Сенсорні системи.

1. Фізіологія сенсорних систем.

2. Еволюція органу зору.

3. Еволюція слуху.

4. Еволюція гравітаційної сенсорної системи.

5. Еволюція хеморецепції.

6. Еволюція соматовісцеральної сенсорної системи.

1. Фізіологія сенсорних систем.

Життя усіх живих організмів неможливе без інформації про довколишнє середовище для задоволення їхніх потреб, а також орієнтації у просторі й часі. Таку можливість забезпечують сенсорні системи.

У сенсорній фізіології ключовими є поняття: рецептор, орган чуття, аналізатор, сенсорна система.

Рецептори - це кінцеві спеціалізовані нервові, нейроепітеліальні чи епітеліальні утвори, призначені для трансформації енергії різних подразнень на специфічну активність нервової системи. Відмінність рецепторних клітин від інших полягає в тому, що для них, по-перше, енергія подразника є лише стимулом для запуску процесів, які здійснюються за рахунок потенційної енергії, накопиченої внаслідок процесів обміну в самій клітині. По-друге, рецептор передає інформацію у вигляді електричного або хімічного сигналу, який обов'язково сприймається іншими клітинами, не здатними самостійно сприймати енергію зовнішнього подразника.

Орган чуття - це комплекс рецепторів з іншими нерецепторними клітинами чи тканинами, що викопують допоміжні функції, які сприймають подразнення певного виду (органи зору, слуху, смаку тощо). Ті форми стимулів, на які орган чуття реагує оптимально, називають адекватними.

Сенсорна система (лат. sensus - чуття), або аналізатор (термін, введений І. П. Павловим), - це анатомо-фізіологічний утвір, до якого входять певні структури центральної нервової системи, рецепторний апарат і провідні нервові шляхи, який сприймає, передає, трансформує, аналізує інформацію і створює специфічне відчуття. Розрізняють зоровий, слуховий, нюховий, смаковий, присінковий, соматосенсорний (шкірний, пропріоцептивний), інтероцептивний аналізатори. У кожному з них виділяють рецепторний, провідниковий та мозковий рівні (відділи).

Існує кілька різних класифікацій рецепторів та органів чуття.

1. За місцем розміщення рецептори поділяються на екстеро- та інтерорецептори. Перші знаходяться на поверхні тіла і сприймають вплив зовнішніх подразників (органи зору, слуху, смаку тощо), а другі розміщені всередині тіла, отримують інформацію від внутрішніх органів і тканин (барорецептори кровоносних судин, рецептори розтягання легень, шлунка, тканинні хеморецептори, пропріорецептори м'язів).

2. Залежно від відстані до подразника рецептори поділяють на контактні і дистантні. Перші сприймають вплив подразника через безпосередній контакт з ним (смакові, дотикові рецептори), а другі реагують на вплив віддаленого подразника (слухові, зорові, нюхові рецептори).

3. За природою подразника, адекватного певному рецептору, розрізняють:

механорецептори (дотикові рецептори шкіри, волоскові сенсорні епітеліоцити спірального (кортієвого) органа, барорецептори, пропріорецептори);

хеморецептори ( нюхові, смакові, тканинні, судинні);

терморецептори (теплові, холодові рецептори шкіри, внутрішніх органів, центральної нервової системи);

фоторецептори;

больові рецептори, або ноцицептори (лат. nocens - шкідливий).

4. За відчуттями, що виникають під час подразнення рецепторів (психофізіологічна класифікація), розрізняють зорові, слухові, нюхові, смакові, больові, дотикові, холодові, теплові рецептори, рецептори положення і прискорення тіла тощо).

5. За способом передачі інформації рецептори можна розподілити на дві групи: первинно- і вторинночутливі.

До первинночутливих належать рецептори, що є закінченнями відростків чутливих нейронів І дію адекватного стимулу сприймають безпосередньо. Ці нейрони розміщені переважно на периферії, є біполярними клітинами, один відросток яких - це дендрит з війкою або війкоподібною структурою, а другий - це аксон, через який збудження у вигляді потенціалів дії передається до відповідного центру. У хребетних тварин до первинночутливих належать тканинні рецептори, пропріо-, термо- і нюхові рецептори. У безхребетних усі рецептори є 2ристінкового2вими.

До вторинночутливих належать спеціалізовані рецепторні структури, які, сприймаючи енергію зовнішнього подразника, генерують сигнал, що передається електротонічно або за допомогою медіатору через синапс на чутливий нейрон. У хребетних до вторинночутливих належать рецептори органів бічної лінії (механо- і електрорецептори), волоскові рецептори спірального (кортієвого) органа і 2ристінкового апарату, смакові рецептори, фоторецептори.

Фоторецептори хребетних тварин (колбочко- і паличкоподібні зорові клітини) передають сигнал на світловий подразник короткочасною гіперполяризацією, електротонічно, а не потенціалом дії, як інші нейрорецептори. З цієї причини їх відносять до вторинночутливих рецепторів.