3.4. Ксилографія

Ксилографія — це гравюра на дереві, за допомогою якої можна зробити на папері велику кількість відбитків зображення або тексту. Виготовлення ксилографії було до­сить трудомісткою справою. Відшліфовану поверхню дошки вкривали клейким шаром, потім на неї клали тонкий папір з попередньо намальованим зображенням і притискали його так, щоби на поверхні дошки залишився від­биток малюнка у дзеркальному відображенні. Контури цього малюнка і літери обрізали спе­ціально загостреними ножами так, щоби штри­хи і плями, які потім відіб'ються на папері, стали опуклими, а проміжки між штрихами — заглибленими.

Із зображень і текстів з дерев'яних граві­йованих дощок у Китаї в буддійських монас­тирях почали робити відбитки на папері ще у VII ст. Цим способом тиражували тексти фі­лософа Конфуція, молитви та заклинання.

Ксилографічні тексти набули поширення в країнах Сходу. Мабуть, тоді ж у Китаї по­чали виготовляти ксилографічні паперові кни­ги у вигляді сувоїв.

Зміст ксилографічних сувоїв був здебіль­шого релігійним, але широким попитом ко­ристувалися й різноманітні календарі, гадальні книги та навчальні посібники. Найдавнішою такою пам'яткою є сувій, знайдений науковцями у 1967 р. в Кореї, який датується 704—751 рр-До ксилографічних пам'яток відносять знай­дений у Японії буддійський талісман — папе­рову смугу розміром 46 х 6 см з ЗО стовпцями тексту (по 5 знаків у кожному стовпці). Він був виготовлений приблизно у період 764—770 рр. Найдавніший китайський ксилографічний су­вій «Діамантова Сутра» датується 868 р.

У X—XI ст. ксилографічні книги на папері починають виготовляти і в країнах арабського світу. В Єгипті науковці знайшли багато їхніх фрагментів арабською мовою з періоду поча­тку X ст. — першої половини XIV ст.: моли­тви, заклинання, тексти з Корану.

Ймовірно, що ксилографічні сувої, книги кодексного типу, листівки з різними текстами, гральні карти були як сувеніри завезені лица­рями в Європу після їх численних хрестових походів у Сирію, Палестину та Північну Аф­рику у період від 1096 до 1270 рр. Знайомст­во європейських народів з китайською прак­тикою розмноження відбитків фарбами на папері з ксилографічних форм могло також відбутися через східнослов'янські землі, бо руські купці активно торгували з країнами безмежної монгольської імперії, де вже з пер­шої половини ХНІ ст. використовували па­перові гроші, виготовлені за допомогою кси­лографії.

Східні ксилографічні вироби, можливо, й наштовхнули європейських граверів у XIV ст. використати обрізну дерев'яну гравюру для ви­готовлення лубочної продукції: гральних карт, ярмаркових картинок релігійної тематики (в Україні їх називали «паперові образи»), а пізніше, вже у першій половині XV ст., — блокбухів.

Вище вказувалося, що у Європі здавна ви­користовували дерев'яні опуклі форми для виготовлення відбитків на тканині (XI— XII ст.) та виконання дерев'яними або мета­левими штампами контурів ініціалів у руко­писах, які потім розфарбовували від руки.

Ці дерев'яні опуклі форми ще не можна було назвати гравюрами у повному розумін­ні цього слова, оскільки дерев'яні форми ви­різьблювали переважно для виготовлення предметів декоративно-ужиткового характе­ру. З того часу, коли гравюру на дереві по­чали вирізьблювати спеціально для виготов­лення великої кількості відбитків на папері, вона почала розвиватися і як засіб масового тиражування, і як самостійний вид мис­тецтва.

Найдавнішими точно датованими європей­ськими ксилографіями є «Богоматір із чотир­ма святими», або «Брюссельська мадонна» (1418) та «Святий Христофор» (1423). Вивчаючи ксилографічні аркуші початку XV ст., книгодослідники дійшли висновку, що різь­бярство на дереві для виготовлення окремих лубочних гравюр, а потім і блокбухів було розвинене тоді здебільшого в країнах уздовж р. Рейн від Альп до Північного моря — Фран­ції, Німеччині, Швейцарії, Бельгії та Нідер­ландах. Ці перші ксилографії, які, ймовірно, виконані в монастирях, за технікою різьблен­ня були ще примітивними: композиції харак­теризувалися контурністю малюнка і відсут­ністю об'ємності форм. У більшості випадків гравюри розфарбовували від руки. Перших майстрів-граверів називали «друкарями гра­льних карт і святих».

Таким чином, лубочна гравюра на дереві кінця XIV — першої половини XV ст. впритул підійшла до реалізації ідеї "механічного пись­ма" і навіть почала виконувати деякі функції книгодрукування, але була неспроможна ста­ти універсальним способом виготовлення багатотиражних видань великого обсягу, бо технічні можливості різьбярства на дереві були обмежені: невеликий обсяг тексту, вико­ристання шрифтів великого розміру, неіден-тичність рисунка однакових літер і майже повна відсутність можливостей корегування тексту, оскільки форму робили суцільною. Тому ксилографічне тиражування розгляда­ють лише як певну механізацію процесу отри­мання відбитків, а не як розв'язання техніч­них питань, актуальних для книгодрукарського процесу.