28. Фінансування охорони здоров'я

Фінансування медичних установ ґрунтується на таких показниках:

1.         По стаціонару – кількість ліжок і ліжко-днів.

2.         По поліклініках – кількість лікарських відвідувань.

Кількість ліжок характеризує кількість лікарських місць. Розрізняють нормативну потребу і фактичну їхню наявність. Нормативна потреба визначається, виходячи з чисельності жителів населеного пункту і показника госпіталізації в розрахунку на рік. Кількість ліжко-днів – це добуток від множення кількості ліжок на кількість днів функціонування одного ліжка в день.

Кількість лікарських відвідувань визначається шляхом розподілу чисельності жителів у районі обслуговування на середню кількість відвідувань поліклінік на рік (приблизно 30 разів).

Система заробітної плати медичних працівників встановлюється в розрізі категорій: лікар, середній і молодший медичний персонал, адміністративно-управлінський і обслуговуючий персонал.

Система зарплати лікарів ґрунтується на встановленні ставки зарплати і її систем підвищення, а також надбавок. Ставка зарплати залежить від посади (лікар-хірург, лікар-інтерн або лікарі інших спеціальностей) і кваліфікаційної категорії. Крім того, у частині надбавки ставка може залежати від місця розташування лікарні (місто або сільська місцевість). Надбавка до зарплати встановлюється також за шкідливі і небезпечні умови праці (інфекційні лікарні, рентген-кабінети), за роботу у вихідні і святкові дні і нічний час.

Ставки зарплати середнього медичного персоналу залежать від посади (медсестра, акушерка, фельдшер, зубний лікар), категорії і стажу роботи. Для молодшого медичного персоналу ставки встановлені в залежності від посади (сестра операційна, сестра господарка, сестра-банщиця). На середній і молодший медичний персонал поширюються надбавки за шкідливі умови праці, за роботу у вихідні і святкові дні і нічний час.

Для медичних працівників зарплата розраховується, виходячи з обсягу роботи – 0,25; 0,5; 0,75; 1,0; 1,25; 1,5 ставки. Дозволяється поєднувати обов’язки медсестри і санітарки. Для адміністративного й обслуговуючого персоналу установлені тверді ставки зарплати.

Фонд зарплати розраховується шляхом множення кількості посад на середню ставку зарплати. Середня ставка зарплати медперсоналу встановлюється на підставі тарифікаційного списку. Кількість посад лікарів визначається в розрізі стаціонару і поліклініки:

ºпо стаціонару – виходячи з нормативу кількості ліжок на 1 лікаря (15–30 ліжок), диференційованого в розрізі відділень (хірургічне, терапевтичне і т.д.); враховуються також посади завідувачів відділеннями, лікарів-інтернів і лікарів-фахівців;

ºу поліклініці – на підставі кількості лікарських відвідувань у розрізі фахівців і встановлених нормативів прийому на 1 лікаря; у поліклініці також передбачаються посади завідувачів відділеннями (при наявності певної кількості лікарів даного профілю).

29. Фінансування культурно-освітніх закладів

Складність правового регулювання фінансування витрат на культуру і мистецтво полягає не лише в об'єктивних причинах, пов'язаних із загальним становищем у країні, а й у специфіці самої галузі культури. З одного боку, культура не може існувати без свободи творчості, тому одним із найважливіших завдань правового забезпечення культурної сфери є гарантування та забезпечення творчих свобод: свободи художньої творчості, свободи слова, свободи друку тощо. З іншого боку, в умовах класичного ринкового господарювання значна частина організацій культурно-мистецької сфери є економічно неприбутковою, але суспільно необхідною. З цього випливає, що суспільство (держава), яке зацікавлене в існуванні та розвиткові культури, має створити такий правовий простір, у якому культура зможе існувати, залишаючись економічно неприбутковою, навіть за умов ринкової економіки. За функціональною класифікацією видатків до них належать витрати на утримання засобів масової інформації,- в т. ч. телебачення і радіомовлення, пресу, книговидання тощо, а також дослідження і розробки у сфері духовного та фізичного розвитку.

Згідно з функціональною структурою видатків на культуру та мистецтво їх включено до розділу "Духовний та фізичний розвиток" (код 0800) та підрозділу "Культура та мистецтво" (код 0821). Ці видатки включають фінансування театрів; художніх колективів, концертних і циркових організацій; кінематографії; творчих спілок; бібліотек; музеїв та виставок; заповідників; клубних закладів; інших закладів і заходів у галузі культури та мистецтва.

При фінансуванні культури головними розпорядниками бюджетних коштів є міністр культури України, міністри та керівники державних комітетів та відомств України, а також АРК, у підпорядкуванні яких перебувають підприємства, організації та заклади культури. Розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня є керівники відповідних закладів, підприємств та організацій.

Фінансування за Державним бюджетом України здійснюється Міністерством фінансів України шляхом надання головним розпорядникам бюджетних призначень у межах встановлених поточним актом про бюджет асигнувань

Інші бюджетні культурно-мистецькі заклади фінансуються в основному із відповідних місцевих бюджетів. Зокрема, до видатків, що здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст республіканського значення АРК і міст обласного значення, належать державні культурно-освітні (бібліотеки, музеї та виставки) і театрально-видовищні програми (філармонії, музичні колективи й ансамблі, театри, палаци і будинки культури республіканського АРК й обласного значення, школи естетичного виховання дітей, інші заклади та заходи у галузі мистецтва).

30. Фінансування установ соціальних закладів

Фінансування соціально-культурних заходів є найбільшим напрямом кошторисно-бюджетного фінансування порівняно з усіма іншими бюджетними витратами.

Фінансування цих видатків відіграє велику соціальну та політичну роль, формуючи в суспільстві відчуття "благополуччя" або "розчарування" тими процесами, що відбуваються в країні. Разом з тим в умовах існування бюджетного дефіциту соціально-культурна сфера є найвразливішою, тому що велика кількість цих видатків фінансується за "залишковим принципом", тобто в останню чергу або ж за дуже скороченими нормативами та нормами.

Склад соціально-культурних видатків держави: — на соціальний захист населення і соціальне забезпечення; — на освіту; — науку; — на культуру; — на засоби масової інформації; — на охорону здоров'я; — на фізичну культуру і спорт; — на заходи у сфері молодіжної політики.

Видатки на соціальний захист населення. З другої половини XX ст. соціальні видатки почали розглядатись не як непродуктивні витрати, а як інвестиції в сьогоднішню та майбутню діяльність. У розвинутих країнах видатки на соціальне забезпечення становлять 14-15% ВВП.

У Конституції України, Основах законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, інших законах, актах Президента України визначено основні форми й методи соціального захисту населення.

Порядок фінансування науки. Держава забезпечує бюджетне фінансування наукової та науково-технічної діяльності у розмірі не менше 1,7 % ВВП України. З бюджету виділяються кошти на: — фундаментальні дослідження, пошукові та прикладні розробки; — державні та міждержавні науково-технічні програми; — державні премії України у галузі науки і техніки; — фінансування наукових розробок з проблем стандартизації, сертифікації та еталонної бази, державних контрактів; — фінансування наукової частини національних, міжгалузевих та галузевих програм.

36. Державний борг та видатки на його обслуговування

Державний борг — це сума заборгованості держави за випущеними і непогашеними внутрішніми державними запозиченнями, а також сума фінансових зобов'язань до іноземних кредиторів на певну дату, включаючи видані гарантії за кредитами, що надають місцевим органам влади, державним підприємствам, іноземним постачальникам тощо.

Державний борг країни поділяється на внутрішній і зовнішній борги. Внутрішній державний борг — заборгованість держави перед усіма утримувачами облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) й інших державних цінних паперів, тобто громадянами та підприємствами своєї країни, які є кредиторами держави. Зовнішній державний борг — це заборгованість держави перед іноземними кредиторами, тобто громадянами й організаціями інших країн.

Розрізняють також капітальний і поточний державний борги. Капітальний борг — загальна сума заборгованості минулих років і відсотків, що мають сплачуватися за позиками. Поточний борг — видатки держави, пов'язані з погашенням у поточному році боргових зобов'язань і належних до сплати в цей період процентів з усіх випущених на цей момент позик.

Загальна сума внутрішнього державного боргу поділяється на дві частини;

1. Монетизований борг, що складається з боргів держави комерційним банкам, як основним утримувачам державних цінних паперів. Цей борг фіксується у балансах банків тому аналіз його динаміки перебуває під пильним контролем. Сума монетизованого боргу складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), включаючи видані гарантії за кредитами.