Висновки з другого питання:
Комплекс тісних зв'язків партій між собою, а також їх співвідношення з державою та іншими політичними інститутами складає партійну систему.
Межа партійних систем є кордоном держави. Партійна система - це спільність взаємозалежних політичних партій, що прагнуть до встановлення, утримання і здійснення влади. Партійні системи об'єднують ті політичні партії, що справді виробили і дотримуються загальних принципів боротьби і взаємовідносин, дозволених законодавчими актами. Характер партійних систем визначаєі вид політичного режиму, механізм і ефективність демократії.
Існують ще багато підходів у визначенні партійної системи. Враховуючи суттєвості партійної системи та її зміст можна охарактеризувати її так. Партійна система - це частина (підсистема) політичної системи, що, в свою чергу, являє собою в широкому розумінні певну єдність політичних інституцій, політичних норм, політичної свідомості (ідеології та психології), політичних відносин (режиму функціонування, зв'язків політичних інституцій між собою та із зовнішньою сферою політичної системи), а у вузькому, чисто інституційному розумінні - систему політичних інституцій, що беруть участь у здійсненні політичної влади.}
Різновиди партійних систем можуть віділятися на базі різноманітних ознак та критеріїв. Партійні системи є стабільні та консервативні; здатні зберігати цілісність і такі, що розпадаються; діючи в нормальній та у надзвичайній обстановці, поляризовані (біполярні), багатополярні та атомізовані; альтернативні та неальтернативні; молоді і такі, що мають досить тривалу історію та ін.
ІІІ. ПИТАННЯ
Багатопартійність в Україні.
Історичний досвід показує, що сучасне цивілізоване суспільство не може функціонувати без політичної демократії, яка також неможлива без багатопартійності.
Історичний процес формування багатопартійної системи в Україні почався на початку XX ст. "Відродження нації" - так охарактеризував суть суспільно-політичного процесу в Україні у першій чверті XX ст.відомий український письменник і політичний діяч Володимир Винниченко. Саме ця мета постала перед усіма національними українськими партіями, які діяли з кінця XIX ст. до середини 20-х років XX ст. Політична палітра була досить різноманітною. Серед них Українська соціал-демократична робітнича партія, Українська партія соціалістів-революціонерів, Українська партія соціалістів-федералістів, Українська народна партія, Українська партія самостійників-соціалістів, Українська федеративно-демократична партія та ін.
Встановлення багатопартійності в Україні почалося в ході перебудови, виникнення (під впливом демократії й гласності) неформального руху.
На першому етапі становлення багатопартійності в колишньому Радянському Союзі головним завданням демократичних сил було згуртування широкого громадсько-політичного об'єднання народних фронтів, які виникли в Прибалтиці.
Основою першої широкої демократичної коаліції стала національно-демократична ідея духовного відродження України. Саме вона була провідною для створених ще в 1987 р. Українського культурологічного Клубу (УКК) й Товариства Лева (ТЛ). Ці об'єднання й стали базою винекнення Народного Руху України за перебудову.
Знаменно, що під дахом Руху об'єдналися всі "неформальні" на той час сили, які виступали проти тоталітаризму, за демократичний розвиток України.
Наступний важливий етап розвитку політичного плюралізму в Україні -вибори до Верховної Ради.
На рубежі 1989 і 1990 pp. починається новий етап становлення багатопартійності в Україні і знаменується він насамперед відміною статті шостої Конституції СРСР, а також прийняттям Закону про громадські об'єднання. Це означало кінець монополії КПРС на владу й можливість сформування інших політичних партій.
Таким чином, на 1 січня 1994 р. в республіці було як ЗО політичних партій.23
Особливість формування політичних партій в Україні полягало в тому, що їх народження пов'язувалося не з інтересами окремих соціальних верств, а зі спільною долею порівняно невеликої групи людей, іхніми особистими
симпатіями чи антипатіями. Саме тому більшість партій створювалося навколо лідера чи ініціативної групи авторітетних людей.
Ідейною основою програм і діяльності партій на стані безпосереднього становлення багатопартійності є суверенітет України й антикомунизм.
Саме після проголошення Верховною Радою України 24 серпня 1991 р. Акта про незалежність держави Україна й майже одностайне його підтверження під час грудневого референдуму створили якісно нові умови для розвитку політичних об'єднань в Україні. Почався якісно новий, третій, посткомуністичний етап у становлені багатопартійності в Україні.
1990 рік увійшов в історію України як рік становлення багатопартійності.
Розвитку багатопартійної системи сприяла сукупність соціально — економічних і політичних факторів:
1) зростання політичної активності народу;
2) розвиток національної самосвідомості;
3) ліквідація ст.6 Конституції СРСР, послаблення ідеологічної і політичної цензури;
4) ліквідація економічнного монополізму, поява нових суспільних груп на основі формування нових форм власності;
5) критичний стан суспільства, пошуки шляхів виходу із кризи. Новим етапом у становленні багатопартійної системи стало прийняття
нової Конституції ,закону "Про вибори народних депутатів України", який надав партіям право участі у суспільному житті через виборчій процес .
Партії є одним із базових інститутів сучасного суспільства, без якого неможливе функціонування представницької демократії.
Україна, відійшовши від тоталітарної однопартійності, впала в іншу крайність, що призвело до створення мультипартійної політичної системи.
На сьогодні в Україні існує понад 100 політичних партій.
Дослідники партійного життя в Україні здійснюють типологізацію українських партій радше на підставі їхніх декларованих статутів, аніж на підставі врахування сукупності ознак партійного процесу .тому поняття про реальний стан партійного життя здебільше відображає ідеальну модель, довільно запозичену в західній партології.
Складність відображення партійного життя в Україні характеризують дві обставини. Перша відображає недосконалість методологічних і методичних досліджень. Друга полягає, по-перше, у невизначеності і незавершеності ідеологічних систем, їхній схожості та електичності; по-друге, у частих змінах ідеологічних приорітетів у партійних платформах; по-третє, у регіональних розбіжностях структури однієї партії або групи партій однієї ідеологічної спрямованості.
За характером політичної орієнтації партії традіційно поділяють на праві, ліві і центристські.
До правих відносять націонал-радикальні партії: націоналістів, Консервативну Республіканську партію, Українську Національну Асамблею - Українську Національну Самооборону та ін.
Ліві - це партії соціологічного і комуністичного спрямування: Селянська партія України, Соціалістична партія України, Прогресивна соціалістична партія, Комуністична партія та інші.
Центриські партії являють собою політичний спектр. Це партії націонал-демократичного, націонал-державницького, ліберальне- демократичного, соціал-демократичного спрямування. Політологи розрізняють серед них правий центр, центр і лівий центр. До центриських партій належать Народний Рух України, Демократична партія України, Партія зелених України, Ліберальна партія України, Соціал-демократична партія України (об'єднана), Трудовий конгрес України та інші.26
Не дивлячись на велику кількість утворених партій, для більшості з них характерні малочисельність, відсутність чітких позитивних програм, чітко сформульованих ідеологічних концепцій, слабкість організаційних структур. Існуюча багатопартійна система має конфліктний характер, підігріваючи напруженість у суспільстві.
Характерізуючи програмні постанови та практичну політику націонал-радикалів та націонал-центристів, треба наголосити, що головним спрямуванням їхньої діяльності виступає ідея розбудови незалежної української держави і все, що з цим зв'язане. Саме державотворчі її ідеї вони схильні підпорядковувати інші сфери суспільного життя (економічні, соціальні, духовні, моральні тощо).
Слід зазначити, що активізація правих сил характерна не тільки для України. Це загальна тенденція. В Україні метою багатьох ультраправих є побудова нової слов'янської імперії на зразок Київської Русі із центром у Києві.
Аналіз програмних положень партії свідчить, що більшість із них ще не мають серйозної концепції,спрямованої на стабілізацію суспільства, виходу його з кризи та просування по шляху прогресу.Декларації одних - це перелік абстрактних загальнолюдських цінностей, інших - антикомуністичні маніфести, третіх - повторення ортодоксальних марксистсько-ленінських ідей, агітація за повернення до застійних часів, четвертих - це екстримістські, націоналістичні та шовиністичні заклики.
Говорячи про чинники консолідації суспільства, які можуть бути покладені в основу діяльності громадсько-політичних організацій, слід назвати насамперед загальнодержавний ринок, який необхідний для того, щоб вийти з кризи бо має для цього й матеріальні, й фінансові, й людські ресурси.
Отже, вихід України з кризи багато в чому залежить від того, як політичні партії, громадські організації і рухи зможуть консолідувати суспільство.27
Тому, в інтересах суспільства - формування декількох масових і впливових політичних об'єднань, що дають можливість позбавитись суспільних потрясінь, забезпечить мирний перерозподіл влади між різними суспільними силами.
А щоб політичні процеси рухалися в потрібному напрямку, державні інститути повинні цілеспрямовано, активно впливати на розвиток багатопартійності, допомагати становленню партій та суспільно-політичних організацій в Україні.