4.3 Види мита

Існують наступні види мита : статистичне, фіскальне, протекціоністське, преференційне, антидемпінгове, зрівнювальне ( компенсаційне ).

Статистичне мито встановлюється з метою обліку експорту та імпорту товарів в умовах вільної зовнішньої торгівлі. Воно не має бюджетного призначення.

Фіскальне мито має бюджетне призначення і встановлюється на товари сталого попиту, що дає змогу отримати сталі надходження до бюджету.

Протекціоністське мито вводиться в односторонньому порядку з метою захисту внутрішнього ринку від конкуренції товарів іноземного виробництва. Його розмір має забезпечити цінову рівновагу вітчизняних товарів на внутрішньому ринку. В сучасних умовах політика протекціонізму поступово відходить в минуле, завдяки інтеграції виробництва в міжнародному масштабі. Прикладом такого об’єднання є Європейський Союз, в межах якого відбувається звільнення від митного оподаткування зовнішньої торгівлі.

Антидемпінгове мито вводиться для захисту внутрішнього ринку для умов товарного дефіциту ( продаж товарів за зниженими цінами ).

Преференційне мито встановлюється на двосторонній ( або багатосторонній ) основі з метою розвитку міжнародної торгівлі. Ставки такого мита – невисокі.

Зрівнювальне ( компенсаційне ) мито за погодженням торгуючих сторін має врівноважити ціни на іноземні та вітчизняні товари з метою виключення цінової конкуренції між ними.

В колишньому СРСР застосовувати мито не було потреби, бо держава сама централізовано експортувала товари і централізовано здійснювала імпорт, встановлюючи на них ціни. Це означає, що в міжнародній торгівлі використовувалась та ж сама фіскальна монополія, що й у внутрішній, бо немає сенсу регулювати ціни митом, коли є можливість встановлювати самі ціни.

Переваги непрямих податків пов’язані з їх важливістю у формуванні доходів державного бюджету :

а) непрямим податкам властиве швидке надходження, які формують кошти для фінансування видатків ;

б) досить висока ймовірність повного надходження, бо непрямими податками охоплюються товари народного спливання і послуги ;

в) непряме оподаткування забезпечує можливість досягти збалансованого розвитку всіх регіонів, включаючи збалансування місцевих бюджетів ;

г) непрямі податки в значній мірі впливають на саму державу завдяки використанні наявних фіскальних важелів, що дає можливість забезпечити відповідні умови для розвитку виробництва і сфери послуг ; д) непрямі податки впливають і на споживачів, завдяки регулюванню процесу споживання, стимулюючи його в одних напрямках і стримуючи в інших ( це стосується застосування диференційованих ставок акцизного збору в Україні ).

Таким чином, непрямі податки мають досить багато переваг і їх використання є цілком доцільним. Але слід пам’ятати, що як переваги, так і недоліки не бувають вічними. Те, що було перевагою в одних умовах, може бути недоліком в інших.

Головним недоліком непрямих податків є те, що їх плата не залежить від розміру доходів платників. Питома вага податків у доходах громадян тим вища, чим нижчий рівень доходів, що є тяжким тягарем для малозабезпечених верств населення. Але цей недолік може пом’якшуватися державою, завдяки виключенню з оподатковуваного кола товарів першої необхідності. Саме такий підхід застосовується в Україні щодо акцизів і податку на додану вартість. Але тут виникає суперечність з їх бюджетним призначенням, бо швидкість надходження, стабільність і рівномірність забезпечується оподаткуванням товарів широкого вжитку. Тому, в непрямому оподаткуванні найкраще мати широке коло оподатковуваних товарів з досить помірними ставками, або єдиний універсальний акциз.

Непряме оподаткування означає сальдовий розподіл доходів громадян. Чим вищі доходи, тим більше їх залишається на власні потреби, бо рівень непрямих податків відносно збалансований самим рівнем оподаткування. Таким чином існує стимул заробляти якомога більше без побоювань, що держава відбере частину додатково отриманих доходів. Останнє – один із суттєвих недоліків прямого оподаткування.