80. Науково-технічна революція та її роль в економічному зростанні.

Протягом останнього сторіччя технічні перевороти, пов'язані з революційною формою науково-технічного прогресу, вносили радикальні зміни то в одну, то в іншу сферу господарювання. А почи­наючи з середини 20 ст., вони охопили практично всі елементи технологічного способу виробництва. Саме ці зміни знаменували початок науково-технічної революції (НТР).

Початок НТР прийнято відносити до середини 50-х років 20 ст. Вона зумовлена рядом фундаментальних винаходів у природознав­чих науках і їх виробничою реалізацією:

- Оволодіння енергією атома.

- Випуск серії полімерних та інших штучних матеріалів.

- Створення перших ЕОМ і квантових генераторів.

- Вихід людини в космос.

Суть же НТР у тому, що вона означає стрибок у розвитку про­дуктивних сил суспільства, перехід їх в якісно новий стан на основі докорінних змін у системі наукових знань. Проявляється це в тому, що НТР перетворює весь технологічний спосіб виробництва, всі його сторони й компоненти: засоби праці, предмети праці, енергетичні основи, технологію й організацію. Вона суттєво впливає й на головну продуктивну силу суспільства - людину. Але в першу чергу революційні перетворення відбуваються в засобах праці, що виража­ється в автоматизації виробництва.

Основні риси НТР:

Перетворення в засобах праці ( поява керуючого пристрою), створення нових предметів праці, поява нових джерел енергії, зміни технології і методів впливу на природні матеріали, якісні структури й організації виробництва, перетворення робітника на контролера й регулювальника виробничих відносин.

Зміни у предметах праці знаходять своє вираження у викорис­танні нових синтетичних матеріалів з спеціально сконструйовани­ми властивостями (пластмаси, напівпровідники, композиційні ма­теріали, штучні алмази тощо).

Перетворення у засобах праці пов'язані насамперед з появою автоматичної техніки.

Техніка з програмним управлінням дає змогу подолати межі ви­робництва, зумовлені психофізіологічними можливостями людини. Крім того, застосування комп'ютерної техніки відкриває широкий доступ до всього потоку науково-технічної інформації, накопиче­ної людством. Завдяки цьому наука стає безпосередньо про­дуктивною силою суспільства, постійним фактором її примноження.

Автоматизація та комп'ютеризація суттєво розширюють вироб­ничі можливості працівників, значно збільшуючи плідність їх зу­силь. Отже, НТР є могутнім фактором розвитку продуктивної сили праці.

81. Держава як суб‘єкт економічних відносин. Державний сектор в економіці.Ринок при всіх своїх позитивних властивостях, через егоїстич­ну жорстку спрямованість на прибуток, неспроможний вирішувати суттєві проблеми, що виникають у процесі розвитку суспільства. В умовах сучасного масштабного й надзвичайно складного виробництва регулювання цих проблем повинна брати на себе держава. Окрім цього, держава сама виступає як власник деяких галузей господар­ства або окремих підприємств, тобто безпосередньо здійснює економічну діяльність. Тому питання, якою мірою необхідна участь держави в господарстві, досить актуальне й належить до числа невирішених проблем економічної теорії.

Державний сектор у ринковій економіці. Економічна система просто не може ефективно функціонувати без суттєвого доповнення ринкового механізму механізмом державного регулювання.

1. Ринок визнає лише один варіант розпо­ділу доходів, один критерій справедливості. Справедливим визна­ється будь-який доход, отриманий в результаті конкуренції.

2. Чисто ринковий розподіл не гарантує невід'ємного соціаль­но-економічного права людини на певний стандарт добробуту, який забезпечує їй достойне існування незалежно від форм і результатів діяльності.

3. Від механізму ринку не слід чекати дотримання й інших со­ціально-економічних прав людини, зокрема, права на працю для тих, хто може й хоче працювати.

4. Як свідчить досвід розвинутих країн, ринковий механізм, стимулюючи ефективне використання поточних досягнень НТП, неспроможний самостійно забезпечити стратегічні прориви в галузі науки і технології, глибоку структурну перебудову виробництва

5. Світовий досвід показав, що в генах ринкової економіки за­кладені такі важкі хвороби, як інфляція й монополізм. Тому вона постійно потребує державної антиінфляційної й антимонополг.яої профілактики.

82. Підприємництво в державному секторі.

Підприємництво в державному секторі розвивається за умови постійного регулювання всіх процесів державою. Умови вільного вибору форм господарювання також контролюються державо..

83. Економічні функції держави. Необхідність державного регулювання еко­номіки зумовлена її економічними функціями.

Українські економісти ставлять наголос на 9 функціях:

1. Розробка й затвердження правових основ економіки.

2. Визначення мети й пріоритетів макроекономічного розвитку.

3.Реалізація соціальних цінностей. 4.Регулювання економічної діяльності, спрямоване на вирівнювання сукупного попиту й пропозиції. 5.Захист конкуренції. б.Перерозподіл доходів, спрямо­ваний на усунення надмірних відмінностей у рівні доходів, власти­вих ринковій системі. 7.Фінансування суспільних благ і послуг.

8.Регулювання зовнішньоекономічних відносин і валютного ринку.

9. Стабілізація економіки, яка забезпечує повну зайнятість і стабільний рівень цін.

Функції держави в ринковій економіці .

Перша - розробка, прийняття й організація виконання госпо­дарського законодавства (правова основа підприємництва, оподат­кування, банківської системи тощо).

Друга - забезпечення умов нормальної роботи ринкового меха­нізму (демонополізація економіки, антиінфляційна політика, підтримка державних фінансів у бездефіцитному стані, стабіль­ність грошового обігу і т.д.).

Третя - забезпечення вирішення економічних проблем, які ринковий механізм вирішити неспроможний або вирішує їх не досить ефективно (екологічні, соціально-економічні, проблема справедливого розподілу доходів, НТП, структурні зрушення в економіці, міжнародний поділ праці тощо).

84. Роль держави в кругообігу продукту, ресурсів і доходу.

1. Вихідним інструментом державного регулювання економіки є планування. Ринкова економіка, як показує досвід країн Заходу, сприймає лише індикативне планування.

2. Серед економічних регуляторів центральне місце посідає державний бюджет. Через бюджетний механізм держава має можливість безпосередньо брати участь у перерозподілі національ­ного доходу, а отже вирішувати соціально-економічні та інші проблеми, які не вирішує ринок.

3. У тісному зв'язку з бюджетом повинна працювати податкова система. При її формуванні враховується здатність податків виконувати дві взаємопов'язані функції: фіскальну й стимулюючу. Держава через рівень оподаткування, порядок підрахування податкової бази й систему податкових пільг та обмежень визначає, з одного боку, величину доходів державного бюджету, з іншого, спрямовує ділову активність господарських суб'єктів і окремих громадян у відповідності з цілями й пріоритетами соціально-економічного розвитку країни.

85. Суспільний продукт і його форми. Методи обчислення суспільного продукту. Суспільний продукт - синтезоване поняття. До його складу входять різнома­нітні матеріальні й нематеріальні блага та послуги, які створюють­ся в різних галузях виробництва. Він являє собою всю суму матеріальних і духовних благ, створених суспільством за певний проміжок часу. Як правило, за рік. Форми: 1)валовий суспільний продукт, 2) кінцевий суспільний пр-т, 3)валовий національний пр-т 4) чистий продукт або національний доход. ( 1 і 2 – основні показники системи народногосподарського балансу СНБ; 3 і 4 – показники системи національних рахунків СНР)

1)Вало­вий суспільний продукт (ВСП). Розраховують його як суму виробленої за рік валової продукції всіх галузей матеріального виробництва. ВСП=c+ v+ m, де с – вартість спожитих засобів виробництва, або фонд заощадження; v + m – новостворена вартість, яка створюється живою працею, де v – необхідний продукт, а m – додатковий продукт.

2)ВСП не дає точного уявлення про ту реальну суму благ, яка створюється протягом року в країні. В зв'язку з цим виникає потреба розраховувати кінцевий суспільний продукт (КСП). Він являє собою всю масу виробленої за певний період часу готової продукції. Отже, КСП є лише частиною ВСП, яка виключає повторний рахунок. КСП обчислюється шляхом вилучення з валового продукту повторного рахунку, тобто обороту предметів праці (МЗ) і додаван­ня вартості спожитих засобів праці, що є фондом амортизації (А):

КСП = ВСП - МЗ + А

ВСП і КСП - це показники матеріального виробництва

3) Вся новостворена вартість утворює чистий продукт суспільства або національний доход. У статистиці України основними формами національного продукту були визнані не так давно с 1987р. Головними показниками сьогодні є ВВП і ВНП. ВВП ( валовий вн. пр-т) – це сукупна вартість кінцевих товарів і послуг вироблених в поточному періоді на теріторії країни незалежно від національної принадлежності підприємств. ВВП підраховується за територіальним принципом. Існує 3 методи обчислення ВВП:

1 - за виробленою продукцією ( виробничий метод)

2 - за витратами ( м-д кінцевого використання) – весь кінцевий продукт купується домогосподарствами, бізнесом, державою та закордонними споживачами. Кінцеве використання ВВП складається із: споживчих витрат населення, валових приватних інвестицій у національну економіку, державних закупог товарів і послуг, сальдо експортно-імпортних операцій.

3 - за доходами ( розподільчий м-д) – ВВП тут обчислюють як сумму первинних доходів, створених у процесі виробництва товарів і послуг, а також витрат і платежів, не пов‘язаних з виплатою доходів. Розрізняють чотири компоненти пофакторного доходу: заплата, рента, процент і прибуток.

Розрізняють номінальний і реальний ВВП. Номінальний – це обсяг вир-ва обчислений за діючими фактичними цінами. Реальний – це обсяг вир-ва, вартість якого скорегована на величину річного зростання цін.

Близьким до ВВП з своїм змістом є ВНП ( вал. нац. пр-т) – характеризує сукупну вартість кінцевих товарів і послук, створених за певний період вітчизняними підприємствами в країні і за її межами. ВНП підраховується за національним принципом.

ВНП обчислюється не за виробничим принципом, а як сума кінцевих доходів, які отримують підприємства, організації, установи й окремі громадяни в усіх галузях і сферах народного господарства. Його складовими частинами є: а)вартість спожитих населенням предметів спожи­вання та послуг; б) вартість державних закупок; в)капітальні вкладення; г)сальдо платіжного балансу.

4) Найважливішим результативним показником розвитку економі­ки країни є чистий продукт (ЧП). Він являє собою частину ВСП або нову створену вартість за рік, тому, що є результатом живої праці, затраченої в даний період. В політичній економії і сучасній обліково-статистичній практиці ЧП отримав назву національного доходу. Кількісно ЧП - це різниця між ВСП і вартістю спожитих засо­бів виробництва (3В).

ЧП поділяють дві частини: необхідний продукт і додат­ковий продукт.

Необхідний продукт (НП) - це та частина ЧП, яка необхідна для нормального відтворення робочої сили, тобто для підтримання її працездатності, включаючи й підготовку нового покоління працівників. Додатковий продукт (ДП) - це частина ЧП, яка виступає як надлишок над НП.

ДП = НП-НП

Відношення ДП до НП називається нормою ДП. Норма ДП ви­значається за формулою:

де

Н - норма ДП; ДП - додатковий продукт; НП - необхідний про­дукт.