18. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства в Україні

Фізичні особи мають різноманітний правовий статус: громадяни України та іноземці: громадяни (або піддані) іноземної держави, особи без громадянства (апатриди), біпатриди.

Загальне правило, яке врегульовує у МПрП проблему визначення компетентного правопорядку, за яким визначається правоздатність і дієздатність фізичної особи, є «особистий закон фізичної особи». Відповідно до нього головними критеріями, які повинна володіти фізична особа, – це громадянство і постійне місце проживання.

Сукупність прав, свобод і обов’язків іноземців у державі перебування, які гарантуються цією державою, утворюють правовий статус іноземців, який у міжнародному приватному праві часто залежить від таких обставин:

• від виду правового зв’язку особи з державою (іноземні особи, особи без громадянства, особи з кількома громадянствами, біженці тощо);

• терміну перебування у державі (ті, що постійно проживають або ті, що тимчасово перебувають);

• мети перебування у державі (ті, що прибули для виконання службових обов’язків, підприємницька діяльність; виконання певної роботи, навчання, підвищення кваліфікації, стажування, лікування, знаходження у приватних справах тощо);

• притаманності особам імунітетів і привілеїв (працівники дипломатичних і консульських установ).

Статус фізичних осіб у міжнародному приватному праві майже завжди повністю підпорядковується законодавству держави перебування, тобто:

• нормам конституцій циєї держав,

• спеціальним законам про правовий статус іноземців,

• іншим нормативним актам.

На іноземних громадян може поширюватися і дія законодавства держави їхнього громадянства.

На осіб без громадянства – законодавство держави їхнього постійного місця проживання.

Статус цих осіб визначається також міжнародними угодами.

Кожна держава, яка приймає іноземців, окрім власних правових норм, повинна дотримуватися загальних міжнародно-правових принципів, тобто визнаних усіма державами обов’язкових норм міжнародного публічного права, які закріплені:

Крім загальних принципів міжнародного права, кожна держава, що приймає іноземців, під час визначення їхнього правового статусу зобов’язана враховувати спеціальні правові принципи. До них належить, зокрема, поширення на іноземців юрисдикції держави перебування.

19. Правовий статус юридичних осіб в міжнародному приватному праві

За статтею 80 Цивільного кодексу .юридичною особою є організація створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю та дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Статус юридичної особи можуть набувати будь-які організаційні утворення, якщо вони мають відокремлене майно, інші майнові та особисті немайнові права, можуть бути позивачами та відповідачами в суді, арбітражі, третейському суді.

За підставами виникнення виокремлюються юридичні особи публічного права та юридичні особи приватного права.

Переважну кількість юридичних осіб приватного права становлять суб’єкти господарювання, які можна поділити на одноосібні та колективні.

Але найбільш поширені колективні суб’єкти, об’єднання підприємців, що в Україні (ч. 1 ст. 81 ЦК України) та інших європейських державах поділяють на „об’єднання осіб” та „об’єднання капіталів”. Основою об’єднань осіб є особистий довірчий характер взаємовідносин їх учасників, а об’єднання капіталів базуються лише на майнових зв’язках, і не передбачають обов’язкової особистої діяльності. „Об’єднання осіб” та „об’єднання капіталів” відповідно розрізняються за типом відповідальності їх учасників за зобов’язаннями підприємства. Якщо учасники (або декілька з них) відповідають за зобов’язаннями підприємства усім належним майном – мова йде про товариства або партнерства (Partnership), коли відповідальність учасників обмежена лише їх майновими вкладами – це корпорація (Сorporation).

Щодо товариств, то в зарубіжному праві слід розрізняти товариства, створені за Commonlaw (англійська правова модель) та за цивільним правом (правова модель континентальної Європи).

Правовий статус командитних товариств за кордоном подібний до передбаченого ст. 133 ЦК України. Відомі також змішані форми господарських товариств, наприклад, командитне товариство з обмеженою відповідальністю, коли повним учасником в командиті стає компанія з обмеженою відповідальністю, як юридична особа.

Проте в багатьох країнах найбільш поширеними видами суб’єктів господарювання є корпорації – акціонерні компанії та компанії з обмеженою відповідальністю.