Виступ професора, завідувача кафедри української мови НаУкма Лариси масенко22

Лариса Масенко обрала для виступу тон наукового аналізу. При цьому їй вдалося говорити виважено, впевнено і, водночас, без байдужості в голосі. Наводячи факти, професор Масенко не приховує свого схвильованого ставлення до них, а роблячи з них висновки, одразу знижує голос.

Шановний пане голово, шановні депутати, шановні учасники слухань парламентських. Я хочу почати знову з того, що мова – це основний засіб консолідації населення. І, власне, іншого шляху, ніж державність української мови і впровадження українськї мови в усі сфери життя, Україна не має (починає виступ спокійно і впевнено).

Це європейський шлях розвитку (підвищує голос) Сорок одна європейська країна будувала національні держави саме за цим принципом. За цим принципом – впровадження однієї своєї державної мови – мови корінної і найбільш численної нації, яка цілком закономірно стала державною. Але наша складність в тому, що в попередній період наше урбанізоване середовище, середовище великих міст зросійщене (особливий наголос). Тому це потребує спеціальної програми деколонізації наших великих урбаністичних центрів. І саме це провокує те, що постійно в нас є групи населення, які вимагають впровадження другої офіційної мови. Офіційна – це, звичайно, демагогічний прийом, тому що офіційна і державна – одне і те саме, тобто вимагають впровадження другої державної мови. Я хочу наголосити на тому, під яким соусом, властиво, це пропонується. Пропонується тепер під гаслом рівності, гаслом рівноправності мов. Це гасло типове. Коли воно висувається в постколоніальних країнах, то завжди працює на користь колишньої імперської нації. І хочу звернути увагу на те, що саме під цим гаслом впроваджена друга офіційна мова – російська – в Білорусі. У 1995 році там відбувся референдум, і було запропоновано населенню відповісти на питання: “чи погоджуєтесь ви з тим, щоб російська мова здобула рівний з білоруською статус?” 54 відсотки населення проголосували за це і, властиво, впроваджено другу державну мову. Дуже швидко білоруська мова скоротила сфери вживання. До того вона була впроваджена тільки в освітню сферу. В інших вона навіть не встигла зміцнитися. І зараз на її захист Товариство білоруської мови видає збірник у Вільнюсі. Як у “старі добрі” імперські часи. А цікавляться білоруською мовою зарубіжні соціолінгвісти. Вони вирішують питання: чи вносити цю мову до загрожених, таких мов, яким загрожує зникнення. І тут я хочу сказати, наскільки лицемірним і блюзнірським є використання Європейської хартії мов для посилення позиції російської мови! Адже Європейська хартія була створена для підтримки тих мов, які зникають. Тих мов, яким загрожує зникнення, у яких визначено носіїв менше ста тисяч. І використовувати цю хартію, як було використано в нашому парламенті в тому проекті, який посилює, зміцнює позиції мови, за якою стоїть величезна держава і яка абсолютно нормально функціонує, і якою опікується держава в Росії – це просто блюзнірство і ганьба! (аплодисменти).

Що ще тепер сказати. Безперечно, завдання наше складне, особливо завдання деколонізації наших великих міст, особливо на сході і півдні, але воно абсолютно реальне. Є чимало народів, які виходили з такої ситуації. Ті самі чехи, фіни, естонці… Ізраїль вирішив набагато складнішу проблему. Для цього потрібна лише продумана і ефективна мовна політика. Чи маємо ми в нашій державі мовну політику на дванадцятому році незалежності? Так, закон про мови є, але він лишився декларативним. Жодної санкції за порушення закону про державну мову немає. Дійшло до того, що в нас навіть міністри і представники силових (виділяє інтонацією), силових, я звертаю на це увагу, структур вважають за нормальне ігнорувати державну мову. Я тут хочу згадати слова (сигнал про закінчення часу виступу) відомого мовознавця Бодуена де Куртене (ім'я вимовляє підкреслено чітко) про те, що таке державна мова. На таке запитання він відповів: “Це діалект, за яким стоїть армія і поліція”. Отже, якщо наша міліція і найвищі особи міліції та інших силових структур говорять російською мовою, то яка держава за цим стоїть? Властиво, яку державу ми будуємо? І чи не тому нашому СБУ абсолютно це байдуже і вона не з'ясовує, хто фінансує, хто засновує ті сотні, тисячі російських газет, серед яких є абсолютно антиукраїнські і антидержавні газети. А, можливо СБУ займається тим, що, як нещодавно писали в пресі, прослуховує телефонні розмови українських письменників?

Тут була пропозиція Миколи Григоровича [Жулинського] про те, що нам треба прийняти новий закон про мови. Я поділяю тривогу пана Удовенка з приводу того, чи варто в цьому парламенті ставити це питання. Річ у тім, що ось нещодавно я прочитала в “Голосі України”, що тут створена партія “Слов'янська єдність”. Ту, що пан Толочко організовував. “Слов'янська єдність” ставить у програму впровадження російської як офіційної, інтеграцію з Євросоюзом, створення нового слов'янського порядку. Думаю, що тут у парламенті теж є, очевидно, чимало депутатів, що наш державний гімн співають у такому варіанті: “Ще не вмерла Україна" – ничего, мы подождем. А якщо проаналізувати те, що робиться в наших засобах масової інформації, то ще 10 років – і ми матимемо покоління, яке абсолютно буде ігнорувати українську історію (говорить стурбовано), українську культуру. Власне там продумано застосовуються лінгвістичні стратегії, я, на жаль, не маю зараз змоги про це докладніше говорити.

Наостанок я хочу сказати, що нам конче потрібні центри соціолінгвістичного вивчення мовних ситуацій у наших великих містах, нам потрібна програма деколонізації. Зараз вийшла прекрасна книжка Романа Кіся, вона зветься “Мова, думка і культурна реальність”. Це наукова основа для створення програм деколонізації в наших містах. Є ще й інші цікаві праці. Я взагалі рада, що це обговорення відбулося, воно дуже важливе. Як кажуть, краще пізно, ніж ніколи. Тут були виступи (шум у залі, дзвінок голови), з якими я абсолютно солідаризуюся і хочу сказати, що все-таки українці, очевидно, не будуть весь час мовчати і чухати чуби. А все ж таки згадають, що це нація козаків, це нація опришків. І зроблять з цього висновки. Дякую за увагу (тривалі аплодисменти).

Текст № 4