міністерство внутрішніх справ УКРАЇНИ

ЗАПОРІЗЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ ДДУВС

Кафедра ФІЛОСОФІЇ І ПОЛІТОЛОГІЇ

лекція

з дисципліни ПОЛІТОЛОГІЯ

Тема № ___7__. Політичні партії та рухи. Партійна система в україні

(_2__ години)

Для студентів юридичного факультету

ЗАПОРІЖЖЯ – 2010

Лекцію підготував доцент кафедри філософії і політології Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ Волобуєв В.В.

Рецензенти:

Лекція обговорена та схвалена на засіданні кафедри

________________________

“____”_____________ 2010р., протокол № ____

ПЛАН ЛЕКЦІЇ:

Вступ. З

1. 2. Сутність політичної партії, її функції і типи. 5

2. 3. Партійні системи та їх типологія. 13

3. 4. Багатопартійність в Україні. 18

Висновок. 22

РЕКОМЕНДОВАНА Література:

1. Закон України "Про політичні партії в Україні" від 28 квітня 2001 р.

2. Брегеда А.Ю. Основи політології: Навч. Посібник. -К: КНЕУ, 1997.

3. Гелей С.Д., Рутар С.М. Основи політології: Навчальний посібник. - 3-е вид; перероб. і доп. -К.: Товариство "Знання", КОО, 1999.

4. Основи політології: Навч. посібник / Керівник авт. кол. Ф.М. Кирилюк. - К.: Либідь. 1995.

5. Політологія: Підручник / 1C. Дзюбко, К.М.Левківський, В.П. Андрющенко та ін.; За заг. ред. 1C. Дзюбка, К.М. Левківського. - 2-ге вид., випр. і допов. - К.: Вища пік., 2001.

6. Політологія: Курс лекцій: Навч. посібник / 1C. Дзюбко, В.Ф. Панібудьласка, Ю.С. Шемшученко та ін.; За заг ред. 1C. Дзюбка. - К.: Вища пік., 1993.

7. Політологія. Підручник //За загальною редакцією проф. Кремень В.Г., проф. Горлача M.I. - Харків: Друкарський центр "Єдінорог", 2002.

8. Пугачев В.П. Политология. Справочник студента. -М.: Филологическое общество "СЛОВО", ООО "Фирма "Издательство ACT", 1999.

9. СвітличнаВ.В. Історія України: Навчальний посібник для студентів неісторичних спеціальностей виших закладів освіти. Друге видання,віправлене і доповнене. - К.: Каравела; Львів: Новий світ - 2000, 2002.

Мета лекції:

Метою лекції є розкриття основних положень теми, досягнень науки з питань, що розглядаються, з'ясування невирішених і дискусійних проблем, узагальнення досвіду роботи, подання рекомендацій щодо використання основних висновків з теми на практичних заняттях, основних форм навчальних занять, передбачених для засвоєння теоретичного матеріалу.

Вступ

Розпочинаючи розкриття даної теми, слід зазначити про її важливість та необхідність вивчення, для того, щоб самостійно давати оцінку, аналізувати політичну ситуацію на Україні, а також бути обізнанним і правильно зробити свій вибір на виборах: чи то загальнодержавних, чи то на місцевому рівні.

В сістемі політичних відносин важливе місце належить політичним партіям. Якщо їх кілька, тоді вони становлять партійну систему, кожний елемент якої має свій зміст, функції й деякі загальні основи, що дають змогу знаходити конценсуальні форми існування, мобілізувати людей на здійснення не тільки партійних, а й загальногромадських і загальнодержавних програм.

Партія - це частина громадянського суспільства, одна з форм його політичної організації, покликане об'єднувати людей на базі їхніх спільних інтересів для досягнення конкретних цілей.

Відомий німецький політолог М. Вебер виділяв три періоди в розвитку партій як суб'єктів політичної діяльності: в XVI - XVII ст. в Європі - це аристократичні групи, що об'єднували невелику кількість представників політичної еліти; в XVIII - XIX ст. - це вже політичні клуби, що орієнтувалися на залучення до активної політичної діяльності людей, впливових не тільки в політиці, айв інших життєво важливих сферах суспільного життя; XIX - XX ст. формуються сучасні масові партії.

Сам термін "партія" походить від латинського "pars" (і французького "partie") - частина. Виходячи з цього, партія традиційно розглядалася як частина цілого - держави, т.т. як частина громадян, що намагається представити свої інтереси в якості інтересів всієї держави.

Багато політологів зробили свої внески у вигляді досліджень партій та партійних систем; проведенні на основі цих досліджень систематизації, типологізації.

Так, під партийною системою розуміють комплекс стійких зв'язків партій між собою, а також їх відносини з державою та іншими політичними інститутами.

Партії та партійні системи займають важливе місце в політичній системі суспільства. Вони є інструментом політичної боротьби та досягнення тієї або іншої політичної мети.

Через політичні партії населення може заявляти владі свої групові вимоги, критикувати керівництво суспісьством, державою, добиватися влади.

Характеризуючи літературу по данній темі, слід зазначити, що наряду з виданнями 90-х років особливе значення набувають нові, сучасні посібники з політології, серед яких відмітні Підручник за заг. ред. проф. Кремень В.Г., проф. Кремель В.Г., проф. Горлача МЛ. та підручник І.С. Дзюбко (2001 р.). В данній літературі систематизовано викладення даної теми контрольної роботи; підручники написано на основі класичних джерел і праць відомих сучасних зарубіжних І вітчизняних соціологів, політологів та філософів.

Основним завданням контрольної роботи є висвітлення загальних питань щодо суттєвості партій та партійних систем, їх ролі у суспільстві, функцій та засобів реалізації правової політики суспільства через партійні системи, а також роль багатопартійності в Україні у становленні демократизації суспільства.

І. ПИТАННЯ

Сутність політичної партії, її функції і типи.

У політичній сфері як носії політичної діяльності та політичних відносин виступають організації, і насамперед політичні партії.^!

Винекнення партій історично не було випадковим. Воно обумовлене суспільними потребами, а саме: без партій неможливе функціонування демократії і сам перехід до неї. Саме політичні партії створюють парламентські угруповання, контролюють уряд через засоби масової інформації і громадську думку. Саме партії є центрами кристалізації політичних інтересів. Історичний досвід також показав, що сильні партії виникають лише на базі диференціації суспільних інтересів та ідеологічного осмислення їх. Але він також підтвердив, що перехід до демократії нороджує найрізноманітніші екзотичні партії. Наприклад, у Польщі створені такі партії, як Партія любителів пива, Польська еротична партія, Польська партія розуму та ін.²

В сучасній політологічній літературі по-різному трактують поняття політичної партії, як своєрідний штамп для підготовки до чергових виборів, як аппарат повсякденного впливу на маси в усіх сферах життєдіяльності суспільства, як засіб активізації громадян у формуванні політики держави.³

Слово партія має латинське походження (part - означає частина). Політична партія - це організація, діюча у сфері політичного життя суспільства, що об'єднує людей за спільністю їх інтересів і переконань для політичної реалізації своєї політичної мети. Нормативна вимога існування будь-якої політичної партії - участь у політичній боротьби при кардинальному завданні завоювати мандат на владу, щоб реалізувати свою політику. Боротьба за володіння політичною владою - це нормальна умова функціанування політичної партії.⁴

Найважливіші риси, що характеризують суть партії, виділив американський політолог Ж.Лапаломбара:

1) як суб'єкт певної ідеології або особливої світоглядної орієнтації;

2) як організація, тобто достатньо тривке об'єднання людей на різних рівнях політики - від місцевого до міжнародного;

3) мета партії - завоювання та здійснення влади (хоча бувають партії, які вбачають свій обов'язок у пробудженні сучасної думки навколо болючих, на ії погляд, проблем).

4) кожна партія прагне забезпечити собі підтримку народу - від голосування за неї до активного членства.

Зрозуміло, утворення політичних партій зумовляється рядом факторів.

По-перше, існують різноманітні думки на політичний устрій суспільства та інші конкретні політичні, економічні, соціальні і духовні проблеми.

По-друге, з виникненням соціальних класів і соціальних суперечностей, соціальних антагонізмів виникає і соціальна нерівність. Наявність у класів специфічних інтересів і потреб, їх обгрунтування, захист і здійснення зумовлюють необхідність створення політичних партій.

По-третє, невдоволеність частини суспільства Існуючим становищем і відповідно потреба в діях, щоб змінити становище, і викликали необхідність створення політичних сил, об'єднань. Розвиваються політичні рухи, створюються політичні партії. Політичні партії виникають на базі суспільно-політичних рухів. Так, в 90-х роках на базі Народного Руху України виникли Українська народна партія, Українська республіканська партія, Демократична партія України,а сам Рух зазнає змін і перетворення, стає політичною партією.

По-четверте, однією з умов утворення політичних партій стають причини національного, етнічного характеру, суперечності, існуючі в суспільстві на національному грунті. Політичні партії в країнах Африки, Латинської Америки та ін. виникли саме в умовах конфліктів між етнічними спільностями. Тенденції до утворення політичних партій на національній ідеї, на грунті національного відродження є в Україні, Білорусі, Росії, Казахстані та ін.

Та обставина, що політичні партії існують в країнах з досить різноманітною за формою і змістом політичною культурою суспільства, різноманітною соціальною структурою, політичним режимом, доводить, що політичні партії об'єктивно виконують суспільнозначимі функції:

1) ідеологічну (розробка ідеології і поширення її серед електорату, що сприяє інтеграції і соціалізації певних соціальних груп, категорій індивідів, передбачає їх об'єднання навколо засвоєння певної системи ціностей, норм);

2) наукову (розробка партією різних соціальних проектів, технологій виборчої компанії, законопроектів, програм соціально-економічного, політичного, духовно-культурного розвитку, адміністративно-управлінських процедур на основі функціонування інформативно-аналітичних центрів, центрів стратегічних досліджень, соціалогічних лабораторій, бібліотек);

3) участі у боротьбі за владу (механізм добору кадрів та підготовки для різних рівнів державної діяльності (депутатської і адміністративно-управлінської), створення "тіньових кабінетів", моделювання державної діяльності своїх політичних опонентів, критика їхнього політичного курсу, розробка стратегії і тактики передвиборчої боротьби);

4) здійснення влади (розробка політичного курсу, а також пошук управлінських моделей його здійснення, формування громадської думки для підтримки цього курсу, розширення контактів з різними політичними силами і соціальної бази для здійснення владного статусу);

5) представництво соціальних інтересів (партія виявляє інтереси тих чи інших соціальних груп, надає їм політичне спрямування через різні засоби комунікацій, коригує власний політичний курс відповідно до їхніх інтересів).

Одна з функцій - реакція політичної партії на складність суперечностей, конфліктів у суспільстві. В таках умовах політична партія прагне стимулювати конфлікти, погоджувати інтереси протиборствуючих сил з метою стабілізації існуючого ладу або ж пропонує відповідну програму реформ тощо.

Узагальнюючи та уточнюючи існуючи наукові підходи до класифікації політичних партій, можна запропонувати таку систематизацію тіпологій їх.

Виходячи з особливостей теоретико-ідеологічного підґрунтя та політичної платформи партій можна виділити цілу низку їх типологій.

1. За наявністю політичних партій достатньо чіткої ідеології: а)ідейно-політичні (з офіційною ідеологією); б) прагматичні (згрунтовані навколо певної тактичної, не стратегічної за своїм характером мети), якими є, зокрема, досить поширені у світі партії виборців, а також політичні угруповання, що формально інституціоналізувалися у вігляді партії, але об'єднують своїх членів лише навколо певних суть ситуативних, тимчасових цілей; в) партії харизматичних лідерів, що не пропагандують будь-якої відносно стабільної та логічно побудованої ідеології.

2. За ствленням до домінуючого у сучасному світі типу приватновласницьких суспільно-економічних відносин (тобто за ступенем сприйняття або не сприйняття цього типу в цілому): а) ультраліві партії; б) ліві; в) лівоцентристські; г) центистські; д) провоцентристські; е) ультраправі політичні партії. При цьому "найлівішими" вважаються ті партії, що виступають за застосування "радикальних" способів та методів боротьби з капіталізмом, а "найправішими" - ті, що готові вдаватися до жорстких (і жорстоких) способів та методів його захисту. Та в історії політичного руху трапляються парадоксальні ситуації: в пізній період перебудови універсалістська схема поділу на лівих і правих перевертається з низу до гори, І сили, традиційно оцінювані як ліві, тимчасово починають вважатися правими і навпаки. Та показником "лівизни" та "правизни" може бути ставлення не до загальносвітових процесів, а до необхідності зміни соціально-економічного ладу в Україні. Саме за такого теоретичного підходу в державах, де проводяться ті чи інші соціально-економічні і політичні експерименти, праві (за традицією), ліберали та консерватори починають оцінюватися як "ліві", тобто такі, що виступають за радикальні зміни існуючого соціально-економічного ладу, а ліві (комуністи, соціалісти та ін.) - як праві консерватори, що протистоять впровадженню ліберально-капіталістичних принципів.

3. Як що керуватися класовим підходом до оцінки соціальної спрямованості партійних програм, то політичні партії можна класифікувати так: а) комуністичні та соціалістичні (революційно-соціалістичні та соціал-реформістські); б) буржуазні (національно-буржуазні, що відстоюють перспективу розвиненого капіталістичного суспільства в своїй країні, більш-меньш рівноправного з іншими національними суспільствами та компрадорсько-буржуазні, зорієнтовані на існування та захист держави і суспільства, що повністю залежало від інтересів і політики закордонної буржуазії); в) феодальні

(до речі, в деяких теоретичних підходах клас комуністичної державної номенклатури оцінюється як соціалістичне або комуністичне дворянство, тобто як своєрідний клас феодалів).

4. Залежно від спицифіки офіційної та фактичної соціально-політичної ідеології: а) анархічні; б) комуністичні; в) соціалістичні; г) ліберальні; д) консервативні; е) традиціоналістські; є) фашистські.

5. За ставленням до релігії та свободи совісті: а) релігійні партії, що будуються на релігійних вартостях; б) атеїстичні - відкрито й однозначно відкидають релігію; в) світські, які вважають, що ставлення до релігії - особиста справа кожної людини і що це світоглядне питання не повинно стосуватися політичної платформи партії.

6. За цивілізаційними культурно-історичними вартостями:

а) етнонаціоналістичні; б) державно-націоналістичні або державно-патріотичні (не етнічно орієнтовані); в) імперське орієнтовані (які виявляють імперський патріотизм або неетнічний імперський націоналізм; г) інтернаціоналістські; д) космополітичні.

Виходячи з реалій пострадянського суспільства в Україні, типологія, побудована за критерієм культурно-історичних вартостей та геополітичних програм, може бути конкретизована: а) українофільські партії; б) партії радянського патріоцизму; в) партії, орієнтовані на історичні цінності Російської імперії; г) слов'янофільські; д) євразійського спрямування (тобто такі, що орієнтуються на постсоціалістичну реінтеграцію пострадянських країн); е) "європейської інтеграції"' та "євроамеріканської трансатлантичної єдності".

7. За особливостями тлумачення оптимальних форм державного будівництва та шституційно-правового закріплення міжнародних інтеграційних процесів розрізняють партії, що виступають: а) за збереження або утвердження національної незалежності своєї країни; б) за поглинення своєї країни іншою державою; в) за об'єднання кількох країн у федерацію чи конфедерацію за їхні схожі інституційні форми транснаціональної інтеграції; г) відстоюють сепаратистські та іредентистські позиції тощо.

8. За ставленням до міжнаціональних (міжетнічних) стосунків розрізняють партії: а) шовіністичні та расистські; б) агресивного (нетолерантного), але нешовіністичного націоналізму; в) "культурницької" національної спрямованості; г) "фольклорне забарвлені" ненаціоналістичні; д) інтернаціоналістські; е) космополітичні.⁹

9. За тлумаченням оптимального співвідношення між ідеологією правлячої партії та ідейними засадами функціонування державного апарату: а) такі, що стоять на позиціях ідеологічно нейтральної держави; б) відстоюють концепцію партії як найвищої політичної влади у країні (в межах цього типу є такі різновиди: партії, що обґрунтовують необхідність майже повного злиття свого апарату з механізмом держави, та партії, які, перебуваючи при владі, вважають за необхідне дублювання партійними комітетами діяльності головних державних органів).

10. За політичною дінамікою: а) партії - зі стабільною ідеологією та політичною програмою; б) ті, що досить швидко еволюціонують; в) партії, схильні до сильних політичних коливань.

Особливості соціальної бази політичних партій є основою для такої класифікації.

1. За класовою незалежністю членів: а) класові партії (тобто партії певних соціальних класів, наприклад, буржуазії, робітничого класу, селянства); б) партії тих чи інших прошарків конкретних класів (наприклад, великої, середньої або дрібної буржуазії); в) партії маргінальних верств суспільства (люмпенів); г) міжкласові.

2. За історичною роллю та перспективами соціальних груп, на які спираються політичні партії: а) основні соціальні класи; б) неосновні

("проміжні", а також такі, що поступово зникають) класи й соціальні групи.

3. За можливими обмеженнями членства, нежалежністю до певної групи

суспільства партії бувають: а) етнічні, расові; б) регіональні, регіонально-культурні чи земляцькі; в) статеві (наприклад, жіночі партії); г) вікові (молодіжні партії та партії пенсионерів); д) професійні; е) соціального класу або його верстви.

4. За обмеженнями національно-етнічного характеру на членство в партії або за фактичним переважанням серед членів партії представників певних етнічних груп населення виділяють партії, що представляють: а) національні меньшини; б) основні етнічні групи; в) громадян безвідносно до їх етнічної належності.

5. За теріторіальними межами фактичної діяльності політичні партії поділяють на: а) ті, що діють на всій теріторії країни; б) "столичні" (тобто такі, у яких практично немає осередків "у провінціях"); в) регіональні; г) локальні.¹⁰

Залежно від специфіки генези та характеру організаційних структур можуть бути такі типології політичних партій.

1. За своею природою: а) суто політичні; б) політизовані та формально інституціоналізовані як політичні партії - елементи зовнішнього середовища партійної системи, які, по суті, репрезентують інші види громадсько-політичних об'єднань (профспілкові, молодіжні, жіночі організації) або кланові, родові, племінні структури тощо.

2. За механізмами створення та роллю в цьому державних органів влади: а)складені безпосередньо у суспільному середовищі; б) створені "зверху" певними державними структурами або групами парламентарів чи державних службовців.

3. За періодами внутрішнього циклу розвитку політичних структур можна виділити партії, що перебувають на стадії: а) організаційного ставлення; б) успішного розвитку своєї діяльності; в) застою; г) поступового згасання;.

4. За ступенем відкритості: а) кадрові, адже встановлені досить жорсткі вимоги щодо членства (деякі з таких організацій можуть мати характер олігархічних або аристократичних елітарних об'єднань); б) масові - відкриті для всіх бажаючих приєднатися до партії (або для будь-кого з відповідної соціальної страти чи групи).

5. За загальною чисельністю: а) нечисленні; б) масові. Але ця класифікація не повинна розцінювати партії як впливові чи не впливові. Нечисленні партії іноді можуть бути дуже впливовими і навпаки.

6. За особливостями членства: а) з індивідуальним членством; б) з колективним членством (де членами є профспілки або об'єднання культурно-політичного спрямування); в) із змішаним членством; г) без чіткого інституту членства.

7. За роллю апарату та первинних партійних осередків: а) апаратні; б) із значним впливом на партійне життя первинних осередків.

8. За структурованістю та активністю внутрішньопартійної діяльності: а) аморфні (партії типу народного фронту); б) добре структуровані.

9. За ступенем демократичності принципів внутрішньопартійного життя: а) демократичні; б) недемократичні (автократичні, авторитарні).

10. За припустимістю (або фактичною наявністю) фракцій: а) із жорсткою організаційною єдністю та недопущенням внутрішньої фракційності; б) з існуванням організаційно сформованих внутрішніх фракцій.

11. За політикою щодо певних соціальних груп серед своїх прихільників: а) з власними молодіжними, жіночими та іншими організаціями (що виступають або самостійно, або як відповідні філії партії); б) без таких безпосередньо зв'язаних з партією громадсько-політичних організацій.

12. За ставленням до проблеми власної безпеки та можливості самостійного застосування сили у політичній боротьбі: а) з власними воєнізованими загонами; б) без таких загонів.

Особливості статусу і ролі партій у політичній системі та в суспільстві в цілому дають підстави для таких класифікацій.

1. За правовим статусом: а) легальні; б) напівлегальні; в) нелегальні.

2. За специфікою місця у партійній системі: а) єдині (при забороні або відсутності" де-факто" інших партій); б) з офіційним або фактичним статусом партії - гегемона; в) партії-союзники (сателіти) партії-гегемона; г) належні до традиційних партій, за якими офіційно або "де-факто" закріплено певні інституційно-правові переваги порівняно з будь-якими іншими партіями; д)офіційно заборонені; е) ті, що мають формально рівний статус з усіма іншими партіями.

3. За політичним статусом щодо теріторіальної сфери діяльності: а) наднаціональні, тобто такі, що у конкретній країні представлені "національним або регіональним підрозділом" міжнародної партії; б) загальнонаціональні (тобто такі, що діють на всій території країни); в) регіональні; г) локальні.

4. За ставленням політичних сил до існуючої у країні суспільно-економічної та політичної системи: а) прогресивні - ті, що сприяють оновленню; б) консервативні - в цілому захащають усталений порядок, але в чомусь сприймають прогресивні перетворення; в) реакційні - активно протидіють таким змінам.

5. За характером, впливу на існуючий тип суспільних відносин: а) революційні; б) реформістські; в) консервативно-стабілізаційні; г) контрреволюційні.

6. За наслідками діяльності: а) консервативно-традиціоналістські (стабілізаційні); б) модернізаційш, які, в свою чергу, мають два різновиди -партії, що не лише руйнують основи старого соціального ладу, а й підривають культурно історичне коріння даної цивілізації, і партії, які, руйнуючи ці основи, зберігають підґрунтя національної (чи регіональної) цивілізації.

7. За відстоюваною моделлю суспільства та впливом на політичний режим країни: а) демократичні; б) недемократичні (автократичні, авторитарні, диктаторські, охлократичні, анархічні).

8. За ступенем впливу в суспільстві: а) впливові; б) маловпливові; в) майже зовсім непомітні.

9. За місцем у системі державної влади: а) правлячи (самостійно або у коаліції); б) певною мірою залучені до здійснення влади; в) такі, що частково підтримують сили, що правлять у країні; г) опозиційні.

10. За співвідношенням застосовуваних способів і методів політичної діяльності: а) партії парламентського типу; б) з поєднанням як парламентських, так і позапарламентських методів; в) з переважним використанням позапарламентських методів.

11. За ствленням до своєї нинішньої та потенційної соціальної сфери:

а) мобілізаційні, інтегруючі (авангардні або авангардистські), що спрамовані на перебудову свідомості всього суспільства абЬ його певних верств;

б) представницькі, які узагальнюють і конкретизують інтереси своїх членів або іноді - лише свого керівництва.

12. За характером основних проблем, на яких зосереджується увага партії: а) орієнтовані на розв'язання конкретних проблем усього суспільства (соціоцентристські); б) орієнтовані на захист певних групових інтересів (партії "групового егоїзму").

13. За "політичним темпераментом": а) запрограмовані на постійну й активну боротьбу проти когось і підтримання більш-меньш чіткого "образу ворога"; б) зорієнтовані на гармонізацію політичних (у тому числі й міжпартійних) відносин у суспільстві.¹¹

Кожна з наведених типологій політичних партій і всі вони разом не є вичерпними. Дані типології включають лише так звані "чисті типи", на основі яких можуть виділятися "проміжні" та змішані типи.

Отже, у політичній організації суспільства партії займають важливе місце. Через діяльність партії здійснюється волевиявлення й" членів, а також відбивається певною мірою воля тих, чиї інтереси вона представляє. Мету, яку винесено у програму правлячої партії, її члени реалізують шляхом участі у формуванні та діяльності органів влади, впливу на систему владних відносин, громадсько-політичні об'єднання, які склалися у суспільстві.

Громадські об'єднання - це такі добровільні організаційні структури громадян, які створені на основі іхньої самодіяльності, вираження та захисту різного роду інтересів. Завдяки своїй діяльності вони сприяють розвиткові активності своїх членів в усіх сферах жіттєдіяльності суспільства.

Громадські об'єднання являють собою певну систему. Це громадські рухи; масові громадські організації; громадські самодіяльні органи.¹²

Політичним критерієм ,будь-якого громадського об'єднання є: чітка політична спрямованість або така, яка тиєю чи іншою мірою торкається політичного волевиявлення і політичного інтересу (наприклад, патріотичні, національні об'єднання); закріплення у правових актах участі громадських об'єднань у формуванні і діяльності органів державної влади, функціонуванні інших державних органів, вияв політичної активності.

Отже громадські об'єднання є показником демократизму політичної системи суспільства.