1.2. Поняття політичної системи.

"Політична система суспільства цілісна, упорядкована сукупність політичних інститутів, політичних ролей, відносин, процесів, принципів політичної організації суспільства, підлеглих кодексу політичних, соціальних, юридичних, ідеологічних, культурних норм, історичним традиціям і установкам політичного режиму конкретного суспільства".⁹

І. М. Чудінова вважає визначальним у понятті політичної системи "можливість громадян брати участь у керуванні". Вона ж, виходячи з особливостей політичної системи, визначає її як "інтегроване вираження влади і політики в соціально-політичних інститутах, політичних відносинах, що забезпечують керування і регулювання соціально-політичним життям суспільства".¹¹ "Д. Истон визначає політичну систему як "взаємодії, за допомогою яких у суспільстві авторитетно розподіляються цінності", що визнаються всім суспільством".¹ Основним її призначенням є як здійснення функції розподілу цих цінностей, так і заклик до прийняття цього розподілу більшістю членів суспільства. Саме ці функції політичної системи характеризують її специфіку серед інших навколишніх її підсистем суспільства.

Політична система включає організацію політичної влади, відносини між суспільством і державою, характеризує протікання політичних процесів, що включають инстуционализацию влади, стан політичної діяльності, рівень політичної творчості в суспільстві, характер політичної участі, неінституціональних політичних відносин.

Не зважаючи на істотні відмінності в підходах до аналізу політичної системи марксистських і немарксистських авторів, по багатьом параметрам їхні погляди збігаються. Наприклад, і з тієї і з іншої сторони в дослідженні політичної системи переважає багатоваріантність її розуміння і тлумачення. Притім "основний натиск робиться не на регулятивному, комунікативному чи іншому аспекті, а на інституціональному",¹³ а в основу дослідження політичної системи беруться не її функції, а структура і т.п.

Зі сказаного випливає зробити висновок про те, що при аналізі цих різних представлень про політичну систему, варто виходити не з їхнього протиставлення, а з їхнього зіставлення, з їхньої відносної спільності.

Як же трактується політична система суспільства з немарксистських позицій у західній політології і соціології? Відповідаючи на це питання, слід зазначити, що в західній літературі немає єдиного представлення про політичну систему. Існує кілька варіантів теорії політичної системи. Кожний з них відображає собою різні напрямки політичної науки, що послужили основою для розробки методу системного аналізу і теорії політичної системи.

У залежності від того, які напрямки беруться за вихідне і від того, на яких аспектах політичного життя дослідники концентрують свою увагу, західні політологи іноді схильні говорити про два варіанти теорії політичної системи. Причому має місце думка, що системний аналіз бере свій початок переважно в біології і "привноситься в політичну науку через соціологію в основному завдяки роботам Д. Істона і Г. Алмонда". Особлива увага тут звертається на два підходи до системного аналізу. Один з них, розглядаючи політичну систему під кутом зору складових її підсистем, концентрує увагу дослідників на вивченні сукупності взаємозв'язків і взаємодій, що виникають усередині політичної системи. Другий же підхід на противагу першому зосереджується на розгляді більш загальних характеристик, а саме на вивченні зворотних зв'язків, що встановлюються між політичною системою і середовищем.

В інших випадках західні політологи, що використовують системний аналіз, виділяють, крім двох зазначених вище, ще один досить розповсюджений на Заході варіант теорії політичної системи К. Дойтча. Суть його, на думку ряду авторів, зводиться до "запозичення основних положень даної концепції в тих, хто розробляє комп'ютерні системи", у механічному перенесенню термінології, принципів діяльності і найважливіших положень кібернетиків у сферу політики".¹⁵

У третіх випадках крім названих варіантів теорії політичної системи розглядаються і деякі інші її різновиди. Виділяється, наприклад, теорія політичної системи Д. Трумена, що виходить з постулатів теорії "груп тиску", теорія Г. Пауэлла і М. Каплана, що представляє собою спробу перенесення основних положень концепції Д. Истона зі сфери внутрішньополітичного життя конкретної країни в сферу зовнішніх відносин. Теорія функціональної політичної системи, побудована на основних постулатах соціальної системи Т. Парсонса; теорія політичної системи як специфічної, активної структури й ін.

Політична система існує в політичному просторі суспільства, що має територіальний вимір (обкреслене границями країни) і функціональною, обумовленою сферою дії політичної системи і її складових частин на різних рівнях політичної організації суспільства. У цьому змісті будуть розрізнятися простору впливу тих чи інших асоціацій, дії політичних інститутів, границь політичного й економічного керування, сфери політичного життя суспільства й особистого життя людини і т.д. Визначення границь різного роду функціональних просторів політичної системи відповідальний і складний політико-правовий і культурний процес. "Він формалізується, юридичне фіксується (у конституції, законі), ця фіксація складає одну з задач демократичного процесу, що визначає прерогативи влади, партій, органів керування й інших елементів політичної системи, а так само відносини між ними, включаючи такі істотні взаємодії, як узгодження керування і самоврядування, простору централізованої концентрованої влади і децентралізованої і т.д.

При усій відмінності варіантів теорії політичної системи усі вони в загальному і цілому здійснюють ту саму фундаментальну (методологічну) і прикдадну роль.

У чому ж конкретно виявляється і як дана роль реалізується? Звернемося, спочатку, до методологічного аспекту теорії політичної системи, оскільки про нього багато говориться і пишеться західними авторами.

Виділяючи теорію політичної системи і підкреслюючи її значимість, західні політологи і соціологи називають її найчастіше не інакше як "дуже коштовним інструментом соціального і політичного аналізу" (Т. Мадрон, К. Шелф), перспективною концепцією, що визначає "загальні рамки наукових досліджень в області політичної науки" (Р. Голдмэн, Т. Яниг), Найважливішою доктриною, що володіє "центральним теоретичним статусом і виступаючої як вихідну крапку при проведенні будь-яких аналізів структури і ппроцессов" (Дж. Велтмен) і т.д. .

Теорію політичної системи, а разом з нею і системний аналіз, як такий, називають також особливим соціальним феноменом, що володіє великою соціальною значимістю, набагато більше, ніж проста сукупність технічних прийомів, коштів і методів пізнання.

У чому ж убачається методологічна важливість концепції політичної системи і відповідно її соціальна значимість? Відповідаючи на цей і подібні питання, варто мати через, що західні політологи і соціологи не виробили якого-небудь однозначного їхнього рішення. У залежності від поглядів, що розвиваються ними, а також у залежності від їхньої прихильності до тих чи іншим існуючих у системі буржуазної політології плинам, одні з них убачають методологічну значимість теорії політичної системи в тім, що вона є ідеальною моделлю для широкого застосування і розкриття всіх потенційних можливостей функціоналізму. Інші бачать її методологічну цінність у тім, що вона виступає як своєрідну опору і кошту подальшого зміцнення концепції "груп тиску" і доктрини політичного плюралізму. Треті, виділяючи методологічний аспект теорії політичної, указують на те, що, будучи універсальною, глобальною концепцією, вона в ряді випадків є основою для вироблення і розвитку інших концепцій І всякого роду теоретичних моделей.

При розгляді методологічного аспекту теорії політичної системи західні автори звертають увагу і на інші шляхи і форми його прояву. Відзначається те, що методологічний аспект теорії політичної системи виявляється, крім усього іншого в тім, що дана теорія допомагає глибше вивчити різні сторони політичного життя того чи іншого суспільства і передбачати перспективи розвитку тієї чи іншої країни. Вона привертає увагу і дозволяє досліджувати аспекти політики, як макроскопічні. Вона сприяє відродженню втраченого інтересу до дослідження системи зв'язків і відносин, що виникають між структурою і функціями.

Крім методологічних і інших аспектів теорії політичної системи особливе місце в її змісті і соціальному призначенні займає сугубо практичний аспект. Суть його, коротко говорячи, зводиться до того, що при створенні і розвитку концепції політичної системи західні теоретики не тільки наділяють її методологічними й іншими функціями, але і розглядають серед головних теоретичних коштів рішення назрілих в області політики практичних проблем. "Для того щоб перебороти різні перешкоди, що виникають на шляху досягнення поставлених цілей і успішно вирішити найважливіші політичні проблеми, пишуть, зокрема, Р. Голдмен, "люди активно утягують себе в політику, створюючи при цьому чи, навпаки, руйнуючи політичні системи".¹⁹

Прагнучи підкреслити не тільки академічний, але і сугубо практичний характер теорії політичної системи, західні політологи іменують її іноді не інакше як проблемовирішуючою концепцією і розглядають незмінно як складову частину процесу взаємодії політичної теорії і практики.

Які ж практичні задачі покликана вирішувати теорія політичної системи в західній політології й у чому вбачається її практичний аспект?

По-перше, теорія політичної системи, на думку її творців, покликана сприяти виробленню рекомендацій з удосконалювання структури політичної системи, а також по виробленню мір, спрямованих на підвищення її здатності адаптуватися до навколишнього середовища і посилення соціальної ефективності. Якщо професійні політологи, використовуючи теорію політичної системи й інші теоретичні кошти і конструкції, не зможуть заздалегідь передбачити всіх тих змін у структурі політичної системи, що можуть відбутися під впливом політичних і соціально-політичних факторів, і, виходячи з цього, не зможуть вчасно виробити відповідні міри для її захисту і збереження в них пануючого положення колишніх, але радикально змінених політичних інститутів, то таку політичну систему можуть осягнути серйозні соціальні потрясіння.

По-друге, теорія політичної системи покликана сприяти, за задумом її творців, подальшому розширенню і зміцненню економічних, політичних і соціальних основ реально існуючої, але поступово утрачає свою опору в масах політичної системи. Крім того, з теорією політичної системи зв'язуються надії багатьох політологів і соціологів на збереження в майбутньому соціальної рівноваги між визначеною політичною системою і безпосередньо навколишнім соціальним середовищем.

Політична система суспільства завжди з'являється як специфічна, але усе-таки відносно замкнута система, аналіз якої показує, що: 1) кожний із суб'єктів політичної системи суспільства як її системний елемент органічно обумовлений всіма іншими її елементами і функціонуванням системи в цілому. 2) Політична система суспільства не просто сума будь-яких суб'єктів, а система внутрішньо організованих її елементів. 3)Тільки системне вивчення елементів політичної системи суспільства може дати об'єктивну інформацію про всю політичну систему суспільства. 4) Істотні властивості держави, як і інших елементів політичної системи, визначаються сумарним впливом на нього всіх елементів політичної системи в цілому.²⁰