101. Заощадження та інвестиції. Роль інвестицій в економічному зростанні.

В основі зростання національного доходу лежить інвестиційний процес ( фінансування капіталовкладень). Можливості інвестицій у свою чергу залежать від величини доходів населення (отже, від обсягів національного доходу) й розподілу цих доходів на споживання й збереження. Чим більша частина доходів використовується на споживання, тим більший поштовх дається для розвитку виробництва, отже, й зростання національного доходу. Цей ефект, тобто залежність обсягів національного доходу від частки споживання в загальній сумі доходів, в еконо­мічній теорії отримав назву ефекту мультиплікатора.

Коли весь приріст доходів перетворить­ся на заощадження , мультиплікатор починає дорівнювати; одиниці, а національний доход збільшується рівно на стільки, на скільки зростають інвестиції. Якщо ж заощаджень немає , швидкість зростання національного доходу наближається до безкінечності. Істотно, такі екстремальні ситуації в реальному житті не трапляються. Мультиплікатор завжди менший одиниці, і його граничне максимальне значення визначається мінімально допустимою нормою нагромадження.

Прискорення зростання національного доходу здійснюється також і за рахунок додаткових інвестицій, джерелом яких є заощадження населення, зроблені в попередні роки, тобто до поточного використання частини доходів на інвестиції додаються заощадження попередніх років, завдяки чому значно прискорю­ються темпи зростання національного доходу. Цей ефект приско­реного зростання національного доходу отримав назву ефекту аксельрації.

Отже, ефект мультиплікації досягається за рахунок інвести­цій, утворених при розподілі національного доходу поточного року, а ефект аксельрації - за рахунок інвестицій, джерелом яких є частина національного доходу, заощаджена й невикористана в попередні роки й додана до інвестицій поточного року.

102. Матеріальні фактори фактори економічного зростання.

Фактори економічного зростання:

-зростання кількості робітників

-збільшення капіталовкладень

-зростання обсягів сировини, що споживається

-підвищення кваліфікації робітників

-вдосконалення організації праці й виробництва

-підвищення якості продукції

- В умовах сучасного індустріального, а частково постіндустріального виробництва основним напрямком подальшо­го розвитку суспільної трудової діяльності повинна бути не стільки диференціація й спеціалізація праці й виробництва скільки їх інтеграція й диверсифікація.

- Активізація таких суспільних процесів, як деконцентрація, децентралізація й демонополізація виробництва.

- Значною мірою задовільне функціонування націо­нальної економіки залежить від ступеня розвитку таких специфіч­них суспільних процесів, як капіталізація й соціалізація. Під першим прийнято розуміти створення умов для всебічного розви­тку виробництва, а під другим - умов для всебічного розвитку людини (у професіональному, соціальному, інтелектуальному, ду­ховному та інших аспектах).

103. Економічне зростання і економічні цикли. Неминучість економічних криз в умовах ринкової економіки, основаної на приватній власності на засоби виробництва, проявляється в їх періодичності. Отже, сучасна світова економіка розвивається циклічно, тобто від однієї економічної кризи до іншої. Цей період розвитку від кризи до кризи отримав назву економічного або промислового циклу.

Класифікації критерій тривалості циклу, виділяють:

1)малі цикли - короткочасні коливання ділової активності, що продов­жуються 3-4 роки;

2)середні цикли - терміном 7-11 років;

3)великі цикли, періодичність яких становить 40-60 років;

4)вікові циклічні коливання.

Найбільш рельєфно в структурі циклічного економічного роз­витку проявляються середні промислові цикли.

Історія середніх промислових циклів бере початок з кризи надвиробництва 1825р., яка охопила всю економіку Англії. Цей цикл тривав 12 років і закінчився кризою 1836р., яка виникла спочат­ку в Англії, а потім розповсюдилася на США. Через 11 років нова економічна криза охопила вже економіку США, Англії, Франції й Німеччини. Перша світова криза виникла в 1857р. Вона охопи­ла абсолютну більшість промислових країн світу. Далі більшість економічних криз були світовими. Це кризи 1866, 1873, 1882, 1890, 1900, 1907, 1913-1914, 1920-1921, 1929-1933, 1937-1938, 1974-1975, 1980-1982, 1992 рр.

Фази ек. циклу:

• піднесення

• криза

• депресія

• пожвавлення

• піднесення

• криза

Визначальною фазою економічного (промислового) циклу є криза. Кризою завершується один цикл і починається новий.

Умови сучасного економічного розвитку характеризуються глибокими змінами в структурі економічного циклу. Відбулася деформація класичного циклу, що проявляється у поступовому злитті фази кризи з фазою депресії, а фази пожвавлення - з фазою піднесен­ня. Практично цикл функціонує тепер як двофазний. Для першої фази властивим є сповзання вниз (спад виробництва, зниження цін і т.ін.) для другої - піднесення (експансія), де пожвавлення розтягується на тривалий час і не завжди переростає в бурхливе піднесення.

104. Економічні кризи та їх причини. Головною причиною циклічного розвитку економі­ки вважаються порушення найважливіших макроекономічних пропорцій внаслідок існування антагоністичних суперечностей, властивих суспільному виробництву, основаному на приватній власності на засоби виробництва.

Визначальною фазою економічного (промислового) циклу є криза. Кризою завершується один цикл і починається новий.

Основні напрями прояву економічної кризи:

1. Перевиробництво товарів порівняно з платоспроможним попитом на них. Під час кризи значна частина товарів виявляєть­ся надлишковою й не може бути реалізованою.

2. Різке падіння цін внаслідок перевищення пропозиції това­рів над попитом на них.

3. Різке скорочення обсягів виробництва.

4. Масові банкрутства підприємств.

5. Значне зростання безробіття й зниження заробітної плати.

6. Потрясіння кредитної системи. Промислова криза поро­джує грошово-кредитну кризу, що проявляється в різкому скороченні комерційного й банківського кредиту.

Класифікують різноманітні теорії ек. криз.

Екстернальні теорії – головні причини у коливаннях факторів, що лежать за межами ек. системи ( війни й революції, природні катаклізми…).

Інтернальні – причини обумовлюють факторами, що знаходяться в середині ек. системи ( недостатнє споживання населення, диспропорційність між галузями економіки…)

В ринковій економіці, основаній на приватній власності на засоби виробництва, притаманний ряд нездоланних (антагоністичних) суперечностей, які постійно порушують пропорції, які необхідні для існування макроекономічної рівноваги в суспільстві, без чого нормальна реалізація суспільного продукту стає неможливою.

Суперечності:

• між працею й капіталом

• між виробництвом і споживанням

• між праномірною організацією вир-ва на окремих підприємствах і відсутністю її в суспільстві

• між вир-вом і сферою обігу.

Отже, кризи - це вибух суперечностей саморегульованої рин­кової економіки, свідчення того, що вона самотужки (без допомо­ги зовнішнього механізму) не спроможна забезпечити постійну макроекономічну рівновагу, без якої нормальний хід суспільного відтворення неможливий. Водночас економічна криза - це неми­нучий в умовах приватної власності на засоби виробництва механізм стихійного регулювання ринкової економіки.

105. Продуктивність праці та економічне зростання.

Продуктивність праці - це міра ефективності й напруженості праці. В найзагальнішому плані вона вимірюється кількістю продукції, виробленої за одиницю часу, або затратами робочого часу в розрахунку на одиницю виробленої продукції.

Прод-сть праці розраховується за формулою:

Де Пр – прод-сть праці; П – вироблений продукт (вартісна або натуральна форма); З – затрати праці ( заробітна плата або кількість працюючих).

Тому зрос­тання продуктивності праці (економія робочого часу) може бути досягнуто лише двома шляхами.

1. Шляхом застосування більш досконалої .техніки й техноло­гії, більш ефективних предметів праці; підвищення кваліфікації працівників, кращої організації праці, більш досконалого управ­ління та інших методів, які передбачають прогресивні зміни в корисній формі праці, що веде до збільшення виробництва за одиницю часу або до зменшення часу на виробництво одиниці продукції.

2. Другим шляхом є збільшення напруження (фізичного, ро­зумового) праці за одиницю часу, що також веде до збільшення виробництва продукції за одиницю часу.

Зворотною величиною продуктивності праці є трудомісткість продукцїі. Вона, на відміну від продуктивності праці, яка характе­ризує кількість продукції, виробленої одним робітником за певний час або на 1 грн. затрат, на заробітну плату, показує, скільки затрачено праці (заробітної плати або робочого часу) на одиницю продукції. Вимірюється трудомісткість за формулою:

Тр. - трудомісткість; 3 - затрати праці; П - вироблений продукт.

Рівень розвитку продуктивних сил вира­жається у зростанні фактичної ефективності виробництва, що повинно проявлятися в економії робочого часу.

В економічному розвиткові перемагає той спосіб виробництва, який може забезпечити більш високий рівень продуктивності праці або, що те ж саме, більшу економію часу.

Показником використання засобів праці виступає капіталовіддача. Цей показник свідчить, скільки вироблено продукції на одиницю основного капіталу (засобів праці).

Найпрості­шими елементами господарювання, що ведуть до зростання продуктивності застосовуваних засобів виробництва, є поділ і кооперація праці.

Економічне зростання означає регулярне, стійке розширення масштабів діяльності даної господарської системи, яке виявляється у збільшенні розмірів застосованої суспільної праці і виробленого продукту – товарів і послуг. З ек. зростанням пов‘язане зростання суспільного капіталу, виробничого потенціалу, від розмірів і якісних характеристик якого залежать випуск продукції, кількість і якість товарів і послуг, що створюються за участю живої праці.