Висновки з третього питання:

Отже, тип політичної системи характеризується співвідношенням і взаємодією її структурних елементів. Від їхнього місця, ролі, змісту і спрямованості залежать характер політичної системи, а також темпи розвитку суспільства в цілому. Будь-яка політична система потребує визнання її з боку суспільства. Це визнання може бути активним чи пасивним, відкритим чи схованим, усвідомленим чи несвідомим, добровільним чи примусової.

Можливість визнання політичної системи суспільством більш ймовірна, якщо вона виражає об'єктивні потреби людей. Однак між легітимацією політичної системи і тим, як вона реагує на суспільні потреби, немає прямого і однозначного зв'язку. У деяких випадках вона може користатися підтримкою, не виражаючи корінних інтересів мас.

Якщо політична система не користається довірою, вона втрачає стійкість. Спроби продовжити її існування за допомогою насильства не дають кінцевого позитивного результату. "Як виразився видатний французький дипломат Ш. Тайлеран: "З багнетами можна зробити всі, але на них не можна сидіти"".

До політичної системи пред'являються і визначені вимоги, на які вона реагує неоднозначно: або реалізує їх, або прагне придушити і тим самим збільшує ситуацію, може довести її до стану кризи. У той же час суспільство не повинне пред'являти до системи занадто завищені вимоги, що вона не може задовольнити в силу об'єктивних обставин.

Висновки з теми:

Існує чимало робіт, у яких розкриваються (і при цьому нерідко перебільшуються) методологічні можливості і риси теорії політичної системи. Однак разом з тим не можна не помітити, що в буржуазній літературі за останні роки з'являється усе більше публікацій, що містять досить критичні висловлення на адресу теорії політичної системи й інший раз, що ставлять, під сумнів її методологічні можливості. Досить типовим у даному випадку є висловлення М. Вайнштейна про те, що "прийняття вченими на озброєння концепції системи зовсім не означає дозволу яких би те ні було з існуючих теоретичних проблем. Воно означає лише умовне визначення тих рамок, у межах яких можуть вестися дискусії про політичне життя в цілому".

Нерідкі також зауваження ряду політологів і соціологів (особливо тих, хто виступає проти представлення про теорію політичної системи, як про глобальну і методологічно універсальній концепції) про те, що застосування різних варіантів теорії політичної системи варто обмежувати лише визначеними сферами політичного життя, у яких "вони могли б бути в максимальному ступені корисними", і цілями, яким вони служать і заради досягнення яких вони, власне, і існують. "Будучи далеко не зробленим інструментом наукового пізнання, - скептично відзивається про методологічні можливості теорії політичної системи американський політолог П. Нэттл, - концепція системи, навіть у її самому вузькому змісті, перебуває під загрозою стати яблуком розбрату між її прихильниками і супротивниками" і виявлятися лише як мінімально корисна концепція через її суперечливе розуміння і тлумачення.

Конкретні шляхи еволюції політичної системи різні в різні епохи й у різних суспільствах. Однак принцип її часових-тимчасових-просторово-тимчасових

змін постійний. Такі ж інваріантними є принципи її організації, чи принципи політичної організації суспільства. Політична система в кожен даний момент чи період її історії з'являється як конкретна політична ситуація, відносно протяжна в часі і стабільна. Від стану суспільних відносин, рівня розвитку суспільства залежить, чи буде ця ситуація статичною а, отже, чи буде динамічною і сама політична система чи ні. Динамізм політичної системи відмінний від нестабільності, він визначає здатність системи розвиватися, адаптуватися до змін у суспільстві і його зовнішнім оточенні, у змішаних організаційних системах і реагувати на ці зміни. Тверді статичні системи неминуче змушені протидіяти розвитку суспільства, вступати з ним у конфлікт, прибігати до насильства і виживати, у кінцевому рахунку, за рахунок суспільства. "У стародавності, в окремих регіонах, подібні стабільні системи (деспотичного азіатського типу, зв'язані з так називаним азіатським способом виробництва) існували необмежено довго і руйнувалися головним чином у результаті навал ззовні і загибелі держави". У Новий час термін життя таких систем, як правило, дуже обмежений і завершується суспільними і політичними кризами, революціями чи глибокими реформами. Прискорення історичного процесу і глибокі перетворення матеріального і духовного життя сучасного людства привели до утворення нового динамічного типу політичної організації суспільства, з більш вільними відносинами між частинами й елементами політичної системи, між державою і суспільством, з розвитим соціальним контролем політичного життя і регулярно діючими правовими, політичними і культурними механізмами суспільних перетворень. Динамічна стабілізація таких систем забезпечує їм велику життєздатність і довговічність

23