Висновки з першого питання:
У політичній сфері як носії політичної діяльності та політичних відносин виступають організації, і насамперед політичні партії.!
Винекнення партій історично не було випадковим. Воно обумовлене суспільними потребами, а саме: без партій неможливе функціонування демократії і сам перехід до неї. Саме політичні партії створюють парламентські угруповання, контролюють уряд через засоби масової інформації і громадську думку. Саме партії є центрами кристалізації політичних інтересів. Історичний досвід також показав, що сильні партії виникають лише на базі диференціації суспільних інтересів та ідеологічного осмислення їх.
Політична партія - це організація, діюча у сфері політичного життя суспільства, що об'єднує людей за спільністю їх інтересів і переконань для політичної реалізації своєї політичної мети. Нормативна вимога існування будь-якої політичної партії - участь у політичній боротьби при кардинальному завданні завоювати мандат на владу, щоб реалізувати свою політику. Боротьба за володіння політичною владою - це нормальна умова функціанування політичної партії.
.
ІІ. ПИТАННЯ
Партійні системи та їх типологія.
Комплекс тісних зв'язків партій між собою, а також їх співвідношення з державою та іншими політичними інститутами складає партійну систему.
Межа партійних систем є кордоном держави. Партійна система - це спільність взаємозалежних політичних партій, що прагнуть до встановлення, утримання і здійснення влади. Партійні системи об'єднують ті політичні партії, що справді виробили і дотримуються загальних принципів боротьби і взаємовідносин, дозволених законодавчими актами. Характер партійних систем визначаєі вид політичного режиму, механізм і ефективність демократії.
Західний політолог Сейме Ньюмен відзначає, що партійна система - це право політичної партії на формування власної системи правління суспільством, а політолог Єжі Каак вказує, що партійні системи - сукупність політичних сил, що представлені в парламенті або таких, що прагнуть до представництва в парламенті.
Існують ще багато підходів у визначенні партійної системи. Враховуючи суттєвості партійної системи та її зміст можна охарактеризувати її так. Партійна система - це частина (підсистема) політичної системи, що, в свою чергу, являє собою в широкому розумінні певну єдність політичних інституцій, політичних норм, політичної свідомості (ідеології та психології), політичних відносин (режиму функціонування, зв'язків політичних інституцій між собою та із зовнішньою сферою політичної системи), а у вузькому, чисто інституційному розумінні - систему політичних інституцій, що беруть участь у здійсненні політичної влади.}
Різновиди партійних систем можуть віділятися на базі різноманітних ознак та критеріїв. Партійні системи є стабільні та консервативні; здатні зберігати цілісність і такі, що розпадаються; діючи в нормальній та у надзвичайній обстановці, поляризовані (біполярні), багатополярні та атомізовані; альтернативні та неальтернативні; молоді і такі, що мають досить тривалу історію та ін.
На основі "суто політичних"критеріїв типології партійних систем виглядають таким чином:
1) системи, де патртії мають дійсно політичний характер, та ті, де переважають патртії псевдополітичні за своєю природою і, по суті, являють собою побудовані на комунальних, родинних чи земляцьких принципах клани, кліки, чисто ситуативні угрупування тощо;
2)провідні щодо формування реальної політики держави, суспільства і такі, що відіграють другорядну роль у політичній системі (через суто декоративну роль політичних партій або їх недостатню розвиненість);
3) системи з неповним політичним спектром (коли заборонено партії певних ідеологічних напрямків) та ліберальні (у суто політичному, а не в економічному розумінні) - без встановлення суворих ідеологічних критеріїв для офіційного визнання правомірності існування партії;
4) однопартійні, двопартійні, багатопартійні;
5) революційні, реформаторсько-стабілізаційні, консервативні;
6) плюралістичні, обмежено плюралістичні та монолістичні;
7) націоналістичні та полікультурні;
8) релігійні та світські;
9) марксистські, "національного" ("арабського", "африканського" та ін.) соціалізму та несоціалістичні;
10) соціалістичні, капіталістичні, феодальні, рабовласницькі тощо.
Однак така класифікація партійних систем не є вичерпною і всеохоплюючею. Тут вказані лише теоретично виділені, "чисті" типи партійних систем, між якими є багато змішаних та проміжних типів, що відповідають реаліям тих чи інших країн.
Різноманітність визначення партійних систем, їх ролі і місця в політичному житті суспільства дає можливість виділити типи партійних систем в суспільстві: , одно, двох і багатопартійні.
Однопартійна система має такі ознаки:
існування тільки однієї легальної партії, заборона утворення інших;
домінуюча роль партії в державі, зрощення партійного апарату з державним;
тоталітарний політичний режим.1б
Однопартійні системи далеко не всі дослідники відносять до партійних систем, оскільки вони будуються на неконкурентних принципах взаємовідносин з державою та фактичною монополією єдиної партії на владу. Однак, навіть єдина в державі партія представляє собою визначену цілістність та діє у визначеному політичному і суспільному середовищі і, хоча б у цьому смислі, вона є партійною системою.
Досвід історії свідчить, що зосередження всієї повноти влади в одній політичній партії означає встановлення авторитарності і тоталітарного режиму (гітлерівська Німеччина, Радянський Союз періоду сталінізма і застою та ін.). Затверджується авторитарний режим і в деяких народно-демократичних країнах Східної Європи, коли в країні встановлюється однопартійна система.
Однопартійні системи представлені двома головними і зовсім не схожими один на одного варіантами: а) системи, де, крім правлячої, решта партій офіційно заборонено або їх створення де-факто унеможливлюється; б) системи, до яких в умовах демократії, але при переважанні непартійної політичної культури існує лише одна партія, а спроби сформувати інші партії ще не робилися або зазнали поразки через неадекватні дії самих ініціаторів, а не внаслідок протидії ім з боку політичної влади.
Серед класичних різновідів однопартійних систем розрізняють два основних стани цих систем (тобто правлячої єдиної партії): а) наявність широкої внутрішньопартійної демократії та свободи політичних дискусій; б) нав'язування офіційної одноманітності.
Двопартійна система характеризується такими рисами:
наявністю кількох політичних партій;
існуванням двох партій, значно авторитетніших за інші;
формуванням складу уряду однією з двох партій, котра перемогла на виборах;
впливовою опозицією партії, яка програла вибори;
демократичним політичним режимом.
Серед багатьох варіантів двопартійних систем найбільш характерні такі:
а) неальтернативна ротаційна, суто двопартійна. Так, у 1957 р. у Колумбії дві традиційні партії (Консервативна та Ліберальна), підписавши угоду про "паритетне правління", домовилися про те, що по черзі і без виборів через кожні чотири роки посада президента переходитиме від однієї партії до другої, діятиме паритетний принцип формування уряду, регіональних та місцевих органів влади. Двопартіна система Національного фронту проіснувала до 1970 p.;
б) неальтернативна, неротаційна, суто двопартійна система з партією -гегемоном. Прикладом її була Болгарська Народна Республіка, де існувало дві маленькі партії - правляча Комуністична та її "молодший партнер" Болгарський землеробський народний союз;
в) альтернативна, ротаційна, суто двопартійна. У Нігерії у 80-х роках державою офіційно декларувалося створення двох політичних партій, і на період стабілізації демократії у країні заборонялася діяльність будь-яких партій;
г) "де-факто" двопартійна при формальному існуванні багатопартійності без обмежень на чисельність партій. Приклади - США, Велика Британія.
Існують сильні та слабкі сторони такої системи: Сильні сторони такої системи:
1) стабільність уряду;
2) зрівняно висока керованість державою;
3) менша вірогідність різного роду політичних потрясінь. Слабкі сторони:
1) здатність до консервації політичних інститутів;
2) недопущення до влади третіх, альтернативних сил;
3) слабке сприйняття різноманітних суспільних інтересів. Сучасним розвиненим демократичним країнам властиві багатопартійні
системи. Багатопартійна система - це така система, де реальну боротьбу за владу веде декілька політичних партій. Плюралістичною, багатопартійною системою в світі визнається система, що включає не просто багато політичних партій, що виступають проти існуючої соціальне -економічної і політичної системи, не сприяє цілосності політичного ладу, і межах якого діють і мають разноманітні концепції рішення проблем, які виникають в країні. Слід визначити, що під політичним плюралізмом розуміють таку систему влади, що заснована на взаємодії і співпраці основних політичних сил і організацій.
Під соціально-політичним плюралізмом розуміється один з принципів суспільного устрою, за яким суспільно-політичне життя включає безліч різноманітних взаємозалежних і разом з тим автономних соціальних і політичних партій, організацій, груп, постанови, ідеї та програми яких постійно порівнюється у змаганні, конкурентному суперництві між собою. Одна з ознак політичного плюралізму - наявність двосторонніх опозицій. Взагалі опозиція -це протиставлення своєї політики політиці інших політичних сил; це виступ проти думки більшості у законодавчих, партійних та інших структурах. Двостороння опозиція характерна тим, що розміщена з обох сторін уряду -ліворуч і праворуч. Обидві опозиції - ліва і права взаємно виключають одна одну і більш того, перебувають у становище перманентного конфлікту.19 Розрізняють опозицію помірковану, радикальну, лояльну, конструктивну, деструктивну (руйнівну).
Для багатопартійної системи властиві такі риси: боротьба кількох політичних партій за державну владу як відображення реальних соціально-політичних інтересів і прагнення до їх задоволення; періодична зміна партій при владі, що виключають можливість застою і переродження; наявність антисистемних партій, тобто партій які виступають проти існуючої соціально-економічної системи, а також існування відповідної антисистемної опозиції; виявлення волі народу як засобу вибору суспільних сил, партій і політичних
20
лідерів, здатних виконати начальні політичні завдання.
Серед багатопартійних систем виділяють:
1. Неальтернативні багатопартійні системи з обменною кількістю легальних політичних партій і з інституціалізованою роллю партій - гегемона (Китайська Народна Республіка, Ірак).
Багато в чому схожими на цей різновид є ті партійні системи, які деякі дослідники називають "обмеженими". В них офіційно визнається свобода діяльності політичних партій (при цьому фактично не має значення ні наявність законодавчих обмежень кількості або ідеологічного спектра партій, ні характер їх взаємовідносин та співвідношення сил між ними), однак усі найважливіші питання громадського та державного життя вирішуються не шляхом боротьби та співробітництва політичних партій, а прийняттям волювих рішень іншою силою, яку можна умовно назвати інституціоналізованою "безпартійною партією влади". Роль останньої можуть виконувати: а) оточення монарха або президента -автократа; б) рада духовенства; в) військова рада (хунта); г) революційний уряд тощо.
2. Альтернативні системи з обмеженою кількістю легальних політичних партій. Один з прикладів - своєрадна трипартійна формально альтернативна система, яка свого часу була офіційно запроваджена в Єгипті після поділу на три частини колишньої єдиної правлячої партії Арабського Соціалістичного Союзу. Однак фактично тут існували й інші політичні партії. При цьому одна з трьох офіційних партій набула ролі партії гегемона, хоча така її роль не була формально закріплена у законі.
3. Багатополюсна система багатопартійної роздрібненості, за якою правлячі коаліції політичних партій не є стабільними і часто змінюють одна одну (прикладом є Таїланд).
4. Двоблокові багатопартійні системи, яких жодна з партій не може самостійно здійснювати владу, а основне політичне суперництво йде між двома групами політичних партій (Малайзія). Така система може характеризуватися як наявністю постійного блоку - гегемона, так і періодичною ротацією правлячих блоків.
У сучасній політичній літературі також виділяють такий тип партійної системи, як безпартійна. Вона може виникати у випадках:
а) панування у суспільстві такої політичної культури, що не передбачає існування політичних партій у їх сучасному розумінні (у докапіталістичну епоху теке становище було в більшості феодальних країн).
б) уведення найвищою державною владою заборони на створення будь-яких політичних партій.
Приклади тимчасового запровадження безпартійної системи - африканські країни після багатьох військових переворотів у 60 - 80-х роках (Дагомея, Нігерія та ін.), а прикладом режиму партійного функціонування безпартійної системи -Саудівська Аравія, Оман та ін.
При цьому інший типи безпартійної системи може іноді характеризуватися такими моментами: певні політичні сили намагаються створити партії і відповідно партійну систему, але традиціоналістське суспільство відкидає та фактично зводить на нівець ці спроби, перетворюючи "новостворені" політичні партії на кліки, клани та інші неполітичні за своєю природою(а скоріше за все, комунальні) соціальні утворення. У другому типі безпартійної системи можуть виникати нелегальні партії, причому нерідко основна їх діяльність зосереджується або за кордоном, або в тих регіонах країни, що виходять з під контролю правлячих у державі сил.21
Природно, що характер соціальної структури суспільства, діюче законодавство і, насамперед, виборчі закони, а також соціокультурні традиції відіграють найбільшу роль у формуванні партійних систем.
Що стосується оцінки ефективності тих або інших партійних систем, то поки ще не існує єдиної думки.
.