбільш повно дає уявлення про рівень економічного розвитку країни, а також про її потенцій­ні можливості забезпечувати добробут населення й вирішувати соціальні проблеми. А точніше - це той економічний ефект, який досягається суспільним виробництвом на тому чи іншому етапі його розвитку.

Західна економічна наука (і це знайшло відображення в систе­мі національних рахунків (СНР)) розглядає національний доход як суму доходів, отриманих учасниками суспільного виробництва. В нашій економічній теорії і практиці національний доход поки що розуміється (до повного введення в практику СНР як заново утворена вартість у галузях матеріального виробництва.

88. Продуктивність суспільної праці та її роль у відтворювальному процесі. В основі суспільного прогресу лежать способи виробництва умов і засобів існування людей. У загальному плані змістом економічного прогресу є зрос­тання ефективності виробництва. Звідси, ефективність виробництва - це зіставлення результату виробництва з витратами праці на його отримання.

Ефективність - найважливіша характеристика виробництва, тому що зростання ефективності, одержання більших результатів при менших або незмінних затратах є головним змістом економіч­ного прогресу суспільства. Фактично ефективність - це ступінь і якість використання факто­рів виробництва: робочої сили, засобів і предметів праці. Показником використання робочої сили є продуктивність праці. Вона розраховується за формулою:

Пр - продуктивність праці; П - вироблений продукт (вартісна або натуральна форма); 3 - затрати праці (заробітна плата або кількість працюючих).

Зворотною величиною продуктивності праці є трудомісткість продукцїі. Вона, на відміну від продуктивності праці, яка характе­ризує кількість продукції, виробленої одним робітником за певний час або на 1 грн. затрат, на заробітну плату, показує, скільки затрачено праці (заробітної плати або робочого часу) на одиницю продукції. Вимірюється трудомісткість за формулою:

Тр. - трудомісткість; 3 - затрати праці; П - вироблений продукт.

Рівень розвитку продуктивних сил вира­жається у зростанні фактичної ефективності виробництва, що повинно проявлятися в економії робочого часу.

Економія часу виступає як перший економічний закон, який відображає загальну основу та внутрішню логіку економічного прогресу. Ступінь економії робочого часу характеризує продуктив­ність праці.

Показником використання засобів праці виступає капіталовіддача. Цей показник свідчить, скільки вироблено продукції на одиницю основного капіталу (засобів праці).

Найпрості­шими елементами господарювання, що ведуть до зростання продуктивності застосовуваних засобів виробництва, є поділ і кооперація праці.

Поділ праці - це розподіл роботи між різними виробниками, зайнятими різними видами праці, що передбачає виробництво ними різних видів корисних речей або виконання різних видів роботи. Основною формою існування поділу праці є спеціалізація. Спеціалізація відображає процес зосередження виробництва окремих видів продукції або її частини у самостійних галузях виробництва або підприємствах. Кооперація праці - це форма організації праці, яка за­безпечує узгодженість спільних дій працівників у процесі вироб­ництва.