7. Підсумковий контроль Оцінювання знань студентів з дисципліни «Корпоративні фінанси» здійснюється на основі поточного модульного контролю і підсумкового контролю знань.
Об’єктами поточного контролю знань студентів є:
А) робота на семінарських і практичних заняттях;
Б) виконання завдань по самостійній роботі;
В) виконання індивідуальної роботи.
При оцінці знань на семінарських і практичних заняттях оцінюються:
- відповіді на теоретичні питання;
- розрахунки та відповіді на практичні завдання.
При оцінці знань за завданням самостійного опрацювання оцінці підлягають:
- відповіді на контрольні питання;
- виконання завдань до вивчення кожної теми.
При контролі виконання індивідуальної роботи оцінці підлягає написання реферату або виконання індивідуального науково-дослідного завдання, виконаного за звітністю конкретного АТ, фірми, корпорації.
Навчальним планом і програмою дисципліни «Корпоративні фінанси» передбачається складання заліку у письмовій формі.
При здачі заліку студентам надається індивідуальне завдання, що складається з 3 завдань:
Завдання 1 – дати відповідь на 1 теоретичне питання згідно робочої навчальної програми.
Завдання 2 – дати відповідь на 3 тестові завдання.
Завдання 3 – Здійснити практичні розрахунки та зробити відповідні висновки і пропозиції.
Перше і друге завдання оцінюється по 3 бали, а третє – 4 бали. Максимальна кількість балів за залік 10 балів.
При неповній та неточній відповіді оцінка за 1:2 завдання знижується на 30% за неправильну відповідь до 100%.
При виконанні практичного завдання студент повинен:
вибрати вірну методику розрахунку;
примінити певні прийоми та методи розрахунків;
зробити вірні висновки та внести пропозиції.
Кількість балів може бути зменшена за:
допущені помилки в методиці розрахунків – до 1;
не зовсім вірно вибрані прийоми та методи для розрахунків–0,5;
допущені арифметичні помилки – 0,5;
зроблений невірно висновок та відсутність пропозицій – 1.
Загальна оцінка встановлюється в залежності від загальної кількості балів поточного контролю та здачі заліку.
Рівень знань студентів в результаті вивчення дисципліни оцінюється:
від 85% до 100% - відмінно
від 65% до 84% - добре
від 50% до 64% - задовільно
від 0 до 49% - незадовільно
З метою покращення підготовки студентів до здачі заліку їм наводяться контрольні питання, тести та методика і приклади розв’язання задач.
ТЕСТИ
Корпорація це:
а) будь-яке господарське товариство;
б) акціонерне товариство;
в) товариство, що засноване на договірній основі.
До функцій фінансів корпорацій належать:
а) формування капіталу;
б) стимулююча;
в) функція контролю.
До принципів організації корпоративних фінансів належать:
а) фінансової стійкості;
б) наочності;
в) самооплатність і самофінансування.
Нормативно-правові акти, що регулюють діяльність акціонерних товариств наступні:
а) Закон України «Про акціонерні товариства»;
б) Господарський кодекс України.
Серед основних ознак корпорації є:
а) відсутність права акціонера вільно розпоряджатись своїми акціями;
б) відповідальність акціонерів за зобов’язаннями корпорації обмежуються їх частками в капіталі;
в) товариство є добровільним об’єднанням на підставі договору.
Види акціонерних товариств:
а) публічні;
б) змішані;
в) приватні.
Основні завдання Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку:
а) прийом бухгалтерської звітності акціонерних товариств;
б) формування та реалізація єдиної державної політики щодо корпоративного управління;
в) визначення стратегій розвитку корпорацій.
Власниками акціонерного товариства є:
а) юридичні особи;
б) фізичні особи;
в) юридичні та фізичні особи.
Приватне акціонерне товариство може бути перетворене в публічне акціонерне товариство:
а) так;
б) ні.
Приватне акціонерне товариство розповсюджує акції:
а) шляхом відкритої підписки;
б) шляхом розповсюдження між власниками або заздалегідь визначеним колом осіб;
в) шляхом продажу на біржі.
Акція - це:
а) цінний папір, що посвідчує внесення його власником грошей, визначає відносини позики між власником та емітентом;
б) іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника;
в) цінний папір, що обертається на ринку та підтверджує право власника на певну кількість цінних паперів, депонованих в депозитарії.
Які операції з цінними паперами існують на фінансовому ринку:
а) забезпечення дивідендних виплат;
б) емісія і розміщення цінних паперів на первинному ринку;
в) подрібнення облігацій.
Які з зазначених факторів визначають курсову вартість цінних паперів:
а) прибутковості — здатності приносити доход у формі дивідендів;
б) доступності інформації для всіх учасників ринку;
в) поділ джерел формування оборотних коштів на власні й позикові.
Який державний орган регулює діяльність акціонерних товариств?
а) Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку;
б) Кабінет міністрів України;
в) Державна комісія з регулювання ринку фінансових послуг.
Частка привілейованих акцій у статутному капіталі акціонерного товариства не може перевищувати:
а) 10%;
б) 25%;
в) 50%.
Консолідація – це:
а) достроковий викуп випущених облігацій із заміною їх на облігації нового випуску з нижчою процентною ставкою;
б) викуп власних акцій акціонерним товариством для їх наступного перепродажу;
в) зменшення кількості акцій в обігу шляхом заміни певної кількості акцій на одну з відповідним підвищенням номінальної вартості акції.
Видачу ліцензій на професійну діяльність на ринку цінних паперів здійснює:
а) Державне казначейство;
б) Національний банк України;
в) Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.
Подрібнення акцій – це:
а) збільшення кількості акцій в обігу шляхом заміни однієї акції на кілька;
б) викуп власних акції для їх наступного перепродажу;
в) розповсюдження серед своїх працівників.
Види облігацій, що їх розповсюджують корпорації:
а) рефінансовані облігації;
б) облігації внутрішньої державної позики;
в) цільові облігації.
Справедливе твердження:
а) якщо ринковий попит на цінний папір виявиться вище пропозиції, то ринкова вартість перевищить її номінал;
б) якщо ринковий попит на цінний папір виявиться меншим за пропозицію, то ринкова вартість перевищить її номінал;
в) якщо ринковий попит на цінний папір виявиться рівним пропозиції, то ринкова вартість перевищить її номінал.
Перелік і склад змінних і постійних витрат підприємства здійснюється:
а) законодавчо;
б) організацією самостійно;
в) галузевими стандартами.
До складу матеріальних затрат не входять:
а) загальногосподарські витрати;
б) купівельні напівфабрикати і комплектуючі;
в) витрати на страхування.
Валовий прибуток розраховується:
а) як різниця між чистим доходом від реалізації продукції і собівартістю реалізованої продукції;
б) це алгебраїчна сума прибутку від звичайної діяльності;
в) різниця між чистим доходом від реалізації продукції і сумою відповідних податків.
Фінансова звітність відкритого акціонерного товариства:
а) є комерційною таємницею;
б) може бути доступною аудиторам та органам податкової інспекції;
в) не є комерційною таємницею.
Консолідована фінансова звітність це:
а) звітність за певний період часу;
б) звітність, яка складається з материнської (холдингової) компанії та дочірніх підприємств;
в) звітність дочірніх підприємств.
До матеріальних затрат, пов’язаних з освоєнням виробництва продукції належать:
а) основна і додаткова заробітна плата;
б) сировина і матеріали;
в) витрати на обов’язкове соціальне страхування.
Операційна діяльність — це:
а) це операції з придбання і продажу довгострокових (необоротних) активів;
б) це сукупність операцій, які приводять до зміни величини і складу власного або позикового капіталу;
в) основна діяльність підприємства з виробництва продукції (робіт, послуг) а також інші види, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю.
Основним джерелом інформації про фінансове становище акціонерних товариств є:
а) бухгалтерська звітність;
в) форма №1 (баланс підприємства);
г) консолідована фінансова звітність.
Чистий (нерозподілений) прибуток – це:
а) разовий прибуток, який одержують по ризикових операціях;
б) прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства за відрахуванням податків;
в) різниця між виручкою від виробництва і реалізації продукції (робіт, послуг) і змінними витратами, віднесеними на витрати виробництва.
Основним фактором, що впливає на величину виручки від реалізації продукції на який можна впливати в процесі управління, є:
а) величина витрат;
б) система оподаткування;
в) кількість працівників, задіяних у виробництві продукції.
Критерієм ефективності діяльності корпорацій є:
а)примноження капіталу;
б)своєчасність розрахунків з дебіторами;
в)підвищення ліквідності активів.
Інвестиційні рішення ґрунтуються на:
а) основі існуючих цінних паперів;
б) основі зіставлення прогнозованої суми прибутку та можливого одержаного збитку;
в) визначенні вартості активів і капіталу, що залучаються з різних джерел для фінансування активів.
Вартість капіталу - це:
а) розмір прибутку, що отримує корпорація;
б) ціна, яку корпорація має платити за залучення коштів інвесторів і кредиторів як джерел фінансування;
в) обсяг статутного фонду.
Гранична вартість капіталу - це:
а) середньозважена вартість кожної грошової одиниці додаткового нового капіталу, який отримує фірма;
б) найвірогідніша ціна, за яку об'єкт може бути проданий на відкритому конкурентному ринку;
в) вартість, за якою об'єкт оцінки може бути реалізований на відкритому ринку в обумовлений термін.
Середньозважена ціна капіталу – це:
а) витрати на випуск простих акцій;
б) середня плата (у %) компанії за всі джерела фінансування;
в) середньозважена ціна кожної грошової одиниці додаткового нового капіталу, що його залучає акціонерне товариство.
Ринкову вартість об'єкта методом чистих активів визначають за формулою:
а)
б)
;
в)
Коефіцієнт «ціна-прибуток» показує:
а) частку власного капіталу, що припадає на одну акцію;
б) яку суму інвестори готові сплачувати за кожну грошову одиницю прибутку компанії;
в) відношення ринкової вартості позичкового та власного капіталу до поточної відтворювальної вартості активів.
Оцінку вартості майна корпорації здійснюють на основі підходів:
а) співставлення ринкових цін акцій аналогічних компаній;
б) дохідного, витратного і ринкового;
в) оцінки прибутку та розмірів дивідендних виплат.
Акції з найменшим спредом:
а) найліквідніші;
б) не ліквідні;
в) найменш ліквідні.
Фінансові менеджери для оптимізації структури капіталу намагаються:
а) збільшити середньозважену ціну капіталу;
б) зменшити середньозважену ціну капіталу;
в) врівноважити середньозважену ціну капіталу.
Ключовою метою дивідендної політики є:
а) задоволення потреби власників у споживанні максимальної частки прибутку;
б) встановлення оптимальних пропорцій між поточним використанням прибутку і його майбутнім зростанням;
в) максимізація прибутку на одну акцію.
Періодичність виплати дивідендів регулюється:
а) рішенням власників акцій;
б) рішенням правління корпорації;
в) законодавством певної країни.
Емісійна політика це:
а) випуск акцій як основного джерела формування статутного (акціонерного) капіталу корпорації;
б) емісія корпоративних облігацій;
в) випуск корпоративних цінних паперів.
Згідно з теорією переваги дивідендів:
а) максимізація дивідендних виплат переважає над капіталізацією прибутку;
б) капіталізація прибутку переважає над максимізацією дивідендних виплат;
в) виплата дивідендів здійснюється лише у випадку, коли власні кошти складають 50% капіталу підприємства.
Політика формування власних фінансових ресурсів спрямована на:
а) забезпечення самоокупності корпорації;
б) забезпечення самофінансування корпорації;
в) використання в своїй діяльності виключно власного капіталу.
До існуючих теорій дивідендної політики є наступні:
а) теорія максимізації дивідендів;
б) інформативна теорія дивідендів;
в) теорія надання переваги дивідендам.
Основні форми виплати дивідендів:
а) виплата дивідендів готівкою або акціями;
б) виплата дивідендів акціями та облігаціями;
в) автоматичне рефінансування.
Тип дивідендної політики характеризується динамікою наступних показників:
а) чистий прибуток, що припадає на одну звичайну акцію;
б) коефіцієнт дохідності простих акцій;
в) коефіцієнт виплати дивідендів.
Згідно з теорією нарахування дивідендів за залишковим принципом:
а) виплата дивідендів здійснюється лише у випадку коли власні кошти складають 50% капіталу підприємства;
б) максимізація дивідендних виплат переважає над капіталізацією прибутку;
в) розмір дивідендів не впливає на структуру багатства акціонерів, тобто дивідендна політика не потрібна.
Згідно з теорією мінімізації дивідендів:
а) акціонери отримують дивіденди за залишковим принципом;
б) ефективність дивідендної політики визначається критерієм мінімізації податкових виплат за поточними і майбутніми доходами акціонерів;
в) капіталізація прибутку переважає над максимізацією дивідендних виплат.
До складу позикового капіталу корпорації включають:
а) короткострокові кредити та позики;
б) власний капітал;
в) нерозподілений прибуток.
Що називається ефектом фінансового важеля:
а) дохідність (рентабельність) власного капіталу, що підвищена за рахунок залучення банківських кредитів;
б) дохідність (рентабельність) власного капіталу, що підвищена за рахунок залучення інвестицій;
в) залучення різних видів позик.
Ключове завдання роботи фінансиста полягає в тому, щоб:
а) виключити всі ризики;
б) прийняти розумні, насамперед прораховані рішення в межах позитивного потенціалу;
в) виключити заборгованість корпорації банку.
Коефіцієнт капіталізації показує:
а) відношення прибутку до сум власного капіталу підприємства;
б) ступінь фінансової незалежності позичальника від позичених коштів;
в) ступінь залежності корпорації від її довгострокових кредитів і акціонерів.
Вартість банківського кредиту визначають на основі:
а) процентної ставки;
б) суми кредиту;
в) суми кредиту та терміну виплат.
Позика приносить корпорації зростання рівня ефекту фінансового важеля:
а) вона не вигідна;
б) вона є вигідною;
в) вона не впливає на рівень ефекту фінансового важеля.
Серед видів грошових кредитів відсутній:
а) фінансовий кредит;
б) податковий кредит;
в) товарний кредит.
Коефіцієнт фінансової напруженості показує:
а) ступінь фінансової незалежності позичальника від позикових коштів;
б) показує частку позикових коштів у валюті балансу позичальника;
в) співвідношення між довгостроковим і короткостроковим позиковим капіталом.
Аналіз кредитоспроможності можливого позичальника:
а) обов’язково проводиться;
б) проводиться за рішенням банківської установи;
в) не проводиться взагалі.
Коефіцієнт залучення коштів показує:
а) відношення між кредиторською і дебіторською заборгованістю;
б) ступінь фінансової незалежності позичальника від позичених коштів;
в) ступінь залежності корпорації від її довгострокових кредитів і акціонерів.
Концепція управління оборотними активами це:
а) забезпечення підприємства мінімальним обсягом грошових ресурсів для підтримки його платоспроможності (ліквідності);
б) безперебійне забезпечення виробничими запасами;
в) принципи використання оборотного капіталу підприємства.
Повний цикл обороту оборотних активів характеризує:
а) час отримання коштів від дебіторів;
б) час руху коштів підприємства;
в) тривалість перебування коштів у незавершеному виробництві.
Фінансовий цикл це:
а) проміжок часу, протягом якого здійснюється повний оборот оборотних коштів;
б) час від оплати рахунків за отримані сировину, матеріали й інші виробничі закупівлі до одержання грошей від покупців;
в) проміжок часу від вкладання коштів у цінні папери до отримання відсотків за ними.
Виробничий цикл відображає:
а) час від оплати рахунків за отримані сировину, матеріали й інші виробничі закупівлі до одержання грошей від покупців;
б) проміжок часу, протягом якого оборотні кошти здійснюють повний оборот;
в) час перебування на складі у вигляді поточного запасу.
Дебіторська заборгованість залежить від:
а) обсягу виробництва і продажу;
б) обсягу кредиторської заборгованості;
в) валюти балансу.
Наявність зайвих оборотних коштів:
а) позитивно впливає на рівень їх доходності;
б) не впливає на рівень доходності;
в) негативно впливає на рівень їх доходності.
Мінімально необхідний розмір оборотних засобів по всіх запасах – це:
а) сума величин виробничих запасів і незавершеного виробництва;
б) сума величин виробничих запасів, незавершеного виробництва і готової продукції;
в) розмір готової продукції.
Джерела формування оборотних активів відображаються в:
а) активі балансу;
б) пасиві бухгалтерського балансу
в) активі і пасиві балансу.
Джерела формування оборотних активів корпорацій - це:
а) позикові і залучені кошти;
б) власні, позикові та залучені кошти;
в) власні кошти.
Розрізняють наступні типи політики комплексного оперативного управління оборотними активами:
а) врівноважену й агресивну;
б) консервативну й помірну;
в) агресивну, консервативну й помірну.
Грошовий потік це:
а) параметр, що відображає результат руху грошових коштів корпорації за певний період часу;
б) рух коштів від покупців товару до власне продавця;
в) рух грошових коштів між материнським підприємством і дочірніми.
Додатковий грошовий потік це:
а) реальні кошти, що генеруються підприємством за певний період і розміщуються ним в пасиви;
б) реальні кошти, що генеруються підприємством за певний період і розміщуються ним в активи;
в) додатковий рух коштів від покупців товару до власне продавця .
Грошові потоки здійснюються за такими видами діяльності:
а) операційна і фінансова;
б) інвестиційна;
в) операційна, інвестиційна та фінансова.
Традиційний аналіз фінансового стану проводиться на основі спеціальних фінансових показників:
а) платоспроможності та рентабельності;
б) платоспроможності, ліквідності, прибутковості й оборотності активів;
в) платоспроможності й оборотності активів.
Грошові потоки прогнозують за параметрами:
а) обсяг продажів;
б) строком повернення боргових зобов’язань;
в) обсяг продажів, частка виторгу від реалізації та прогноз дебіторської й кредиторської заборгованості.
Виплата відсотків і дивідендів по довгострокових фінансових вкладеннях це витрата по:
а) операційній діяльності;
б) інвестиційній діяльності;
в) фінансовій діяльності.
Відношення до руху грошових потоків мають наступні фінансові коефіцієнти:
а) рентабельність активів, коефіцієнт покриття відсотків; коефіцієнт потреби в оборотних активах, коефіцієнт потреби в необоротних активах;
б) коефіцієнт потреби в оборотних активах, коефіцієнт потреби в необоротних активах;
в) всі коефіцієнти оборотності активів та рентабельності.
Прогнозування грошових потоків – це:
а) визначення джерел надходження грошових коштів;
б) планування напрямків витрат коштів;
в) визначення можливих джерел надходження й напрямків витрати коштів.
Прогноз грошових потоків здійснюють на:
а) на рік (з розбивкою по кварталах);
б) на рік, квартал, місяць;
в) на визначену декаду.
З допомогою балансового методу розраховують грошові надходження за формулою:
а)
б)
;
в)
До основних об'єктів фінансового планування належать:
а)прибуток від усіх видів діяльності підприємства;
б)власний капітал;
в)амортизаційні відрахування.
Способи, якими компанії можуть реалізовувати стратегії розвитку:
а) за емісійною і дивідендною політиками;
б) на основі зіставлення прогнозованої суми прибутку та можливого одержаного збитку;
в) використовуючи тільки внутрішні резерви в межах існуючої організаційної структури, вступаючи у стратегічні альянси з іншими фірмами, здійснюючи злиття і поглинання.
Основним об'єктом короткострокового фінансового планування є:
а) розмір прибутку, що отримує корпорація;
б) надходження і витрати грошових коштів;
в) обсяг статутного фонду.
Види позик, які не включають до кредитного плану:
а) на виробничі цілі та інвестиційні;
б) товарний кредит;
в) кредити на сезонні витрати виробництва.
Графік беззбитковості характеризує:
а) вплив на прибуток обсягу виробництва і собівартості продукції;
б) рівень витрат підприємства;
в) доходи підприємства.
Для планування фінансових показників і складання планів використовують методи:
а) нормативний та розрахунково-аналітичний;
б) балансовий і метод оптимізації планових рішень;
в) економіко-математичного моделювання, нормативний, розрахунково-аналітичний, балансовий і метод оптимізації планових рішень.
Головне завдання поточного (короткострокового) фінансового планування:
а) забезпечити кредитоспроможність компанії;
б) забезпечити кредитоспроможність і рентабельність активів компанії;
в) забезпечити поточну платоспроможність (ліквідність) компанії.
Прогнозування в зарубіжних корпораціях здійснюється на:
а) тривалі періоди 10-15 років;
б) період 3-5 років;
в) період до 1 року.
В інвестиційному плані (бюджеті) відображається:
а) план поточних виплат дивідендів;
б) обсяг залучених іноземних інвестицій;
в) загальний обсяг реальних інвестицій (капіталовкладень), напрямки їх витрачання та джерела фінансування.
Складаючи баланс грошових надходжень і витрат, менеджери передбачають:
а) мінімальний резерв готівки на непередбачені витрати;
б) максимальних резерв готівки на непередбачені витрати;
в) не планують готівку на непередбачені витрати взагалі.
Фінансова робота в корпорації здійснюється по таких напрямках:
а) фінансове планування, оперативна (поточна) діяльність по керуванню грошовим обігом, контрольно-аналітична робота;
б) фінансовий аналіз діяльності корпорації;
в) забезпечення безперебійного руху грошових коштів.
Оперативна фінансова робота полягає:
а) у реалізації основного виду діяльності акціонерного товариства;
б) у забезпеченні регулярних грошових взаємин з партнерами (контрагентами) корпорації;
в) в регулярній виплаті дивідендів.
Фінансовий контроль – це:
а) метод керування фінансовими ресурсами господарюючих суб'єктів;
б) контроль з боку державних органів (податкової інспекції);
в) незалежний контроль (аудит).
Принципи внутрішньо фірмового контролю:
а) доступності, повноти, наочності;
б) поділ обов'язків, дозвіл і схвалення, важливість свідоцтва, обмежена система контролю;
в) достовірності, системності, цілісності.
Призначення фінансової служби:
а) забезпечення виробничо-комерційної діяльності грошовими ресурсами, забезпечення росту прибутковості активів, власного капіталу й продажів, здійснення розрахунків і виконання фінансових зобов'язань перед державою й партнерами;
б) організація процесу обліку та фінансової звітності;
в) проведення емісійної та дивідендної політики.
Для вироблення кредитної політики фінансова служба здійснює аналіз:
а) активу балансу й визначає рівень співвідношення матеріальних і нематеріальних активів;
б) активу й пасиву балансу;
в) структури пасиву балансу й визначає рівень співвідношення позикових і власних коштів.
Корпорації вигідно брати кредити й при достатності власних коштів:
а) ніколи не вигідно;
б) завжди вигідно;
в) вигідно за певних умов.
Аудит - це:
а) перевірка бухгалтерської звітності з боку органів влади;
б) незалежна перевірка бухгалтерської звітності компанії;
в) перевірка бухгалтерської звітності акціонерного товариства з боку відповідних міністерств та відомств.
Стратегія керування компанією — це:
а) визначення довгострокових цілей її розвитку й факторів підвищення прибутковості й ліквідності;
б) процес планування діяльності на найближчий період;
в) перспективний план, що регулюється законодавчо.
Керівник фінансової служби відповідає за:
а) організацію процесу кредитування в корпорації;
б) фінансовий стан корпорації;
в) за організацію процесу обліку та аудиту.
Нижче наведені твердження можна віднести до причин утворення ТНК:
а) прагнення розвитку економіки інших країн;
б) світові процеси глобалізації;
в) пошук нових ринків збуту, пошук нових технологій, підвищення економічної ефективності за рахунок переміщення виробництва у країни з меншими виробничими витратами.
Короткостроковий валютний ризик виникає:
а) внаслідок падіння ціни акцій;
б) внаслідок щоденних коливань валютного курсу;
в) в результаті непрофесійної діяльності фінансових служб.
Ф'ючерсний контракт — це:
а) заздалегідь розміщене замовлення на купівлю або продаж активу;
б) контракт на купівлю продаж товару;
в) право купити або продати базовий актив.
Своп — це:
а) торги на валютній біржі в середині країни;
б) двостороння угода про обмін у майбутньому серіями платежів у різних валютах;
в) значна ймовірність посилення валютного ризику.
Транснаціональні компанії виробили особливі стратегії інноваційної діяльності, це:
а) стратегії «запозичення» і «нарощування»;
б) стратегія «оцінювання результатів використання портфеля цінних паперів»;
в) стратегія «максимізації прибутку».
Транснаціональними називають компанії, що діють:
а) в середині країни;
б) на території кількох країн;
в) виключно за межами країни.
Серед процедур хеджування (страхування) валютних ризиків є:
а) франчайзинг;
б) факторинг;
в) гудвіл.
Ризик експропріації активів - це:
а) примусове відчуження майна, що проводиться державними органами;
б) добровільне відчуження майна;
в) передача частки активів в державну власність.
Ф’ючерсний контракт закривається:
а) після ряду фінансових операції;
б) щоденно;
в) в кінці звітного місяця.
Транснаціональні корпорації займаються інноваційною діяльністю:
а) в незначній мірі;
б) лише за необхідних умов;
в) приділяють значну увагу і витрачають значні кошти.