106. Теорії циклів: дискусійні проблеми.

У західній економічній літературі існує дві точки зору щодо характеру взаємозв‘язку середньострокових циклів і економічних криз та малих циклів і грошових криз: кейнсіанська теорія і терія монетаризму. Їхня диференціація пов‘язана з різними підходами до розуміння принципів формування ринкової рівноваги.

Кейнсіанська теорія

Кейнс виходив з того, що капіталістична система не має механізму, який би забезпечував її повне збаласування. Тому останнє може бути досягнуто лише в результаті зов­нішнього (державного) регулювання. Виходячи з цього, Кейнс і його послідовники (С.Харріс, Е.Хансен та ін.) причиною криз вважали недостатність попиту на товари, порівнюючи його з їх пропозицією, яка не збалансовувалася ринковим механізмом регулювання. Недостатність же попиту вони пояснювали психологією людей, які за своєю природою є дуже ощадливими й тому не використовують усі свої доходи на споживання, залишаючи частину на "чорний день" (заощаджуючи). Звідси виникає недо­статність попиту на предмети споживання. Недостатність попиту на засоби виробництва пояснюється відсутністю схильності у підприємців робити нові капіталовкладення через низькі доходи.

Запобігти кризам можна шляхом державного регулювання економіки.

Основними інструментами регулювання були визнані бюджетна політика, яка передбачала збільшення або зменшення бюджетних видатків держави; зміни в оподаткуванні залежно від фаз циклу або темпів зростання економіки, а також грошово-кредитна політика, яка полегшувала умови кредиту­вання в період спаду й кризи і робила їх більш жорсткими в період надмірного зростання кон'юнктури.

Теорія монетаризму.

У 60-ті рр. з неокласичної школи виділився новий напрям - монетаризм, претендуючи на роль альтернативи кейнсіанству в поясненні основних макроекономічних процесів.

Монетаристська школа джерело економічної нестабільності вбачає в коливаннях грошової маси. Тому економічна політика пови­нна переорієнтуватись на жорстке регулювання грошей в обігу незалежно від характеру кон'юнктури. Грошова маса повинна щорічно зростати на 3-5%.

Монетаристи стверджують, що капіталістичне госпо­дарство в принципі є стійким і має великі потенціальні можливо­сті до ефективного саморегулювання. Несприятливі ж аспекти функціонування капіталістичної економіки, такі, як інфляція, кризи, безробіття, криза платіжного балансу, пояснюються неефективною грошовою політикою, що є функцією держави. . Звідси одна з найважли­віших вимог монетаристів: істотно обмежити втручання держави в економіку, усунути ті форми цього втручання, які розцінюються як загроза вільному підприємництву.

107. Повна зайнятість, виробничий потенціал і ефективність виробництва.

Оптимальним варіантом функціонування національного виробництва й важливим фактором захисту населення в трудовій сфері є повна зайнятість трудових ресурсів. Повна зайнятість є важливим фактором соціального захисту населення в трудовій сфері. П. зайнятість означає використання всіх придатних для цього ресурсів і характеризується достатністю робочих місць для тих, хто потребує оплачуваної роботи, тобто має бути забеспечена зайнятість усіх, хто бажає і здатний працювати. П. зайнятість є не тільки соціальною гарантією, а й основою високоефективного використання трудового потенціалу суспільства.

Виробничий потенціал — це потенціал робочого часу населен­ня. Йому властива сукупність кількісних і якісних суспільне корис­них характеристик, які визначаються рівнем розвитку того чи ін­шого регіону, його господарськими, історичними, демографіч­ними, етнічними особливостями. Виробничий потенціал — це маса всіляких можливих ресурсів праці, що визначаються чисельністю всіх працездатних людей і тих, які наближаються до цієї кате­горії.

108. Зайнятість та відтворення сукупної робочої сили. Зайнятість — це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка приносить їм до­ход у грошовій чи іншій формі. Вона характеризується системою економічних відносин з приводу забезпечення громадян робочими місцями та визначення форм участі в суспільному господарстві з метою одержання засобів до існування. Вид зайнятості зумовлю­ється певними принципами організації, стимулювання й оплати праці, внутрішньо- та зовнішньовиробничими відносинами.

Ринкові відносини передбачають віль­ний вибір людиною професії та місця роботи відповідно до її здіб­ностей, добровільну незайнятість громадян, не допускають приму­сової праці в будь-якій формі, за винятком випадків, передбачених законодавством країни. За цих умов по-новому постає проблема повної зайнятості та її ефективності.

Форми реалізації зайнятості населення :

• наймана праця за трудовою угодою в державному секторі, на об‘єктах колективної або приватної власності;

• особиста праця на об‘єктах, де робітник має свою частку акцій, пайовий внесок, тобто є співвласником;

• особиста праця власника засобів виробництва, коли він є власником і трудівником;

• робота на спільному підприємстві;

Умовами формування сукупного працівника є: єдина виробнича мета, що грунтується на спільних економічних інтересах і потре­бах; колективна праця, її суспільний поділ та необхідність обміну продуктами індивідуального виробництва. Особливу роль у розвитку цього процесу відіграють науково-технічна революція, діяльність транснаціональ­них корпорацій, формування світового ринку. В сучасних умовах діяльність сукупного працівника поступово виходить на міждер­жавний рівень. Процес історичного формування і розвитку сукупного працівника невід'ємно пов'язаний із змінами у характері й рівні розвитку засобів виробництва, вдосконаленням організації праці.

109. Причини неповної зайнятості. Види і форми безробіття. Причина безробіття криється в самому капіталістичному ладі. Отже, щоб її усунути, необхідно реформу­вати існуючий лад. В умовах НТП додатковий капітал, утворений в процесі нагромадження, притягує все менше і менше робітників.Це неминуче веде до виникнення надлишку робочої сили порівняно з капіталом, що застосовується. Цей надлишок і утворює так званну промислову резервну армію праці, тобто безробіття.

Сутність безробіття полягає в тому, що це не випад­кове, а закономірне явище, породжене процесом нагромадження капіталу в умовах ринкової економіки, основаної на приватній власності на засоби виробництва. Ринкова економіка за таких умов неминуче породжує безробіття, одночасно останнє є неодмінною умовою її нормального функціонування.

Безробітними, згідно з Законом України "Про зайнятість насе­лення", вважаються працездатні громадяни, які з незалежних від них причин не мають заробітку через відсутність відповідної роботи, зареєстровані в державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу та здатні приступити до праці .

Два основних типи безробіття: природне й ви­мушене. Кожен з цих типів, у свою чергу, виступає в різних формах.

1)Природне набуває форми добровіль­ного, фрикційного, інституціонального та ін.

Добровільне - виникає внаслідок того, що деякі робітники не хочуть працювати за пропоновану їм зарплату, але приступили б до роботи, якби плата була вищою

Фрикційне - пов'язане з постійним рухом на­селення з одного регіону в інший, із зміною професій.

Інституціональне - цей тип безробіття породжу­ється інститутами, самою будовою ринку робочої сили, факторами, що впливають на попит і пропозицію.

2) вимушене безробіття, тобто коли людина в пра­цездатному віці не працює з незалежних від неї причин.

Форми вимушеного безробіття: плинне, приховане, застійне, сезонне, технологічне, конверсійне.

Плинне - це стан, коли частина промислової резе­рвної армії праці то позбувається роботи, то знову знаходить її.

Приховане або аграрне - Напіврозорені фермери, дрібні одноосібні виробники лише частину часу займаються своїм госпо­дарством, решту часу витрачають на різні тимчасові роботи в інших галузях, або, як тепер в Україні, займаються “човниковим промислом”.

Застійне - це явище, коли частина працездатного населення, що не має регулярної роботи, живе випадковими заробітками.

Сезонне - виникає внаслідок сезонності праці в де­яких галузях.

Технологічне - пов'язане з ліквідацією робочих місць внаслідок модернізації, раціоналізації виробництва, застосу­вання нових технологій.

Конверсійне - виникає в зв'язку із скороченням галузей військово-промислового комплексу та перепрофілювання цих галузей на виробництво товарів народного споживання.

110. Проблеми повної зайнятості в умовах ринкової економіки. Процес відтворення національного ви­робництва передбачає відтворення не лише сукупного продукту , але й робочої сили. Це означає, що робоча сила, яка використовується в процесі виробництва (матеріального й нематеріального), повинна постійно відновлювати свою працездат­ність шляхом споживання необхідних засобів існування (матеріальних, духовних, соціальних). В умовах ринкової економіки отримати ці засоби існування можна, лише купивши їх, для чого потрібно мати певні кошти. Основним джерелом отримання цих коштів для переважної частини працездатного населення є продаж робочої сили, в результаті чого робітники (носії робочої сили) включаються у виробничий процес і отримують статус "зайнятих". Отже, відтворення робочої сили перш за все передбачає забезпе­чення працездатного населення, а точніше, трудових ресурсів країни, роботою, їх зайнятість.

Зайнятість - це сукупність економічних, правових, соціаль­них, національних та інших відносин, пов'язаних із забезпечен­ням працездатного населення робочими місцями та його участю в суспільне корисній діяльності, яка приносить заробіток або доход.

Оптимальним варіантом функціонування національного виро­бництва й важливим фактором захисту населення в трудовій сфері є повна зайнятість трудових ресурсів - забезпечення робочими місцями й оплачуваною роботою всіх, хто бажає і вміє працювати.

Важливу роль у вирішенні проблеми зайнятості відіграє ринок робочої сили.

Для роботодавця в акті купівлі-продажу робочої сили йдеться про виживання, а для покупця - про можливість отримати більший або менший прибуток. Тому, чим вища заробітна плата (плата за робочу силу), тим менший прибуток, і, навпаки, бо це складові частини єдиного цілого - нової вартості .

Фактори, що впливають на рівень ціни товару “робоча сила”:

1. Природно-кліматичний фактор.

2. Цивілізаційний фактор (ступінь розвитку).

3. Економічний

4. Соціальний

Ключовою проблемою регулювання ринку робочої сили є оп­тимальне поєднання високої ефективності праці з максимальною зайнятістю населення, а також забезпечення надійних соціальних гарантій на випадок безробіття. Тому воно розповсюджується на важливі параметри ринку робочої сили як з боку пропозиції:

кількість робочого часу, порядок найма і звільнення, форми компенсації ризику, але насамперед на такий найважливіший параметр, як ціна, за якою відбувається купівля-продаж робочої сили (зарплата).

Найважливішим інструментом регулювання ринку робочої сили виступає тарифний договір, що укладається між представ­никами найманих працівників - профспілками, з одного боку і підприємцями або їх спілками, з іншого.

111. Фактори розширеного відтворення робочої сили. Роль держави у відтворенні робочої сили. Процес відтворення національного ви­робництва передбачає відтворення не лише сукупного продукту , але й робочої сили. Це означає, що робоча сила, яка використовується в процесі виробництва (матеріального й нематеріального), повинна постійно відновлювати свою працездат­ність шляхом споживання необхідних засобів існування (матеріальних, духовних, соціальних). В умовах ринкової економіки отримати ці засоби існування можна, лише купивши їх, для чого потрібно мати певні кошти. Основним джерелом отримання цих коштів для переважної частини працездатного населення є продаж робочої сили, в результаті чого робітники (носії робочої сили) включаються у виробничий процес і отримують статус "зайнятих". Отже, відтворення робочої сили перш за все передбачає забезпе­чення працездатного населення, а точніше, трудових ресурсів країни, роботою, їх зайнятість.

Важливу роль у вирішенні проблеми зайнятості відіграє ринок робочої сили. Ринок робочої сили - це суспільно-економічна форма руху трудових ресурсів, яка в умовах товарного виробництва забезпечує вклю­чення робочої сили в економічну систему.

Людина продає свою робочу силу (продавець) не за­ради спортивного інтересу, а через те що не має інших джерел до існування. За цих умов бажання продати робочу силу якомога дорожче породжується не просто комерційним прагненням, а соціальними факторами, бо продаж робочої сили виступає єдиним джерелом, яке забезпечує: а)існування й відтворення здатності робітника до праці; б)утримання сім'ї; в)можливість вчитись, підвищувати кваліфікацію, а значить довше перебувати в розряді діючих працівників; г)певний рівень духовних благ.

Важливим суб'єктом регулювання ринку робочої сили (пара­лельно з профспілками) в промислове розвинутих країнах виступає держава. Насамперед потрібно відзначити політику, скерова­ну на забезпечення повної зайнятості.

З метою стимулювання попиту на робочу силу держава: а)розвиває підприємництво на основі державної власності; б)розробляє й реалізує програми громадських робіт; в)здійснює закупівлю товарів і послуг у приватному секторі; г)призначає премії підприємцям за створення нових робочих місць; д)через пільгове оподаткування сприяє нагромадженню капіталу в приватному секторі, що веде до створення нових робочих місць; є)виступає посередником у пошуках вакансій робочих місць; ж)організує навчання й перена­вчання робочої сили і т.д.

Одним з елементів, що стабілізує становище найманого робіт­ника на ринку праці, є система державного пенсійного забез­печення, страхування по безробіттю, а також виплати через державну систему соціального забезпечення соціальної допомоги людям, що потрапили в тяжке матеріальне становище й не можуть себе утримувати.