3. Еволюція слуху.

Переважна більшість тварин сприймає звук за допомогою спеціалізованих органів слуху. У риб слухову рецепцію частково здійснює також бічна лінія.

Слух у безхребетних тварин. Звукосприймальні органи з'явились на досить ранніх етапах еволюції тваринного світу. Так, вже у медуз функцію слухової рецепції виконують статоцисти, які сприймають інфразвукові коливання в межах 8 - 13 Гц. У молюсків цей діапазон становить від кількох герц до 2 кГц, хоча самі молюски звуків не генерують. Сприймання і відтворення звуків добре розвинуті у членистоногих, зокрема комах. Комахи сприймають звукові коливання за допомогою волоскових сенсил, джонстонових і тимпанальних органів, які розміщені в різних місцях: на церках, антенах, голові, черевці, кінцівках. У головоногих молюсків і примітивних хордових слухова рецепція не розвинена.

Слух у хребетних тварин. Орган слуху у всіх хребетних, починаючи з най-примітивніших круглоротих, знаходиться у лабіринті внутрішнього вуха, точніше, в одному з мішечків лабіринту. Розміщені на стінках мішечка скупчення волоскових сенсорних клітин (плями) у цих тварин поряд з гравітаційними силами сприймають і звукові коливання. У риб від мішечка відходить тяж - лагена (попередник завитки ссавців), яка бере на себе звукосприймальну функцію. Оскільки зовнішнього і середнього вуха з барабанною перетинкою у риб немає, роль резонатора, що підсилює звук, частково бере на себе плавальний міхур, який сполучається з лагеною за допомогою чотирьох веберових кісточок. Завдяки добре розвиненому апарату веберових кісточок карпові риби чують звуки чи не найкраще серед риб. Діапазон звуків, які вони сприймають, зростає до 4-6 кГц. До того ж вони здатні розрізняти 1/3 - 1/4 музичного тону.

Дня наземних тварин у повітряному середовищі звук відіграє значно більшу роль, ніж для водних організмів. Тому у них відбувається прогресивний розвиток всієї слухової системи: у амфібій з'являється барабанна перетинка, у рептилій - зовнішній слуховий хід. Слуховий стовпчик (колумелла) у них з'єднує барабанну перетинку із внутрішнім вухом, але у змій він прикріплюється не до барабанної перетинки, а до квадратної кістки черепа, що робить їх дуже чутливими до коливань ґрунту. Черепахи і ящірки сприймають звуки до 10 кГц, але невідомо, чи здатні вони їх розрізняти.

У деяких птахів і у всіх ссавців, за винятком китових, з'являється зовнішнє вухо, яке дає їм змогу сприймати напрям звуку. У ссавців розвивається справжня завитка, яка має від 0,25 (качкодзьоб) до 4 (свиня) обертів. Людина сприймає звуки в діапазоні 18 Гц - 20 кГц, а в середньому у класі ссавців слуховий діапазон досягає ультразвукових частот - 50 Гц - 140 кГц.

Ехолокація - це здатність організму орієнтуватись у просторі за допомогою звукових коливань. Ехолокація властива більшості хребетних тварин. Умовно можна виділити пасивну й активну ехолокацію.

Пасивна ехолокація полягає у визначенні за допомогою бінаурального слуху напрямку надходження звуку і його джерела. Це дуже ефективно і якісно роблять усі ссавці з розвиненими зовнішніми вухами. До пасивної ехолокації можна віднести і визначення перешкоди чи будь-якого об'єкта сприйманням відбитих від нього звукових хвиль, що виникли під час руху самого організму. Так, багато риб добре орієнтуються щодо розташування берега, різних предметів у воді, сприймаючи механорецепторами бічної лінії відбиті інфразвукові коливання, створені рухом власного тіла. Незряча людина завдяки добре розвиненому слуху здатна визначити перешкоду за допомогою звуків, що виникли під час її крокування і відбились від перешкоди.

Активна ехолокація - це орієнтування у просторі відносно рухомих і нерухомих об’єктів за допомогою звуків, спеціально випромінюваних з цією метою організмом. Така форма ехолокації властива лише небагатьом видам вищих хребетних для орієнтування в просторі під час руху в темряві. Активну ехолокацію мають кажани, стрижі-саланган, птах гуахаро, деякі види китових. Стрижі легко визначають у темряві дротину діаметром менш як 1 мм, а кажани полюють на дрібних комах.