#22. Поняття та особливості земельних правовідносин.

У ч. 1 ст. 2 ЗКУ земельні відносини визначені як "суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею", тобто відносини власності на землю (див. ч. 1 ст. 78 ЗКУ та коментар до неї). Такий підхід справедливо критикується у науці земельного права. Вказується, що земельними слід визнавати, окрім відносин власності, ще багато інших різновидів суспільних відносин: відносини із охорони та відтворення земель9, здійснення управління у сфері земельних відносин, застосування юридичної відповідальності за земельні правопорушення тощо.

Тому слід вважати, що визначення ч. 1 ст. 2 не відповідає навіть змісту самого ЗКУ, яким регулюються не лише відносини власності на землю, а й інші різновиди земельних відносин.

У правовій доктрині існує чимало альтернативних визначень земельних відносин. Зокрема, В. В. Носік визначає земельні відносини як "врегульовані нормами та методами земельного, приватного, публічного права суспільні відносини, що виникають між суб'єктами у процесі здійснення права власності на землю Українського народу, державного і самоврядного регулювання земельних відносин, виконання заходів з охорони і раціонального використання землі як основного національного багатства, захисту суб'єктивних земельних прав та законних інтересів громадян, юридичних осіб, територіальних громад, держави"10.

На думку М. В. Шульги, предметом земельного права є "вольові суспільні відносини, об'єктом яких є земля як складова частина біосфери, що забезпечує належне існування флори і фауни та життєдіяльності людини"11.

Таким чином, більш вірною видається загальновизнана в доктрині земельного права точка зору, за якою земельними вважаються відносини, що пов'язані із використанням, охороною та відтворенням земель (землі).

Особливість земельних правовідносин в Україні полягає в тому, що вони є виникають і здійснюються в межах правових норм, якими визначається мета(цілі) використання землі як об’єкта природи, просторового базису, території, місця для поселення (проживання) людей і основного засобу виробництва.

Однією з особливостей земельних правовідносин є те, що держава регулює, земельні відносини перш за все в якості органа влади. До такого виду регулювання відносяться: обов’язкові приписи при веденні земельного кадастру, санітарні і ветеринарні правила, вимоги щодо охорони природи, земельно-планові обмеження і приписи і т.д. Однак, являючись власником землі, держава виступає в ролі господарюючого суб’єкта, зацікавленого в найбільш продуктивному і раціональному використанні належної їй землі.

#23. Класифікація земельних правовідносин.

З огляду на відмінність природних властивостей землі, її різне господарське, природоохоронне, територіальне чи соціаль­не використання виникають різноманітні земельні правовідно­сини. З метою забезпечення найбільш оптимальної побудови системи права і системи законодавства, організаційної структу­ри викладення актів земельного законодавства виникає не­обхідність класифікації земельних правовідносин.

В основу класифікації земельних відносин, що регулюються ЗК України та іншими нормативно-правовими актами у галузі зе­мельних відносин, покладені завдання земельного законодавства щодо регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних гро­мад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Структурно ЗК України складається із 10 розділів з яких у розділі І викладена загальна частина, розділі IX — прикінцеві по­ложення, розділі X — перехідні положення. У кожному розділі вміщена певна кількість глав залежно від предмета регулювання певних видів земельних відносин.

У розділі І відтворена конституційна норма про те, що земля є основним національним багатством, яка перебуває під особливою охороною держави і право власності на яку гарантується, викла­дені принципи земельного законодавства, відповідно до яких формуються земельні правовідносини. У цьому розділі визна­чені повноваження Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого самовряду­вання, а також органів виконавчої влади у галузі земельних відносин.

У розділі II визначається склад, цільове призначення земель України та поділ їх на категорії. За основним цільовим призна­ченням землі України поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісогосподарського призначення;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Передбачено, що земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридич­них осіб, можуть перебувати у запасі.

У цьому ж розділі визначено правовий режим земель кожної категорії, у нормах яких відтворені особливості і специфіка пра­вового регулювання земельних відносин та особливості земель­них правовідносин з урахуванням цільового призначення, по­рядку й умов використання та охорони земель.

Зміст земельних правовідносин, обсяг прав та обов'язків їх учасників залежить від цільового призначення земель. Якщо власники земель сільськогосподарського призначення зобов'я­зані виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, то землекористувачі земель автомобільного транспорту зобов'я­зані використовувати такі землі для створення автомагістралі для перевезення вантажів і пасажирів, а на землях лісогоспо­дарського призначення земельні правовідносини спрямовані на вирощування, догляд і збереження лісового фонду, на створення лісогосподарських підприємств, для раціонального використан­ня лісових ресурсів.

В інших розділах ЗК України визначаються права власності та постійного і тимчасового користування земельними ділянками, набуття і реалізації права на земельну ділянку, гарантії, захист прав на землю, порядок використання та охорони земель. У само­стійному розділі врегульовані відносини щодо управління в галузі використання охорони земель. Спеціальний розділ присвячений земельним правовідносинам, якими визначається юридична від­повідальність за порушення земельного законодавства.