Тема 1. Форми організації підприємництва. Фінансово-правове управління корпорацією

Мета:

засвоєння, закріплення, поглиблення та систематизація знань про необхідність створення товариств на базі корпоративних фінансів, їх види, моделі управління та законодавча база

План вивчення теми

1. Сутність корпорації як організаційно-правової форми організації господарського товариства.

2. Види акціонерних товариств.

3. Моделі управління корпорацією: американська, німецька, японська (їх відмінності).

4. Законодавча база корпоративних фінансів.

Методичні рекомендації

Перехід до ринкової економіки в Україні супроводжується процесом роздержавлення та приватизації раніше існуючих підприємств і створення нового типу підприємств – акціонерних товариств (АТ). Акціонерні товариства за типом поділяються на публічні акціонерні товариства та приватні акціонерні товариства. Їх діяльність здійснюється на основі корпоративних фінансів.

В Україні національна модель корпоративних відносин ще перебуває у стадії становлення. Указ Президента України “Про заходи щодо розвитку корпоративного управління в акціонерних товариствах” (№ 280 від 21.03.2002 р.) наголосив на необхідність вдосконалення корпоративного управління для підвищення ефективності діяльності АТ. У грудні 2003 р. Державний комітет з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР) затвердив національні принципи корпоративного управління. Цей документ має рекомендаційних характер. Закон України “Про акціонерні товариства” (від 17.09.2008 р.) набрав чинності з 29.04.2009 р. В ньому висвітлені: питання умов утворення акціонерних товариств, формування капіталу акціонерного товариства, випуск цінних паперів, виплати дивідендів та інші питання, що регламентують діяльність акціонерних товариств.

Сучасний стан корпоративного управління в Україні характеризується ще недостатнім рівнем корпоративної культури, невідповідністю практики корпоративного управління загальноприйнятим принципам, недостатньою координацією дій органів державного управління у сфері корпоративних відносин, неефективністю управління державними корпоративними правами.

В світовій практиці застосовують певні механізми корпоративного управління, а саме, це – методи внутрішнього контролю (прямий контроль з боку акціонерів на основі використання права голосу на зборах акціонерів; представництво в радах директорів) та методи зовнішнього контролю (правові норми, що визначають функції і відповідальність директорів корпорації; функціонування розвиненого фондового ринку; механізм ворожих поглинань; банкрутство неефективно працюючих компаній).

В залежності від того, який механізм контролю є переважним (зовнішній чи внутрішній) у корпорації може сформуватись певна модель управління (американська чи німецька).

Характерною рисою американської моделі корпоративної власності є відсутність домінантних інвесторів. Тому жодна конкретна окрема група власників не може претендувати на переважне право представництва в компанії. Кількість виконавчих (внутрішніх) і невиконавчих зовнішніх директорів у правлінні залишається на розсуд корпорації. У правліннях американських корпорацій домінують зовнішні директори. Головний виконуючий директор компанії є головою правління. Всі виконавчі та невиконавчі директори відіграють роль представників акціонерів, довірчих агентів. Вони повинні діяти в інтересах акціонерів, а не у власних. Невиконання директорами обов’язків тягне за собою їх юридичну відповідальність.

Невиконавчі директори традиційно підбирають кандидатуру компетентного головного виконавчого директора. Поступово правління почали перебирати на себе спостережні функції за фінансовою діяльністю, здійснювати нагляд, консультації та брати участь у виборі стратегії корпорації.

В Німеччині переважна частка акцій кожної корпорації належить іншім корпораціям: корпораційні пакети акцій досягають до 80% всієї власності випущених акцій. Індивідуальні власники становлять другу частину пайовиків (20 % корпоративного капіталу). Понад 90% акціонерного капіталу в Німеччині представлено інституціями. Пакети акцій акціонерного капіталу Німеччини дуже концентровані. Серед акціонерів завжди є хоч один акціонер, що володіє понад 10% акцій.

Серед акціонерів завжди є хоч один акціонер, що володіє понад 10% акцій.

Німецькі корпоративні власники схильні до ділових зв’язків з компаніями якими володіють.

Корпоративні власники Німеччини активно контролюють діяльність корпорації і рідко шукають вихід на фінансові ринки.

Представництво акціонерів у Німеччині відбувається через великі блоки з правом голосу.

Основна мета багатоконтингентного представництва – не “проштовхувати” інтереси однієї групи акціонерів, а відстоювати інтереси всієї компанії.

На відміну від американської одинарної системи (єдина рада директорів, куди входять виконавчі і невиконавчі директори), німецька система правлінь складається з двох органів: спостережної ради, до якої входять виключно невиконавчі директори і керівної ради, що складається лише з виконавчих директорів. Обидві ради мають відмінні правові зобов’язання та повноваження.

Спостережна рада зосереджується передовсім на тому, щоб справи компанії перебували в руках надійних і компетентних управлінців. В разі необхідності, відбувається відбір та заміна членів правління. Спостережна рада контролює виконавчу команду, членство в ній обмежене виключно невиконавчими директорами.

Одинарна (як у США) та подвійна (як у Німеччині) структури правління – основні організаційні форми правлінь корпорацій.

Але є різні підходи в різних країнах світу до організації діяльності правлінь корпорацій. Так, японська система правлінь аналогічна американській, але є відмінності: 80% японських ВАТ взагалі не мають зовнішніх членів, і правління є представником інтересів компанії та її провідних пайовиків (як у німецькій системі). Немає представництва службовців і наявності представників від банків. Майже всі японські директори є старшими службовцями фірми.

Японська система характеризується діловими угрупуваннями, відомими як “кейретцу” (промислово-фінансова група). Вона включає в себе банки, що зробили великі інвестиції в підприємство. Компанія, що належить до певного “кейретцу”, має набагато більше зиску від ділових відносин з іншими членами “кейретцу”, ніж від отримання від них дивідендів.

Сворення і фінансово-господарська діяльність АТ в Україні обумовлене статтями Закону “Про акціонерні товариства”.

АТ – господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.

Акціонерне товариство не відповідає за зобов’язаннями акціонерів. До товариства та його органів не можуть застосовуватись будь-які санкції, що обмежують їх права, у разі вчинення протиправних дій товариством або іншими акціонерами.

Акціонери не відповідають за зобов’язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства, тільки в межах належних ім акцій, обмежують їх права, у разі вчинення протиправних дій товариством або іншими акціонерами.

Акціонери, які повністю оплатили акції, у випадках визначених статутом товариства, відповідають за зобов’язаннями товариства у межах неоплаченої частини вартості належних їм акцій.

Акціонерне товариство може бути створене в Україні шляхом заснування або злиття, поділу, виділу чи перетворення підприємницького (чи підприємницьких) товариства, державного (державних), комунального (комунальних) та інших підприємств у акціонерне товариство.

Товариство створюється без обмеження строку (якщо строк не встановлено статутом). Воно вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дати його державної реєстрації.

Діяльність акціонерного товариства здійснюється на основі статутного і власного капіталу. Мінімальний розмір статутного капіталу АТ становить 1250 мінімальних заробітних плат. Власний капітал (вартість чистих активів) товариства – різниця між сукупною вартістю активів товариства та вартістю його зобов’язань.

Вищим органом акціонерного товариства є загальні збори акціонерного товариства, що вирішають будь-які питання діяльності акціонерного товариства.