74. Номінальна і реальна заробітна плата. Продукт праці та заробітна плата.

Номінальна заробітна плата — це сума грошей, що одержує працівник за годину, день, місяць.

Реальна заробітна плата виражається в сумі товарів і послуг, які працівник може придбати на свою грошову заробітну плату.

Номінальна і реальна заробітна плата не обов'яз­ково змінюється в одному і тому самому напрямі. Наприклад, номі­нальна заробітна плата може підвищитися, а реальна заробітна плата в той же час — знизитися, якщо ціни на товари і послуги зростали швидше, ніж номінальна заробітна плата.

Кооперативна форма власності надає особистим доходам (або оплаті праці) ряд особливостей:

По-перше, фонд оплати праці визначається загальними зборами кооператорів і створюється за рахунок валового доходу даного ко­оперативу.

По-друге, оскільки продукт праці кожного кооперативу знахо­диться у розпорядженні загальних зборів членів кооперативу, а не держави, то розміри оплати за рівну працю в різних кооперативах неоднакові. Принципу рівної оплати за рівну працю дотримуються тільки в межах окремих кооперативів.

По-третє, оплата праці в кооперативі може здійснюватися як грошима, так і натурою.

Для громадян, робота яких в кооперативі не є основною, а являє собою допоміжну трудову діяльність, зберігається заробітна плата за місцем основної роботи або стипендія за місцем навчання у пов­ному розмірі.

Розрізняють доходи від індивідуальної трудової діяльності. Виз­начення таких доходів вимагає чіткого з'ясування суті індивідуаль­ної трудової діяльності. Остання являє собою суспільне корисну

75. Аграрне виробництво – особлива сфера вкладання капіталу і праці.

Сільське господарство відрізняється від інших галузей народного господарства рядом особливостей, які визначають специфіку функціонування організаційно-економічних і соціально-економічних відносин цієї галузі.

1) на відміну від промисловості, для якої земля є лише загальною умовою функціонування, в сільському господарстві земля - головний об'єкт виробничих відносин і основний засіб виробництва.

2) для сільського господарства характерним є збіг часу виробництва й робочого періоду, що породжує сезонний характер виробництва.

3) в сільському господарстві тісно переплітаються еко­номічні й природні процеси відтворення. Тому кінцевий резуль­тат є сума зусиль людини й природи.

4) складність і різноманітність економічних зв'язків, породжених входженням сільського господарства до АПК, а також переплетінням різноманітних форм власності.

Первинна виробнича ланка в сільському господарстві (колгосп, кооператив, фермерське або особисте господарство) функціонують на основах комерційного (господарського) розрахунку.

Оборот капіталу в сільському господарстві, на відміну від ін­ших галузей, зокрема, від промисловості, має свою специфіку:

1) в джерелах формування капіталу- певна частина виробничого капіталу в сільському господарстві (будівлі, споруди, машини..) форму­ється звичайним шляхом через сферу товарного обігу. Проте значна частина засобів виробництва, що споживається, створю­ється в самому господарстві і входить у виробничий оборот, минаючи сферу товарного обігу.В процесі відтворення певна кількість створеної продукції не набуває форми кінцевого продукту.

2)особливості в обороті капіталу-вони обумовлені сезонним характером сільськогосподарського виробництва, а також участю в процесі виробництва природно-біологічних факторів. Це, з одного боку, передбачає вищий ніж у промисловості, рівень капітало- й енергоозброєності праці, а з іншого, - уповільнення обороту капі­талу порівняно з іншими галузями народного господарства.

За таких умов підтримання нормального процесу відтворення вимагає наявності надійних каналів фінансування сільськогоспо­дарського виробництва. Ринкова економіка з її жорсткими конку­рентними правилами передбачає, що такими каналами для підпри­ємств неаграрної сфери виступають, по-перше, самофінансування, по-друге, банківське кредитування. Підприємства аграрної сфери в силу вищеназваної специфіки витримати, як показує світовий досвід, такого ринкового режиму не можуть. Тому практично в усіх розвинутих країнах світу сільськогосподарське виробництво знаходиться на державній дотації.

76. Відносини власності в сільському господарстві.

Економічна реформа в сільському госпо­дарстві України передбачає формування багатоукладної економіки шляхом розвитку підприємництва на основі різноманітних форм власності. Так, Закон "Про форми власності на землю" передбачає державну, колективну й приватну форми власності. При цьому нові суб'єкти підприємницької діяльності, для яких визріли певні умови, мають виникати як у надрах старих форм власності, так і поруч з ними, на базі нових форм власності, але ні в якому разі не як альтерна­тива: або колективне підприємництво, або приватне, як це маємо в деяких випадках сучасної практики розвитку підприємництва в аграрній сфері України.

Протиставлення приватної власності державній і колективній породжує ряд негативних наслідків, які знижують загальну ефективність підприємницької діяльності в АЛК.

Наслідок 1. Звужується сфера підприємництва.

Наслідок 2. В умовах наявності великого вільного ринкового простору виникає нездорова, з політичним присмаком конкуренція між приватним і державно-кооперативним секторами аграрної економіки.

Наслідок 3. Недорозвиненість вітчизняного підприємництва, знекровлення в результаті внутрішньої непотрібної конкуренції робить його неконкурентоспроможним на зовнішньому ринку.

77. Земельна рента та її форми; оренда землі, ціна землі. З виникненям власності на землю виникає й відповідна їй фо­рма доходу. Таким доходом стає земельна рента. Земельна рента взагалі - це нетрудовий доход, який отримує земельний влас­ник. Підставою для отримання такого доходу є право власнос­ті на землю. Отже, земельна рента - це економічна форма реалі­зації власності на землю. Земельна рента за своєю природою - це не що інше, як надлишкова додаткова вартість. Причиною є природні й соціальна монополії, характерні для сільського госпо­дарства, які породжують відповідно три основних види земельної ренти: диференціальну, абсолютну й монопольну.

Диференціальна рента.

Причина: монополія на землю як об‘єкт господарювання.

Умови: 1) відмінності в природній родючості грунтів і неоднакове місцезнаходження земельних ділянок, 2) неоднакова продуктивність додаткових капіталовкладень в одну й ту ж земельну ділянку.

Форми: орендна плата, рентні платежі, плата за землю, зональні ціни.

Джерело: надлишок ДП, що утворюється землеробською працею на кращих земельних ділянках або в результаті продуктивніших капіталовкладень.

Форми диференціальної ренти : рента, яка виникає внаслідок дифере­нціації земельних ділянок за родючістю або за місцем розташування, називається диференціальною рентою І. Поряд з диференціальною рентою І за певних економічних умов утворюється й диференціальна рента II – вона є однією з форм надлишкового додаткового продукту, який одержують внаслідок різної продуктивності затрат, що послідовно робляться на одній і тій самій ділянці землі, тобто внаслідок інтенсифікації землеробства.

Форми прояву диференціальної ренти різноманітні.

Абсолютна рента.

Причина: монополія приватної власності на землю.

Умови: відсутність вільного переливу капіталу.

Форми: орендна плата, податок на землю.

Джерело: додатковий продукт, створений природою.

Землевласники навіть за найгірші земельні ділянки беруть орендну плату, а держава стягує земельний податок. Основою таких платежів є абсолютна рента, яка виступає як різниця між ринковою вартістю продукції і ціною виробництва. Основною формою вилучення абсолютної ренти виступає орендна плата, хоча в наших сучасних умовах держава може вилучати її і за допомогою податку на землю.

Монопльна рента.

Причина: монополія на землю, що знаходиться у виняткових природних умовах.

Умови: монопльні ціни.

Форми: більш високі: орендна плата, земельний податок.

Джерело: додаткова вартість, створена в інших галузях матеріального виробництва.

Оренда землі. В умовах ринкової економіки рентні відносини виникають між власниками землі, з одного боку, і користу­вачами землею, з іншого. Найбільш поширеною формою таких відносин у всіх зарубіжних країнах є оренда землі селянами-фермерами або підприємцями в земельних власників.

У найзагальнішому плані під орендою розуміється передача права користування й розпорядження власністю (у нашому випадку землею) однією юридичною особою - власником іншій -користувачу на принципах повернення й платності та умовах, передбачених договором.

Характерні риси орендних відносин: 1)наяв­ність двох суб'єктів цих відносин - власника й "користувача (орен­даря). 2) орендні відносини за своєю природою вторинні, похідні. Орендні відносини буду­ються на принципі повернення. 3) власник передає орендарю право продуктивно використовувати землю. 4) орендні відносини завжди мають договірний характер.

Орендна плата - це заздалегідь визначена певна величина доходу орендаря, яка встановлюється в абсолютній величині (на весь строк орендного договору) й виплачується власнику землі щорічно або щоквар­тально залежно від умов договору.

Основним джерелом орендної плати є додатковий продукт, який одержує орендар у процесі використання землі.

Ціна землі.

В суспільстві, де панує приватна власність на землю, остання стає об'єктом купів­лі-продажу. Вона не має вартості, як інші товари, бо не є результатом людської праці. В умовах ринкової економіки виникає особливий вид товарів, ціни на які спираються не на вартість, а на доход, який приносить власни­ку їх використання. Такі ціни називаються ірраціональними. Так, процент є ірраціональною ціною позичкового капіталу. До таких цін відноситься й ціна землі. Ціна землі - це сума грошей, яка, якщо їі покласти в банк, при­несе своєму власнику доход у вигляді процента, не меншого від тієї земельної ренти, .яку приносить дана земельна ділянка. Ціна землі прямо пропорційна розміру ренти й обернено пропорційна банківському проценту.