2. Ознаки, якими характеризуються міжнародні приватно правові відносини

У доктрині МПрП використовуються два підходи: зазначається, що до фактичного складу відповідних від­носин входить «іноземний елемент», або що такі відносини усклад­нені «іноземним елементом».

Загальновизнаним є положення, за яким іноземний елемент у відповідних відносинах може мати вигляд:

• іноземного суб’єкта; (іноземним суб’єктом відносин мо­же виступати іноземна фізична або іноземна юридична особа;)

• іноземного об’єкта (іно­земним об’єктом може виступати певне благо, яке знаходиться за кордоном (це може бути річ, право, обов’язок)

• іноземного юридичного факту. (це, у загальному вигляді, та чи інша дія або подія, що мали місце в межах іноземного правопорядку, на підставі яких чи з приводу яких в межах іншого правопорядку відповідні відно­сини виникають, змінюються або припиняються)

4. Співвідношення міжнародного приватного права з міжнародним публічним правом та іншими галузями національного права

У сучасній доктрині МПрП стосовно місця МПрП в юридичній системі склалося три основних підходи.

1. На думку представників першого підходу, міжнародне право у широкому смислі складається з МПрП та МПП. Вважають, що існує єдине міжнародне співтовариство і єдине міжнародне право, а будь-яке виключення окремих осіб з того чи іншого може бути лише свавіллям. Допускають поділ міжнародного права на публічне та приватне лише за умови, що такий поділ відбувається в рамках єдиного міжнародного права. З-поміж аргументів, що висуваються на підтримку цього підходу, є, зокрема, такі: 1) лише вивчення міжнародних договорів дає зміст МПрП, позаяк основний зміст МПрП міститься у міжнародному договірному праві (С.Б. Крилов); 2) колізійні норми МПрП також мають міжнародно-правовий характер, «оскільки з приводу тієї чи іншої норми встановилась згода держав і оскільки в основі колізійної норми нерідко лежить міжнародний звичай, що складався століттями (наприклад, locus regit actum, lex rei sitae)».

2. На думку прихильників другого підходу, МПрП входить у систему внутрішнього права держави. Наприклад, як зазначається в рішенні Постійної палати міжнародного правосуддя, «норми міжнародного приватного права є складовою внутрішньодержавного права», за винятком випадків, коли вони «введені міжнародними угодами або звичаями і носять, відповідно, справжній характер міжнародного права, що регулює відносини між державами». Автори, що дотримуються цього підходу, висувають такі аргументи: 1) джерела МПрП мають в основному внутрішньодержавний характер; 2) виходячи з суверенітету держави, суддя національного суду завжди застосовує національну колізійну норму, не звертаючи при цьому увагу на те, як вирішується дане питання в інших правових системах; 3) закони про громадянство і про правове положення іноземців, що є частиною МПрП, є національними нормами права, які були прийняті державою в односторонньому порядку; 4) метод МПрП має внутрішньодержавний характер і в ньому використовуються категорії національного цивільного права. Таким чином, на думку цих авторів, МПрП є проекцією національного приватного права з необхідними змінами на міжнародну площину.

3. Представники третього підходу щодо місця МПрП в юридичній системі розглядають його як «полісистемний комплекс», який складається з двох видів норм МПрП: міжнародно-правових норм і внутрішньодержавних норм (О.М. Макаров, Р.А. Мюллерсон, К.Л. Разумов, В.Г. Храбсков).